10.Інформаційна концепція.

Давньосхідна цивілізація

Антична цивілізація

1. Основу економіки складало зрошувальне землеробство, що вимагало будівництва складних іригаційних систем. Хронологічно вони охопили період кінця ІV-III тис. до н.е. – VIII ст. до н. е. Територіально – це Передньоазійський і Східносередземноморський регіони випереджаючого розвитку, Північна Індія та Північний Китай. Сюди входили такі країни як Стародавній Єгипет, Месопотамія, Стародавній Китай і Стародавня Індія.

У той час сформувався й поширився так званий традиційний спосіб виробництва. Йому властиве децентралізоване прийняття рішень, тобто родини самі вирішували, що і як робити, але відбувалось це відповідно до досить жорстких зовнішніх правил.

Виробництво, як правило, мало переважно натуральний, нетоварний характер. Провідна галузь — сільське господарство, в основному землеробство, в якому зайнято від 75 до 95 % працездатного населення.

1. Основу економіки становили землеробство і тваринництво, а у містах – ремесло і торгівля. Сюди відносять Стародавню Грецію і Стародавній Рим.

Зокрема у Стародавній Греції розвивались такі галузі, як тваринництво (скотарство і вівчарство) у гірських районах, зернове рослинництво і спеціальні галузі (вирощували виноград, маслини, городні та садові культури), що стали основними на рівнинах, скотарство та свинарство. Ремесло стало основною формою промислового виробництва, набувало галузевого характеру. Визначались такі галузі, як добувна, металургія, металообробка, керамічна, будівництво, суднобудування тощо.

У Стародавньому Римі провідна роль належала виноградарству, городництву, вирощуванню маслин. Самостійними галузями були тваринництво і птахівництво. Збирали досить високі врожаї пшениці. Значних успіхів досягнуто у ремеслі. Про це, зокрема, свідчать розкопані фортеці, міські мури, каналізація, водопроводи, іригаційні системи. Будувалися храми, стіни яких оздоблювали фресками. Прокладалися дороги, масово вироблялася зброя, транспортні засоби, предмети побуту, сільськогосподарський інвентар.

2.Існування сильної централізованої деспотичної держави, що тяжіла до автаркії – відрубності від інших країн та самозабезпечення, здійснювала загарбницькі походи і створювала територіальні імперії. Ранньодержавні цивілізації виникли на базі племен-вождівств, де правляча верхівка виконувала організаційно-господарські та релігійно-культові функції. У соціальному відношенні суспільство було становим: складалося з окремих станів, пов’язаних з виконанням певних функцій, набуло вигляду ступінчастої піраміди. Панівний стан представляла військово-адміністративно-жрецька верства, існування якої було традицією і одночасно важелем забезпечення стабільності суспільства.

2.Поєднання різних форм державного управління: демократії і деспотії, аристократії і олігархії, республіки і монархії, військової та адміністративно-бюрократичної системи. Джерелом державних доходів були державна власність, війни, податки з багатих громадян і добровільні пожертвування, надзвичайні податки.

3.Панівна форма власності – державна (на землю та рабів) при збереженні общинного землекористування, сувора регламентація господарського та особистого життя. Функціонувала тоталітарна модель господарювання з розвиненою бюрократичною системою. Влада, а не власність, відігравали вирішальну роль у суспільному житті. Держава регулювала і контролювала виробництво і розподіл не лише додаткового, але й необхідного продукту, поведінку і спосіб мислення людей. Економічні відносини всередині територіальної сусідської землеробської громади характеризували володіння громади на землю; приватна індивідуально-трудова власність великої патріархальної сім’ї на житло, рухоме майно і присадибну земельну ділянку, користування орною землею громади та спільне користування іншими угіддями.

3.Панівна форма власності – приватна (на рабів і продукт), общинна форма власності на землю, свобода особистості вільних громадян.

У Стародавній Греції форма власності поєднувала верховне право власності держави-поліса та приватної власності лише її громадян. Землю продавали, заставляли, здавали в оренду. Сприятливі кліматичні умови визначали економічну автономію кожної общини. Через це антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто. Вона була окремою державою, у якій повноправними були лише землевласники.

Римська держава вважалася юридичним власником землі. Роздавання її у приватну власність здійснювалось поступово. Володіння землею було почесним привілеєм сенаторів, прибутки яких йшли переважно від землі. Землю намагалися придбати також вершники-багатії, які займалися торгівлею, відкупами, лихварством.

4. Основа суспільного розвитку – натуральне господарство, відносна нерозвинутість ринку і товарно-грошових відносин, перевага зовнішньоторговельного обороту над внутрішнім. Технологічний спосіб виробництва базувався на примітивній інструментальній техніці. Джерелом енергії були люди, тварини.

4. Натуральне господарство з відносно розвинутими ринком і товарно-грошовими відносинами. Обмін розвивався повільно, мав міновий характер.

У Стародавній Греції в умовах панування натурального господарства розвивалося товарне виробництво як економічний уклад. Внутрішній товарний обіг між сільськогосподарськими виробниками та ремісниками був незначним. Переважне значення мала зовнішня торгівля, зокрема морська. Поширились дві її форми: посередницька та експортна. Організаціями торгівлі були базари, ярмарки, тимчасові торговельні експедиції. Оскільки розвивалось товарне виробництво, економіка Греції зміцнювалась. Грошовий обмін проводили лихварі, які мали обмінні магазини – трапези. У Греції було стільки видів монет, скільки і міст-полісів. Це ускладнювало обмін і торгівлю. Тому трапезити застосовували багато готівкові розрахунки.

У Стародавньому Римі торгівля приносила більше прибутків, ніж промисловість. В імперії спеціалізовані ринки, на яких торгували овочами, фруктами, худобою, сіном тощо. Зовнішня торгівля в царський період була слабко розвинена, проте з часом Рим налагодив торгівельні зв’язки з Карфагеном та іншими сусідніми містами. Першим засобом оплати тут була худоба. Оскільки цей обмінний еквівалент був надто громіздкий, з часом римляни, наслідуючи греків, почали відливати мідні монети відповідної маси. Товарно-грошові відносини досягли найвищого рівня розвитку в І-ІІ ст.. н. е. Вони стали невід’ємною частиною бюджету римського громадянства.

5. Існування патріархального рабства, основна маса виробників – вільні селяни-общинники і ремісники, які вважалися «царськими рабами». Рабство як економічний уклад не сформувалося, існувало переважно в державній формі, матеріальне виробництво було поза рабовласницькими відносинами.

5. Основна маса виробників – раби у приватній власності, водночас зберігалася й сільська община з вільними селянами та ремісники – у містах.

У Стародавній Греції працю рабів використовували у всіх сферах виробництва: в сільському господарстві – у великих маєтках; у ремеслі – в ергастеріях, шахтах, копальнях; у домашньому господарстві. Кількість рабів становила приблизно третину населення. Рабами вважалися особи, які були чужою власністю, не мали власності на засоби виробництва, працювали на основі позаекономічного примусу. Раби – приватні та державні – були переважно негрецького походження. Джерела рабства: работоргівля і війни, борги осіб, які не мали громадянства, природне відтворення, піратство тощо. Рабів орендували, відпускали на роботу, дозволяли викуповуватися.

У античному Римі протягом VІ-ІІІ ст. рабство мало патріархальний характер, було переважно домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою залишалося вільне населення. Становленню і утвердженню рабовласницьких відносин сприяла територіальна експансія, яку вела Римська Республіка. У ІІ-І ст. до н. е. рабство набуло класичних форм. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. Джерелами рабства були війни, піратство, а в неіталійських володіннях Риму – також борги.