2.3. Функціональні стани людини в праці

У психологічній літературі розглядаються різноманітні види функціональних станів людини, що роблять сприятливий або негативний вплив на перебіг трудової діяльності.

Функціональний стан – інтегральний комплекс різних характеристик, процесів, властивостей і якостей людини, які прямо або побічно обумовлюють виконання діяльності.

Поняття функціонального стану вводиться для характеристики еффективнісної сторони діяльності або поведінки людини. Цей аспект розгляду проблеми передбачає насамперед вирішення питання про можливості людини, що знаходиться в тому чи іншому стані, виконувати конкретний вид діяльності.

Особливе місце при вивченні функціональних станів займає проблема факторів, що визначають їх рівень і особливості. Науковці виділяють шість груп явищ, що регулюють функціональні стани [12]:

• Мотивація. Захопленість роботою, прагнення до успіху, престижне досягнення, зацікавленість у винагороді, почуття обов’язку, зобов’язання, допомога – наявність всіх цих мотивів може призвести до надзвичайної зацікавленості у виконанні завдання, і навпаки, їх відсутність породжує формальне ставлення до справи.

• Зміст праці. У самому трудовому завданні закладені певні вимоги до специфіки і рівня функціонального стану. Певна трудова діяльність вимагає певного темпу виконання завдань, автоматизації дій, відповідальності за результат, застосування фізичної сили, інтелекту і т.д.

• Величина сенсорного навантаження. Під сенсорним навантаженням розуміють як вплив сенсорного оточення, так і ті дії, які прямо пов’язані з виконуваною діяльністю. Величина сенсорного навантаження може змінюватися від сенсорного перенасичення, перевантаження до сенсорної депривації.

• Індивідуальні особливості суб’єкта. Наприклад, монотонна робота по-різному впливає на осіб з сильною і слабкою нервовою системою.

• Природні регулятори функціонального стану, до яких відносяться фармакологічні, електричні та інші впливи на організм.

Таким чином, реальний рівень функціонального стану є результатом складної взаємодії багатьох факторів, внесок яких визначається конкретними умовами діяльності індивіда.

Аналіз функціонального стану працюючої людини в умовах реальної діяльності виходить за рамки тільки фізіологічних уявлень і передбачає розробку психологічних і соціально-психологічних аспектів цієї проблематики. Кожен конкретний стан людини можна описати за допомогою різноманітних проявів:

• зміни у фунціонуванні різних фізіологічних систем;

• зрушення в протіканні основних психічних процесів;

• суб’єктивні переживання (втома, млявість, безсилля, нудьга, апатія, сонливість, тривога, нервозність, переживання небезпеки і страху);

• зміни на поведінковому рівні (кількісні показників виконання певного виду діяльності, продуктивність праці, інтенсивність і темп виконання роботи, число збоїв і помилок та ін.)

Тому, стан людини не є простою зміною в протіканні окремих функцій чи процесів, а є складною системною реакцією індивіда.

Специфіка стану залежить від безлічі різних причин. Загальну класифікацію функціональних станів дослідники розробляють на основі критеріїв надійності та ціни діяльності [12].

• надійність – функціональний стан характеризується з точки зору здатності людини виконувати діяльність на заданому рівні точності, своєчасності, безвідмовності;

• ціна діяльності – функціональний стан характеризується з боку ступеня виснаження сил організму і в кінцевому підсумку впливу його на здоров’я людини.

На підставі зазначених критеріїв функціональні стани діляться на два основні класи:

• допустимі – дозволяють здійснювати діяльність, ефективність якої не нижче допустимого рівня, а за критерієм ціни діяльності не впливають негативно на здоров’я людини.

• неприпустимимі – при яких ефективність діяльності переходить нижні межі заданої норми (оцінка за критерієм надійності) або з’являються симптоми порушення здоров’я (оцінка за критерієм ціни діяльності).

Інша загальна класифікація функціональних станів будується на підставі критерію адекватності відповідної реакції людини вимогам виконуваної діяльності. Згідно цієї концепції всі стани людини можна розділити на дві групи: стану адекватної мобілізації та стану динамічного неузгодженості [12]:

• адекватної мобілізація – характеризується повною відповідністю ступеня напруги функціональних можливостей людини вимогам, що пред’являються конкретними умовами. Воно може порушуватися під впливом різних причин: тривалості діяльності, підвищеної інтенсивності навантаження, накопичення втоми і т.д. Тоді виникає стан динамічної неузгодженості;

• динамічна неузгодженість – реакція не адекватна навантаженню або необхідні психофізіологічні витрати перевищують актуальні можливості людини.

Всередині цієї класифікації можуть бути охарактеризовані практично всі стани працюючої людини.

За відповідними ознаками стани поділяються:

• за тривалістю – відносно стійкі тривалі стани, що супроводжують діяльність протягом робочого дня або декількох днів, і ситуативні стани, що виникають періодично у процесі роботи;

• за інтенсивністю сприйманого інформаційного потоку – стани “сенсорного голоду” в ситуаціях сенсорної депривації і стани, пов’язані з різким інформаційним навантаженням;

• за стереотипністю і складністю трудових дій – стани монотонії та інтелектуальної та творчої напруженості;

• за відповідністю роботи функціональних систем нових умов праці – стани адаптованості, стресу і дистресу.

Традиційною областю вивчення функціональних станів в психології є дослідження динаміки працездатності і втоми [12].

Працездатність – можливість індивіда виконувати певний обсяг роботи за певний відрізок часу на певному рівні ефективності та активного включення в трудовий процес.

Втома – це функціональний стан організму, що виявляється у тимчасовому зниженні працездатності, у змінах фізіологічних функцій людини, обгрунтованих почуттям втоми в результаті виконання інтенсивної або тривалої роботи.

Найбільш часто стомлення розуміється як тимчасове зниження працездатності під впливом тривалого впливу навантаження. Розрізняють фізичне і розумове стомлення, гостре і хронічне; розглядають також специфічні види втоми – м’язове, сенсорне, розумове і т.д.

Головним результатом втоми виступає зниження працездатності, однак, крім втоми, на зниження працездатності впливають також стани монотонії і психічного пересичення. Якщо стомлення можна охарактеризувати як природну реакцію, пов’язану з наростанням напруги при тривалій роботі, то стани монотонії і психічного пересичення є наслідком одноманітності діяльності, що виконується в специфічних умовах (бідність зовнішнього середовища, обмежене поле роботи, нескладні стереотипні дії і т.д.).

У міру зростання втоми спостерігаються значні зміни в протіканні різних психічних процесів. Для стану втоми характерно помітне зниження показників сенсорної чутливості. Це виявляється у збільшенні абсолютних і диференціальних порогів чутливості, зниження критичної частоти злиття мигтіння та ін. Нерідко при стомленні зменшується швидкість реагування. Однак може спостерігатися і збільшення швидкості відповідей, супроводжуване зростанням числа помилок.

Найбільш вираженими і суттєвими ознаками втоми є порушення уваги: ​​звужується обсяг уваги, страждають функції перемикання і розподілу уваги, знижується його довільність. З боку процесів, що забезпечують запам’ятовування і збереження інформації, стомлення перш за все призводить до ускладнень вилучення інформації, що зберігається в довготривалій пам’яті. Зниження показників короткочасної пам’яті пов’язано з погіршенням утримання інформації в системі короткочасного зберігання. Ефективність процесу мислення суттєво знижується за рахунок переважання стереотипних способів вирішення завдань у ситуаціях, що вимагають прийняття нових рішень.

У міру розвитку стомлення відбувається трансформація мотивів діяльності. Якщо на ранніх стадіях зберігається адекватна мотивація, то потім переважаючими стають мотиви припинення діяльності або відходу від неї. При продовженні роботи це призводить до формування негативних емоційних реакцій.

Аналізуючи фактори, які впливають на працездатність суб’єкта праці, дослідники акцентують увагу також на таких явищах як напруженість діяльності та стреси.

Важливим завданням управління працею є застосування оздоровчих заходів, які могли б найбільшою мірою відповідати психофізіологічним процесам, що розвиваються під час даного виду трудової діяльності, зокрема властивому цьому виду праці фізіологічного механізму втоми. На тлі нормального перебігу виробничих процесів одним з важливих фізіологічних заходів, що протистоять втомі, є правильний режим праці та відпочинку.

Для діагностики функціональних станів використовують фізіологічні і психологічні методи дослідження [12].

Значення фізіологічних методів полягає в тому, що вони, по-перше, дають можливість об’єктивної діагностики стану, співвіднесення психологічних явищ з органічною основою, а по-друге, дозволяють кількісно оцінити зрушення у функціонуванні тієї чи іншої системи. Найбільш поширені електрофізіологічні показники: електроенцефалограма (ЕЕГ) – індикатор рівня активації головного мозку; електрокардіограма (ЕКГ) – оцінка збудливості серцевого м’яза; електроміограма (ЕМГ) – показник м’язового тонусу і рівня збудливості м’язів. Дуже часто фіксуються також вегетативні показники: частота пульсу, дихання, кров’яний тиск, стан тонусу судин, температура тіла, біохімічні зрушення, дослідження гормональної активності.

У психологічних методах дослідження виділяють два напрямки.

• Методики суб’єктивної діагностики, серед яких розрізняють методи суб’єктивного шкалювання і опитувальники. До переваг опитувальників відноситься добре розроблена симптоматика того чи іншого стану, простота відповіді, зручність обробки; до недоліків – відсутність кількісної оцінки вираженості стану. Крім того, опитувальник звичайно розрахований на діагностику строго певного виду стану (стрес, втома, монотонність). Застосування шкал для вивчення станів базується на оцінці переживань в процесі того чи іншого стану.

• Методи психометричного тестування. Використання психометричних методів тестування пов’язано з оцінкою успішності виконання певного виду діяльності. До переваг цієї групи методик відносяться безпосередня характеристика функціональних можливостей суб’єкта в процесі конкретної діяльності, виключення свідомого завищення ефективності діяльності.

Виходячи з розуміння функціонального стану як інтегральної характеристики властивостей і якостей людини, що визначають ефективність діяльності, необхідно застосовувати комплексні методи, які об'єднують різні підходи. Комплексна методика дає можливість вивчати діяльність і стану системно і узагальнено.

Основні поняття і ключові слова: функціональні стани, працездатність, втома, монотонія, психічне пересичення, напруженість діяльності, стреси, діагностика функціональних станів.