
- •Розділ 1. Об'єднання підприємств у сучасній економіці
- •Тема 1.1. Об'єднання підприємств як суб'єкт господарювання
- •Підприємство і його функції в сучасних економічних теоріях.
- •Етапи розвитку підприємств України
- •Поняття і сутність об'єднань підприємств.
- •Форми об’єднань підприємств.
- •Тема 1.2. Спеціалізація та кооперування підприємств в об'єднаннях
- •1.2.1. Поняття та сутність концентрації виробництва.
- •1.2.2. Спеціалізація підприємств в об'єднаннях.
- •1.2.3. Кооперування підприємств.
- •Тема 1.3. Державне регулювання об’єднань підприємств
- •1.3.1. Ринок і державне регулювання.
- •1.3.2. Пряме економічне регулювання діяльності підприємств.
- •1.3.3. Непряме економічне регулювання діяльності підприємств.
- •Розділ 2. Теоретичні аспекти організації об'єднань підприємств
- •Тема 2.1. Закони організації: загальні та специфічні
- •2.1.1. Поняття закону організації.
- •2.1.2. Основні закони організації.
- •Типи синергізму господарських комплексів міста
- •Параметри самозбереження організації
- •2.1.3. Фонові закони організації.
- •2.1.4. Специфічні закони соціальної організації.
- •Тема 2.2. Організаційно-управлінські структури об'єднань підприємств
- •2.2.1. Поняття та сутність організаційної структури об'єднань.
- •2.2.2. Типи організаційних структур.
- •2.2.3. Види об’єднань по взаємодії сфер бізнесу.
- •Тема 2.3. Формування комунікацій в організаціях
- •2.3.1. Класифікація комунікацій в організації.
- •Методи формування комунікацій в організації і напрями комунікаційних потоків.
- •Протиріччя в комунікаціях і методи управління ними
- •Механізм використання матриці ефективності рівней протиріч.
- •Тема 2.4. Організаційна та корпоративна культура
- •2.4.1. Організаційна культура й організаційне поводження.
- •2.4.2. Ієрархія організаційної культури
- •2.4.3. Процес управління організаційною культурою.
- •Розділ 3. Управління об'єднаннями підприємств
- •Тема 3.1. Холдінгова організація об'єднань підприємств
- •3.1.1. Організація холдингу.
- •3.1.2. Система управління холдингом
- •3.1.3. Причини створення і механізм управління дочірньою фірмою.
- •Тема 3.2. Фінансування об'єднань підприємств
- •3.2.1. Фінансова модель холдингової компанії.
- •3.2.2. Методи фінансового контролю за дочірньою фірмою.
- •3.2.3. Автоматизовані системи управління фінансами холдингу.
- •Тема 3.3. Регулювання діяльності об'єднань підприємств
- •3.3.1. Механізм управління об'єднанням підприємств (корпорацією).
- •3.3.2. Інформаційна модель управління об'єднанням підприємств.
- •3.3.3. Система підтримки прийняття рішень в об'єднанні (корпорації).
- •Управління корпорацією
- •Тема 3.4. Організація циклу “дослідження-виробництво” в об’єднаннях підприємств і наукових установ
- •3.4.1. Поняття і сутність циклу «наука-виробництво».
- •3.4.2. Організаційні аспекти циклу наука-виробництво».
- •3.4.3. Розвиток науково-виробничих комплексів.
- •Розділ 4. Функціонування складних інтегрованих структур
- •Тема 4.1. Особливості діяльності промислово-фінансових груп
- •4.1.1. Поняття промислово-фінансових груп.
- •4.1.2. Способи формування промислово-фінансових груп.
- •4.1.3. Роль промислово-фінансових груп у рішенні економічних задач держави.
- •Тема 4.2. Глобалізація ринків і транснаціональні корпорації
- •4.2.1. Поняття і сутність глобалізації.
- •4.2.2. Діяльність транснаціональних корпорацій.
- •4.2.3. Глобалізація та економіка України
- •Тема 4.3. Стратегічні альянси підприємств
- •4.3.1. Поняття стратегічних альянсів.
- •4.3.2. Види стратегічних альянсів.
- •4.3.3. Особливості стратегічних альянсів у міжнародному бізнесі.
- •Тема 4.4. Кластери як форма організації взаємодії об'єднань підприємств
- •4.4.1. Поняття кластера.
- •4.4.2. Використання кластерного підходу для розвитку об'єднань підприємств.
- •4.4.2. Зарубіжний досвід формування кластерів.
- •Рекомендована література
Поняття і сутність об'єднань підприємств.
Структуру сучасного ринку фактично визначають великі промислові підприємства та об'єднання підприємств (корпорації), які здатні підтримувати економічний розвиток, використовуючи складні та дорогі технології, піднімати виробництво на нову висоту, забезпечувати стабільність економіки.
Укрупнення підприємств здійснюється шляхом:
горизонтальної інтеграції однотипних підприємств;
вертикальної інтеграції підприємств одного технологічного циклу;
створенням комбінатів шляхом з'єднання на одному підприємстві виробництв, які відносяться до галузей, що представляють собою послідовні стадії обробки сировини;
диверсифікації виробництва шляхом одночасного розвитку багатьох, не пов'язаних один з одним видів виробництв.
Великі підприємства можуть організовуватися за різними принципами та виступати у вигляді різних об'єднань:
на основі горизонтального комбінування ;
на основі диверсифікації виробництва.
Підприємства розрізняють за обсягами виробництва і розмірами вироблених послуг, підрозділяючи їх на малі, середні і великі. Перевага малих підприємств - гнучкість, тобто здатність оперативно переоцінювати свою виробничу програму. А недоліком є їх малий розмір, а також складність ведення конкурентної боротьби з великими фірмами.
При створенні промислових об'єднань (корпорацій) переслідуються різні цілі, зокрема, зростання прибутковості діяльності, створення кращих умов діяльності, забезпечення більш якісного виконання всіх операцій технологічного процесу, проведення єдиної цінової і збутової політики, зниження трансакційних витрат, можливість стійкого розвитку.
Великомасштабному бізнесу властиві форми організації, в основі яких лежить об'єднання підприємств в сукупні структури. Великі організаційні структури є закономірним етапом економічного процесу. Аналіз розвитку економіки, починаючи з ХІХ сторіччя показує, що для подолання кризових явищ з'явилася тенденція до скорочення кількості суб'єктів ринку та об'єднання їх у різні інтеграційні форми, що уявляють собою складні організаційні структури. Недостатність концентрації виробництва в економіці в середині ХХ століття призвела до створення великих корпорацій.
Фахівці відзначають, що в складі економічно розвинених країн мається, як правило, кілька сот великих корпорацій та кілька тисяч дрібних за структурою та розміром обороту фірм, які також побудовані за корпоративною ознакою. Корпорації - основа промислового потенціалу промислово розвинених країн.
Корпоративна структура промислово розвинутих країн являє собою автономні багатогалузеві комплекси, спільно керованих територіальних відділень (дивізіонів), побудованих, як правило, за принципом вертикальної інтеграції з замкнутим циклом виробництва кінцевого продукту.
З погляду проблеми управління корпоративна структура розвинутих країн характеризується такими ознаками:
наявністю 100-200 великих корпорацій з вертикально інтегрованими за кінцевою продукцією відділеннями чи дивізіонами;
диверсифікованістю (обсяг власних робіт по функціональному комплексу 80-90% та найширший асортимент повнофункціональної кінцевої продукції);
розвинутим внутрішньокорпоративним програмно-цільовим і поточним оперативним плануванням;
наявністю в корпорації п'яти і більш критичних і високих технологій;
малим обсягом міжкорпоративних зв'язків, що складають 10-15% виробленого продукту (у натуральному вираженні).
Особливістю великого сучасного підприємства є його багатогалузева структура. Сам процес формування багатогалузевих фірм одержав назву "диверсифікованість". Диверсифікація є сучасною формою концентрації виробництва та утворення великих фірм. Історично процесу диверсифікованості передувала горизонтальна та вертикальна інтеграція.
Горизонтальна інтеграція — збільшення значення великих фірм усередині галузі, зосередження в їх руках усе більшої частки виробництва в галузі. Горизонтальна інтеграція характерна для початку XX в.
Вертикальна інтеграція — проникнення великих фірм в інші галузі, що є стосовно їх основної галузі послідовними ступінями виробництва. З 20-х років XX століття до теперішнього часу вертикальна інтеграція відіграє головну роль у процесі концентрації і централізації капіталу.
Диверсифікація — це проникнення великих компаній в інші галузі, що не знаходяться в прямому виробничому чи функціональному зв'язку з їх галуззю. Процес диверсифікованості одержав найбільше поширення після другої світової війни.
Основними тенденціями розвитку концернів, як найбільш розповсюдженої форми великого підприємства, на сучасному етапі, є:
децентралізація керівництва за рахунок створення підрозділів компанії (підсилює персональну відповідальність за число продажів та одержання прибутку).
концентрація зусиль на виробництві високорентабельних товарів, які історично формували виробничий профіль компанії.
створення в структурі компанії венчурних підприємств. Ці підприємства, залишаючись у рамках великої компанії, користуються свободою малих підприємств, здатні швидко впроваджувати нововведення, оперативно реагувати на зміни в техніці і технології.
розширення великими компаніями контрактних відносин з малими і середніми фірмами.
Узагальнюючи вищесказане, можна виділити такі класифікаційні ознаки великого сучасного підприємства:
- з погляду характеру концентрації капіталу — це корпорація зі складною системою фінансової залежності між її структурними одиницями;
- з погляду характеру концентрації виробництва — це багатогалузеве об'єднання, у якому як структурні одиниці виступають підприємства різних галузей економіки;
- з погляду додатка капіталу — це транснаціональна чи багатонаціональна корпорація, що має філії в інших країнах.
Великі інтегровані структури – корпорації.
Корпорації є найбільш розповсюдженою формою об'єднання підприємств в економіці розвинених країн (від пізнолатинського “corporatio” – об'єднання). У сучасній економічній літературі існують різні думки у визначенні корпорації. Так, з погляду мікроекономіки, корпорація є основним видом ділового підприємства і являє собою товариство, що засноване на паях і відповідальність кожного власника обмежена внеском у дане підприємство через купівлю акцій і облігацій.
На думку Кейлера В.А., корпорація включає сукупність підприємств, що формується за допомогою системи участі, тобто шляхом багатоступінчастого підпорядкування одних підприємств іншим шляхом їх участі в акціонерному капіталі.
Корпоративні юридичні особи, відповідно до українського законодавства, – це суб'єкти підприємницької діяльності, що мають два і більш засновників і учасників, статутний фонд яких розділений на акції, частки і паї, майно закріплюється на праві колективної власності і має місце складна система управління ними.
Представляється доцільним ввести класифікацію малих, середніх і великих об'єднань, що заснована на попередніх дослідженнях (табл. 1.2).
Таблиця 1.2
Класифікація корпорацій
Розмір корпорації |
Кількість вхідних підприємств |
Організаційно-правова форма вхідних підприємств |
Чисельність робітників |
Вартість основних фондів, тис. грн. |
Річний оборот, тис. грн. |
Мала |
1-3 |
Приватне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю |
До 200 |
До 5000 |
До 4000 |
Середня |
Не встановлюється |
Наявність у складі акціонерного товариства |
До 1000 |
Більш 5000 |
Менш 20000 |
Велика |
Не встановлюється |
Наявність у складі акціонерного товариства |
Більш 1000 |
Більш 5000 |
Більш 20000 |
З розвитком акціонерної форми господарювання об'єднання (інтеграція) підприємств у промислові корпорації здійснюється за допомогою системи участі, що представляє собою ряд багатоступінчастого підпорядкування одних підприємств іншими шляхом участі в їх акціонерному капіталі (придбання контрольних пакетів акцій). Корпорація завдяки володінню контрольним пакетом акцій координує напрямок розвитку залежних підприємств відповідно цілям і задачам головного підприємства, визначає стратегію інвестування, забезпечує розподіл фінансових ресурсів.
У сучасній корпорації роль материнської компанії, як правило, виконують фінансові товариства — холдинг-компанії. Їх основна діяльність полягає: у постійному придбанні акціонерного капіталу інших фірм; в утриманні акціонерних портфелів (контрольних пакетів акцій).
Завдяки володінню контрольним пакетом акцій холдинг-компанія керує залежними фірмами: забезпечує фінансову підтримку; визначає стратегію інвестицій; координує напрямок розвитку відповідно цілям і задачам головного товариства.
Участь холдинг-компанії в акціонерному капіталі інших фірм приводить до подальшого ускладнення системи участі. Провідні компанії не тільки тримають акції інших компаній, але і змушують останніх до купівлі своїх власних цінних паперів. Таким чином, залежна фірма перетворюється в товариство, що приймає участь в акціонерному капіталі основної компанії. Така система ускладнюється ще і тим, що материнська компанія придбає акції не тільки дочірніх, але і внучатих і правнучатих компаній. У свою чергу останні також купують акції ведучого товариства. З розвитком системи участі холдингу-компанії за своїми функціями і характером діяльності усе більше зближуються з банками.
Як правило, структура сучасної корпорації містить у собі:
"чистий" холдинг — власник акціонерних портфелів, здійснює загальне фінансове керівництво;
субхолдинг — холдинги, підлеглі головному, власники акціонерних портфелів внучатих і правнучатих фірм;
змішані холдинги — виробничо-фінансові групи, що здійснюють не тільки фінансовий контроль, але і власне виробничу діяльність;
акціонерні компанії, зайняті безпосередньо виробничо-збутовою діяльністю.
Корпорації мають комплекс властивостей, що забезпечують конкурентні переваги цієї організаційно-правової форми функціонування бізнесу. Серед них фахівцями називаються, насамперед, обмежена відповідальність акціонерів по зобов'язаннях підприємства, що дозволяє залучати в бізнес ресурси широких верств населення і забезпечує відділення власності на засоби виробництва від управління справами, а також надає можливість вільного трансферту акцій через фондову біржу, у зв'язку з чим права в підприємстві можуть бути без труднощів передані від однієї особи іншій без юридичного переоформлення самої організації.
Сучасна теорія управління корпораціями ґрунтується на трьох основних моделях корпоративного управління: англо-американській, німецькій, японській. Кожна модель має особливості, обумовлені складом акціонерів, ступенем розкриття інформації, регламентом організації процесу управління і прийняття ключових рішень. Світова практика показує, що незалежно від обраної моделі управління, у діяльності корпорацій мається спільний напрямок - створення великих виробничих структур шляхом концентрації капіталу і вертикальної інтеграції.
Таким чином, основними перевагами об'єднання підприємств - корпорацій варто визнати здатність акумулювати фінансові активи за рахунок залучення коштів, контролювати зовнішнє середовище за рахунок перерозподілу засобів, а також створювати можливості більш результативного використання ресурсів. При цьому варто підкреслити, що превалювання мети стійкого розвитку і забезпечення визначеного рівня доходів у корпорації над метою максимізації прибутку, не знижує вимог до раціонального використання ресурсів як важливій умові забезпечення ефективності господарювання.