6. Марксова теорія вартості.

Подальший розвиток теорія вартості отримала у дослідженнях К. Маркса.

Однією з ключових у праці К. Маркса «Капіталі» стала трудова теорія вартості, спираючись на яку, К. Маркс потім розробив теорію додаткової вартості та сформулював висновки про антагоністичну й експлуататорську суть капіталізму, які з цього випливають.

На відміну від А. Сміта, який визначив вартість товару витратами праці тільки «у примітивному стані суспільства», коли немає найманої праці й застосовуються власні засоби праці, і навіть Д. Рікардо, який просто не брав до уваги роль інших факторів виробництва у створенні вартості, крім праці, вважаючи їхню роль незначною, К. Маркс абсолютизував роль праці як єдиного фактора вартості, піддаючи нищівній критиці усі вчення, які стверджували інакше.

Трудова теорія розглядається Марксом уже в першому розділі І тому «Капіталу», де формулюється теза про принцип обміну товарів відповідно до їхньої вартості, яка визначається кількістю праці, затраченою на їх виробництво. Маркс тут пояснює, що вартість утворюють не будь-які витрати праці, тобто кількість робочого часу в годинах праці, а «суспільно необхідний робочий час», або витрати часу «за середнього в цей час рівня вмілості та інтенсивності праці». Таким чином, трактування вартості на підставі виміру трудових витрат Маркс вважав єдино правильним, незважаючи навіть на відхилення ціни товару під тиском попиту і пропозиції від його вартості.

Маркс стверджує, що за умов ринкової економіки обмін товарів здійснюється за законом вартості, без якого обмін не можливий у будь-якому суспільстві. Суть його полягає в тому, що всі товари обмінюються на основі вартості, яка в них міститься. Відхилення цін від вартості пі дією попиту і пропозиції, зазначає Маркс, є умовою дотримання закону вартості, адже в одному випадку ціна встановлюється на рівні, вищому від вартості, а в іншому – на рівні, нижчому від вартості, що взаємно компенсується в цілому в усій економіці.

Однак у перших розділах ІІІ тому «Капіталу» Маркс вводить поняття ціни виробництва – форми, в якій перебуває вартість. Ціна виробництва (витрати виробництва разом із прибутком) оголошується тут завжди співвідносною з «купівельною ціною». Маркс зовсім не відмовляється від трудової теорії вартості, він пояснює, що тільки за «простого товарного виробництва», тобто за умов до ринкової економіки, і на початкових етапах розвитку капіталізму «ціни фактично регулюються виключно законом вартості», тоді як за умов розвиненого капіталізму «під перетворенням цінності у ціни виробництва ховається від безпосереднього спостереження сама основа для визначення цінності…», тобто вартість.

Маркс виокремлює дві сторони товару – споживна вартість, що відображає його корисність, і вартість, формою якої є мінова вартість, тобто здатність товару обмінюватись на інший товар у певних кількісних пропорціях. Для пояснення двох властивостей товару він розвиває положення про двоїстий характер праці, яка створює товар, виокремлюючи працю конкретну (індивідуальну, приватну), що створює споживну вартість, і працю абстрактну (суспільно необхідно), що створює вартість.

Розглядаючи історичну еволюцію мінової вартості, чи форми вартості, Маркс обґрунтовує товарну теорію грошей, коли кінцевою формою еволюції мінової вартості стає грошова форма вартості. «Гроші, - зазначає він, - це товар особливого роду, який служить загальним еквівалентом для сіх інших товарів», виступаючи мірою їх вартості, засобом обігу, нагромадження, платежу та міжнародних розрахунків (світовими грошима).

У питанні про суть і вартість грошей К. Маркс майже повністю поділяє позиції Д. Рікардо і Дж. С. Мілла, за винятком одного – кількісної теорії грошей. Він заперечує її, посилаючись на непостійний характер за визначений період часу кількості торговельних оборотів і оборотів грошової маси.[3,413-414]