Тема 1. Логіка як фундаментальна символічна система
Теоретичний блок:
Термін “логіка” походить від грецького слова «логос», яке перекладається на українську мову як “слово”, “поняття”, “розум”, “закономірність”. Вперше термін “логіка” як науковий термін застосував давньогрецький філософ-матеріаліст Демокрит. Під цим терміном розуміють:
а) об’єктивну закономірну послідовність речей і явищ;
б) послідовність мислення;
в) науку, яка вивчає мислення.
Із цього можна дійти висновку, що предметом логіки як науки є мислення людини.
Логіка – це наука про мислення. А мислення – це властивість матерії, воно не існує поза нею. Мислення є функція людського мозку. Мислення за своєю природою суспільне. Воно виникає і розвивається разом із появою людини й людського суспільства. Мислення є відбиття дійсності в думках людей у формі понять, суджень та умовиводів. Мислення – це вища форма відображення, пізнання. Воно суттєво відрізняється від таких форм віддзеркалення дійсності, як відчуття, сприйняття і уявлення.
Відчуття – перша елементарна форма почуттєвого пізнання зовнішнього світу. На основі відчуттів виникає сприйняття.
Сприйняття – це віддзеркалення предметів і явищ у їх наочній цілісності. На базі відчуттів і сприйняття виникають уявлення, в яких відтворюється бачене, чи чуте раніше. Уявлення - це почуттєвий образ тих предметів і явищ, які людина сприймала раніше. Воно віддзеркалює зовнішній світ глибше і повніше, ніж відчуття і сприйняття; воно в більшому ступені, ніж інші форми почуттєвого сприйняття, пов’язане з діяльністю мислення. Якщо між відчуттям і предметом немає нічого проміжного, то між предметом і мисленням перебувають відчуття, сприймання і уявлення.
Мислення, у порівнянні з сприйманням і уявленням, дає змогу глибше і повніше пізнати об’єктивний світ, розкрити найважливіші, найістотніші моменти, зв’язки й закономірності дійсності.
Мислення нерозривно пов’язане з мовою. Мислення і мова виникають і розвиваються одночасно. Мова – необхідна умова виникнення думки і процесу мислення. За допомогою мови відбувається перехід від сприймання і уявлень до понять, здійснюється формування узагальненої думки. Мова дає змогу закріплювати й зберігати набуті людьми знання, передавати їх із покоління в покоління, використовувати у практичній діяльності і в подальшому пізнанні дійсності всю суму знань, накопичених людством.
Мислення людини відбувається у певних логічних формах і підлягає певним законам логіки.
Основні формально-логічні закони:
Закон несуперечності – два судження, в одному з яких ми стверджуємо, а в іншому те саме, у той самий час, у тому самому відношенні заперечуємо, не можуть бути одночасно істинними і одночасно хибними.
Закон тотожності – кожна думка і її елементи повинні залишатися незмінними у процессі одного і того самого міркування.
Закон виключеного третього – із двох суперечливих суджень одне завжди буде істинним, друге – хибним, а третього бути не може.
Порушення логічних законів:
Паралогізм – логічна помилка внаслідок несвідомого порушення правил або законів логіки.
Софізм – свідоме порушення правил або закнів логіки з метою доведення.
Парадокс – міркування, при якому зінтуїтивно очевидних суджень в результаті виходить логічна суперечність.
Форма мислення – це спосіб відображення предметів і явищ об’єктивної реальності.
Основними формами мислення є поняття, судження, і умовивід. Поняття – це така форма мислення, яка віддзеркалює предмет у його суттєвих ознаках. Судження – форма мислення, яка відтворює не предмет в цілому, а окремі його ознаки, властивості, зв’язки і відношення у вигляді утвердження або заперечення належності предмету певної ознаки чи властивості. Умовивід – це форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження, яке містить у собі нове знання.
Ці форми мислення не є апріорними (досвідними) логічними формами, не дані людині в готовому вигляді, а виникли у процесі багатовікової пізнавальної практики людини.
Як самостійна наука логіка склалася в IV ст. до н. е. Її засновником був давньогрецький філософ Аристотель (384 – 322 рр. до н. е.), який першим змістовно дослідив і описав основні форми умовиводів (особлива дедукцію) і доказів, розкрив суть законів тотожності, протиріччя і виключеного третього, дав класифікацію суджень.
У середні віки сформувалась схоластична логіка. В схоластичній логіці набули подальшого розвитку ідеї логіки висловлювань висунутих стоїчною логікою.
Подальший розвиток логіки пов’язаний з виникненням в надрах феодалізму капіталістичних суспільних відносин, розвитком дослідних наук, техніки наукового експерименту і наукового знання взагалі. Особлива роль у розробці логіки цього періоду належить таким видатним мислителям, як англійський філософ Ф. Бекон (1561 – 1626), французький вчений Р. Декарт (1596 – 1650), німецький математик Лейбніць (1646 – 1716).
Подальший етап розвитку логіки пов’язаний з іменем філософа-ідеаліста І. Канта (1724 – 1804). Він надав логіці різко вираженого формалістичного характеру. Логіка розглядається Кантом як наука про голі форми мислення, не тільки не пов’язані зі змістом мислення, але й незалежні від нього. Лексичні форми і закони мислення Кант оголосив апріорними (додослідними) нормами, які ніколи не виникали і не розвивалися, а просто дані людському розуму в готовому вигляді. На думку Канта, логіка з часу Аристотеля не зробила жодного кроку вперед і має абсолютно замкнений, закінчений вигляд.
У середині XIX ст. виникла математична (символічна) логіка. Вона виникла як гілка традиційної формальної логіки, що розвивалася відповідно до потреб математики. Порівняно з традиційною (аристотелевою) логікою математична логіка досягла вищого ступеня наукової абстракції і формалізації, внаслідок чого вона відбиває досліджувану нею галузь точніше і адекватніше. На основі досягнень математичної логіки відкриваються ширші можливості для механізації окремих сторін діяльності людини.
Наше мислення підкорюється логічним законам і протікає в логічних формах незалежно від науки “Логіка”. Багато людей мислять логічно, не знаючи про те, що їх мислення підкорюється логічним закономірностям. Але чи означає це, що вивчення логіки зайве? Знання законів та форм мислення, їхнє свідоме використання в процесі пізнання збільшує культуру мислення, виробляє навички правильного мислення, вчить мислити більш “грамотно”, розвиває критичне ставлення до своїх та чужих думок.
Задача “Логіки”, як науки, полягає в тому, щоб навчити людину свідомо застосовувати закони та форми мислення і на цій основі логічніше мислити та правильніше пізнавати навколишній світ.
Мислити логічно - це означає мислити точно і послідовно, не допускати протиріч в своїх міркуваннях, вміти викривати логічні помилки. Ці позитивні риси мислення мають велике значення у будь-якій галузі наукової та практичної діяльності.
Людина завжди повинна була думати логічно правильно, щоб спрямувати свою діяльність на досягнення поставленої мети. Для людини це завжди було життєво необхідно, тому, що інакше вона не змогла б пізнати найпростіші закономірності природи й суспільства, і не змогла б доцільно спрямовувати свої дії.
Вивчення логіки призводить до обернення спонтанного логічного мислення у свідоме, по-перше, в результаті отримання знань про структуру правильного мислення, і, по-друге, в результаті безпосереднього тренування мислення.
Логіка має дуже важливе значення для розвитку наукових знань. Вона надає науці засоби вирішення проблем, з якими не може впоратися спонтанне нелогічне мислення навіть досвідченого вченого. Такі проблеми виникають при бажанні створити найкращу систематизацію якоїсь науки або при виявленні наявних у даній науковій теорії внутрішніх логічних протиріч.
Завдання:
Ознайомтесь з графом логічної структури (блок-схема 1).
Порівняйте наведені концепції, виокремте визначення мислення, логічного простору, предмета логіки, логічного закону.
Ознайомтесь з текстами і визначте зв'язок між логікою та наступними науками:
лінгвістикою;
семіотикою;
математикою;
психологією.
…Однако формы отображения, присущие научным теориям и присущие языку с логикой, принципиально различны. Логика, в отличие от научных теорий, задает общую сетку описания мира и в этом смысле она – «не теория, а отображение мира». Именно логика детерминирует те «строительные леса», которые определяют общие принципы построения картины мира. Тем самым логика детерминирует все возможные положения вещей (der Sachverhajt) – и реализуемые и не реализуемые в действительности. Поэтому «логика наполняет мир; границы мира являются также ее границами» (5.61), логика определяет наше поле зрения. (Смирнова Е.Д. Логика и «строительные леса» мира.)
…Мышление окружено нимбом. – Его сущность, логика, изображает порядок, а именно, априорный порядок мира, то есть порядок возможностей, который должен быть общим для мира и мышления. Но этот порядок должен быть, по-видимому, чрезвычайно простым. Он предшествует всякому опыту; он должен протягиваться сквозь весь опыт; ему не может быть свойственна никакая эмпирическая мутность и ненадежность. – Напротив, он должен быть кристально чист. Но этот кристалл появляется не как абстракция; а как что-то конкретное, даже в высшей степени конкретное, как бы самое жестокое (Витгенштейн Л. Философские исследования)
…Мышление существует, и в той мере, в какой существует для себя – состоит в осознании самого себя, в кажимости самому себе, размышлении относительно самого себя. Это, следовательно, не бытие-покой, а размышление. Но можно сказать: поскольку вы говорите, что движению присуще бытие-покой, т.е. оно представляет собой именно движение, данное раз и навсегда, без изменений, тогда, если мышление состоит из раздумий, оно, раздумье, имеет состав постоянный, неизменный, покойный. Во всяком случае, раздумье, в свою очередь, не что иное, как мое мышление, бытие или реальность, которые вымышлены, которые кажутся мне «размышлением». И таким образом последовательно и со всех сторон мы обнаруживаем лишь бытие, состоящее в чистой рефлексии о себе самом, в создании себя самого, в движении к самому себе - мы обнаруживаем только непокой. (Ортега-и-Гассет Х.Ч то такое философия?)
…Предмет логики. «Областью» логики, в отличие от содержательно-эмпирических наук является область «мыслимого» (а не мышления! — вот это, видимо, и есть главная «категориальная ошибка» при стандартном определении логики как науки о мышлении). Логика изучает мыслимое (!), т.е. мыслимые миры и закономерности, которые там «действуют», т.е. «законы мышления» (мышление понимается здесь онтологически (ср. с тезисом о тождестве бытия и мышления) как законы этих — мыслимых — миров). Специфика же логики (в отличие от онтологии и других философских дисциплин)) в том, что она изучает (1) соотношения между объектами и (2) «переходы» в области мыслимого. Например, (самый-самый) основополагающий закон (или принцип) мыслимого (выделенный еще Аристотелем в качестве единственного основания своей метафизики-онтологии) — это закон непротиворечия, т.е. «запрет» противоречий в любой области мыслимого (соответственно, в нашем мышлении). Если в области отношений можно ограничиться лишь одним — «статическим» — законом-принципом (или еще двумя: принципом тождества и принципом исключенного третьего), то «динамические» законы более сложны и многочисленны. В данном случае уместна следующая аналогия: логика постулирует и изучает как бы «правила дорожного движения» в области мыслимого…
Соотношение логики и других (теоретических) наук. Логика является теоретической наукой, т.е. она, как и любая другая теоретическая наука «работает» с моделями. Термин «модель» — просто синоним термина «область мыслимого (умопостигаемого)». Любая модель (теория) выделяет из мыслимого универсума какую-то область, т.е. она «ограничивает» область своего действия, или накладывает ряд «запретов» на универсум, исключая из всех возможных миров лишь те, которые удовлетворяют ее аксиомам (или другими словами, теория выделяет соответствующий «фрагмент» универсума и «запрещает» объекты и отношения между ними вне этой области). Специфика логики здесь (в отличие от других теоретических наук) заключается в том, что она изучает максимально широкий фрагмент универсума, т.е. любой возможный мир. Соответственно, «запреты» логики самые минимальные, хотя и самые «сильные» (ср. с принципом «запрета» противоречия). Это можно сформулировать в виде следующего онтологического принципа (современной) логики: все, что может быть описано непротиворечиво, существует! Логика как бы служит онтологическим основанием (как самая широкая область мыслимого) для других, более конкретных наук; она является самой абстрактной из теоретических наук. Логика, как самая абстрактная наука, запрещает меньше всех (других наук), но ее «запреты» абсолютны (самые «сильные»), в то время как «заперты» других наук — относительны («слабее», т.к. действуют не на всем мыслимом универсуме, а лишь в «областях» соответствующих теорий). Например, можно выстроить следующий ряд «теорий» (по шкале «абстрактное — конкретное»): логика — математика — физика (химия - ??) — биология — социология (психология - ??) — история. В рамках этой шкалы логика и история находятся на разных (противоположных) эпистемологических полюсах: логика максимально «широка» (действует в любом возможном мире), а история максимально «узка» (единственна) (действует только в одном — действительном — мире); в логике существует все, что (только) непротиворечиво, а в истории только (и только!!!) то, что фактически произошло в действительности.
Логика как методологическая дисциплина. Логика тесно связана с (рациональной, интеллектуальной) познавательной деятельностью человека и выступает как нормативная наука по отношению к познанию, т.е. задает некоторые нормы интеллектуальной (рациональной) познавательной деятельности. С другой стороны, логика (как и рациональное познание) тесно связано с языком. Наше понимание логики как нормативной базы познания трактует ее как «глубинное» основание (фундамент) познания, который неявно присутствует в любом познавательном акте.
Для того чтобы понять, что логика не является (реальной, эмпирической) наукой о мышлении наподобие психологии (не является, например, «физикой мышления») можно привести пример с шахматной игрой. Начиная играть, мы вынуждены подчиниться правилам шахматной игры. Именно эти правила и изучает логика, в то время как психология (физиология) изучает мозговые процессы. Т.е. логика является не «физикой» интеллектуальных мозговых процессов, а «физикой мышления» (= наукой о правилах) шахматной игры.
И, наконец, последнее замечание. Выше мы сказали, что любое познание является модельным, и логика изучает законы этих моделей, или области мыслимого. То же самое можно сказать и несколько другим образом. В человеке помимо индивидуального, физиолого-психологического слоя (индивидуальной психики) есть еще и область надындивидуального, то, что можно соотнести с термином «сознание», или «душа». Логика является наукой, исследующей этот — надындивидуальный — слой человеческого сознание, т.е. является наукой о надындивидуальном мышлении (заметим, что без этой надындивуальности мышления не бывает!). В этом смысле она является наукой о мышлении. Приведу еще одну аналогию. Например, нас интересует принципы работы автомобиля (двигателя внутреннего сгорания). В рамках этой аналогии логика изучает законы автомобиля, а не законы (которые тоже здесь присутствуют на «низшем» уровне) химического строения деталей автомобиля. Т.е. логика и психология исследует психику человека как бы на двух уровнях. Психология — это наука о психическом (индивидуальном), а логика — наука о мыслительном (надындивидуальном). (Катечко С.Л. К вопросу «Что такое логика?»)
…Хотя нет сомнения, что формальные символы поддаются систематическому логическому изучению лучше всего, но существует множество рассуждений и примеров логического вывода, выразимых на естественном языке и не выразимых на языке формальных символов, которые, тем не менее, могут быть признаны вполне надежными. Тем самым имеет право на существование неупрощенная, и потому более или менее несистематическая логика естественно-языковых аналогов формальных символов; упрощенная формальная логика может подкреплять и направлять эту логику, но ни в коем случае не вытеснять и не подменять ее. На самом деле эти две логики не просто отличаются друг от друга - они могут и противоречить друг другу: правила, верные для формального символа, могут нарушаться для его естественноязыкового аналога. (Грайс Г.П. Логика и речевое общение)
Проаналізуйте фрагменти відомих творів В. Шекспіра. Визначте їх логічну структуру, назвіть логічні закони, які порушуються. Припустіть мету навмисного порушення законів автором.
ПОЛОНИЙ Хвалю, хвалю. Так вот сперва узнай, Какие там есть датчане в Париже, И как, и кто; на что живут и где; С кем водятся, что тратят; обнаружив При помощи таких обиняков, Что сын мой им известен, вникни ближе, Но так, чтоб это не было расспросом; Прикинься, будто с ним знаком немного, Скажи: "Я знал его отца, друзей, Отчасти и его". Следишь, Рейнальдо?
РЕЙНАЛЬДО Да, как же, господин мой.
ПОЛОНИЙ "Отчасти и его; а впрочем, мало; Но слыхивал, что он большой буян", И то и се; тут на него взведи Все что угодно; впрочем, не настолько, Чтоб обесчестить; это - берегись; Нет, так, блажные, буйные проказы, С которыми, мол, юность и свобода Неразлучимы.
РЕЙНАЛЬДО Например, игра.
ПОЛОНИЙ Да, или пьянство, ругань, поединки, Распутство: можешь и на то пойти.
РЕЙНАЛЬДО Но это обесчестит, господин мой.
ПОЛОНИЙ Да нет же; ты и сам смягчишь все это, Ты про него не должен говорить, Что он живет в безудержном разврате; Совсем не то; представь его грехи Так, чтоб они казались вольнолюбством, Порывами горячего ума, Дикарствами неукрощенной крови, Чему подвластны все. (Шекспір В. Гамлет)
3-Е ВИДЕНИЕ Будь горд, как лев, не помышляй о том, Где строят козни и кто пышет злом: От всех врагов Макбет храним судьбой, Пока Бирнамский лес не выйдет в бой На Дунсинанский холм. (Исчезает.)
***
ГОНЕЦ Великий государь, Я должен рассказать вам, что я видел, Но я не знаю - как. МАКБЕТ Да говори же. ГОНЕЦ Когда я на холме стоял в дозоре, Смотрю я на Бирнам, и вдруг, я вижу, Лес начал двигаться. МАКБЕТ Лжец и холоп! ГОНЕЦ Явите гнев свой, если я солгал. Взгляните сами: он от нас в трех милях. Лес наступает. МАКБЕТ Если это ложь, На первый сук живьем тебя подвешу - И сохни с голоду; а если правда, То можешь так же поступить со мной. Я впал в сомненья и готов подумать, Что бес хитрил; он лжет правдоподобно. "Не знай тревог, пока Бирнамский лес Не двинется на Дунсинан". И лес Идет на Дунсинан… (Шекспір В. Макбет)
ГАМЛЕТ Быть или не быть - таков вопрос; Что благородней духом - покоряться Пращам и стрелам яростной судьбы Иль, ополчась на море смут, сразить их Противоборством? (Шекспір В. Гамлет)
МАКБЕТ Напрасный труд: Скорей ты этот нерушимый воздух Своим клинком поранишь, чем меня. Руби мечом по уязвимым шлемам. Я зачарован: жизнь мою не сломит Рожденный женщиной. МАКДУФ Разочаруйся, И пусть тебе поведает тот ангел, Которому служил ты, что Макдуф Из чрева матери ножом исторгнут… (Шекспір В. Макбет)
Знайдіть приклади законів тотожності та непротиріччя у діалогах з твору Івана карпенка-Карого «Безталанна».
Дем'ян. Та це правда. Я сам бачив у тон вечір, як случилась пожежа, Омелька і Варку під сіном Вороного. Гнат. Варку?! З Омельком?! Дем'ян . Еге. Гнат. Та ти сам бачив, своїми очима? Дем'ян. Своїми очима бачив. Гнат. Варку? Дем'ян. Варку. Гнат. З Омельком? Дем'ян . З Омельком. Гнат. Ні, то тобі так здалося... Дем'ян. Що ж то у мене куряча сліпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобі, ще й обнявшись, а як мене побачили, розійшлися. Чудний! Думаєш, як ти до неї залицявся, то вона вже ні до кого більше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!
Варка (одна). Сором, сором який! Через неділю мав старостів присилать - і покинув. Піде поговір, неслава, подумають, що я й справді яка непутня... Засміють, посивію в дівках... а ти будеш кепкувать?! Ні! Треба кувать залізо, поки гаряче... Ти одбивав від мене парубків, а тепер за першого, якого стріну, хоч і зараз, - ухватюсь, і не я буду, коли не вийду заміж раніш, ніж ти опам'ятаєшся! Входе Степан. Степан!.. Попробую щастя - він задивлявся на мене не раз... ЯВА VII Степан і Варка. Степан. Здрастуй, Варко... Що ж це нема нікого? Варка. Були, та Онисько розігнав усіх. Степан. І Гнат був? Варка. Здається, був... та був же, був! Степан. Де ж він? Варка. А чорт його знає, куди він пішов... Тобі він хіба потрібний? Степан. Ні, я так питаю... Варка. Давно я тебе бачила, Степане, аж наче чого зраділа - мов брата стріла... Чого ти рідко так на вечерниці ходиш? Степан. Наймит, ніколи, немає часу. Варка. Правда твоя, Степаночку. Гірко жить на світі, як нема батька, матері... нема щирої дружини... Я часто, дивлячись на тебе, як ти працюєш, думаю собі: щаслива та дівчина буде, котру ти посватаєш... Степан. Дівчата таких, як я, не люблять. Варка. Які дівчата. Степан. Та всі вони однакові: гляне на мою твар, злякається й одвернеться... (Сміється.) Варка. Яка ж у тебе твар?.. Зовсім не страшна, що ти вигадуєш? Степан. Ти вдень придивись, то й сама злякаєшся: ряба, мов чорти горох на ній молотили. Варка. Скажи краще, що ти несміливий, та й звертаєш на твар і ганиш її без міри! Он горбатий Маржан яку кралю висватав. Хіба ти до нього прирівнявся? Ти парубок як дуб, на все село, - і глянуть любо. Степан. Хіба ззаду... Варка. Вже коли дівчина тобі говоре, то повір! От спробуй: яка до вподоби - сміливо залицяйся, то й побачиш, що твоя буде. Степан. Всі казали, що ти горда, а ти, бачу, така привітлива, балакуча... Варка. Я горда? Ото! Чим же мені гордувать? Степан. Красива, а всі залицяються, от і горда. Варка. Коли хочеш, то я горда тим, що ні на кого не дивлюся і не вважаю на їх залицяння.
Знайдіть паралогізм у фрагменті. Які закони порушено?
- Слухай, ти негідник чи ні? - ставить вона питання руба. - Може, й негідник, але не дуже, - зітхає хлопець, і вони замовкають, і йдуть поруч, і думають про своє. - Можливо, я дурень, - раптом каже Недуженегідник. (Василь Симоненко. Білі привиди)
Назвіть формально-логічні закони, що використані у творах Остапа Вишні. Знайдіть приклади їх застосування та порушення. Визначте стилістичний результат порушення законів.
У тому колгоспi по штату всього тiльки 18 сторожiв... Не вiсiмдесят, а всього тiльки вiсiмнадцять. Сторожi мiж собою живуть тихо, мирно, у згодi та злагодi. Вони собi сторожують, сонце собi крутиться, трудоднi собi йдуть... Щоб коли-небудь виникла серед них, серед сторожiв, якась там сварка, - то боже борони! Хiба як у пiдкидного грають, та хтось не ту масть пiдкине. Але це буває дуже рiдко, бо грають вони у пiдкидного так, що й у карти вже не дивляться, - такi спецiалiсти: дiйшли вже до того, що без карт грають, а так - на мигах. Отже, й сваритися нема причин. Буває iнодi, що стерегти нема чого, - так i з цього становища виходять: стережуть тодi один одного, щоб прогулiв не було. Одне слово, - хорошi сторожi, квалiфiкованi i з чималим стажем. Троє з них уже в похилiм вiцi, старенькi, а решта - нiчого, у доброму ще здоров'ї, i як не грають пiд коморою у пiдкидного, тодi борються-"навхрест" або "пiд силки", а як боротись не хочеться, тодi йдуть на товарно-молочну ферму: - Ану, хто бугая пiднiме? (Остап Вишня. У ніч під Новий рік)
Люблю я Твардовського, люблю ленінградського Сашу Прокоф'єва. Що зробив, по-моєму, Твардовський? Він узяв свого Васю Тьоркіна за руку і пішов із ним вихилясом по всій Росії! Нате! Ось який він! А це ж ви - народ! Отакий хороший народ! А ви цього й не знаєте! Читайте! Може, якраз Вася Тьоркін примусить любити літературу! У мене навіть завірально-страшні думки з цього приводу. Ви припускаєте таку картину: Вася Тьоркін бере за руку Олександра Сергійовича Пушкіна, веде його до селянської хати, ніжно, штовхає в хату і хитромудро говорить: - Познайомтесь! Олександр Сергійович Пушкін! Прошу любить і жалувать! (Остап Вишня. "Думи мої, думи мої...")
Як ви пишете? З такими запитаннями частенько звертаються слухачі до всіх письменників мало не на всіх літературних вечорах, де письменники читають прилюдно свої власні твори. Звертаються з такими запитаннями вони й до мене. - Як я пишу? Колись, замолоду, на такі запитання відповідалося жартома так: - А так пишу: беру папір, беру олівця, сідаю собі та й пишу собі... Така відповідь, видимо, не зовсім задовольняє або, певніше, зовсім не задовольняє запитувачів, бо запитання не припиняються, а навпаки, їх, отаких запитів, дедалі більше; отже, зацікавлені хочуть, мабуть, щоб я про свою роботу розповів докладніше. (Остап Вишня. Отак і пишу…)
Обов'язково, було, редактор забіжить переглянути передову. - Добре написано, дуже добре! Тільки кінця нема! - Як нема? - У кінці додайте: "А через те давайте хліб і коні для Червоної Армії!" Писалася передова про міжнародне становище, про культосвітню на селі роботу, все дно кінець додавався обов'язково: "А через те давайте хліб і коні для Червоної Армії". - Та якось воно тут вроді... - Нічого, нічого! Добра якась душа прочитає та, дивись, іще раз вивезе хліба на продпункт! Друковане слово - воно своє робить! (Остап Вишня. Отак і пишу…)
ЗАВДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ:
А. Analyze the abstracts from the novels by Lewis Carroll. Do they violate the Law of Identity or not? Produce your proofs.
At last he addressed Bruno. “I hope you have had a good night, my child?”
Bruno looked puzzled. “I’s had the same night oo’ve had,” he replied. “There’s only been one night since yesterday!”
It was Professor’s turn to look puzzled now. (Lewis Carroll. Sylvie and Bruno)
“And, now I come to think of it, there would hardly be time for more than one Lecture. And will go off all the better, if we begin with a Banquet, and a Fancy-dress Ball-”
“It will indeed!” the Professor cried with enthusiasm.
“I shall come as a Grasshopper,” my Lady calmly proceeded. “What shall you come as, Professor?”
The Professor smiled feebly. “I shall come as – as early as I can, my Lady!” (Lewis Carroll. Sylvie and Bruno)
“Well! And next, what did you get this dagger for? Come, no evasions! You can’t deceive me!”
“I got it for – for – for - ” the detected Conspirator stammered, trying her best to put on the assassin-expression that she had been practicing at the looking-glass. “For -”
“For what, Madam?”
“Well, for eighteenpence, if you must know, dearest!” (Lewis Carroll. Sylvie and Bruno)
“Who are you?” said the Caterpillar.
This was not an encouraging opening for a conversation. Alice replied, rather shyly, “I – I hardly know, Sir, just at present – at least I know who I was when I got up this morning, but I think I must have been changed several times since then.”
“What do you mean by that?” said the Caterpillar, sternly. “Explain yourself!”
“I can’t explain myself, I’m afraid, Sir” said Alice, “because I’m not myself, you see.” (Lewis Carroll. Alice’s Adventures in Wonderland)
В. Analyze the abstracts from the Shakespeare’s works. Identify the basic laws they illustrate. Consult the text for the contextual background if necessary.
Fill in the chart below. Put “+” in the suitable table cell or “-” if the law is violated.
Abstract, source |
Law of Identity |
Law of excluded middle |
Law of contradiction |
Law of sufficient reason |
1.Venetian Merchant |
|
|
|
|
2.Venetian Merchant |
|
|
|
|
3.Macbeth |
|
|
|
|
4.Macbeth |
|
|
|
|
5.Macbeth |
|
|
|
|
6.Hamlet |
|
|
|
|
7.Hamlet |
|
|
|
|
8.Hamlet |
|
|
|
|
SHYLOCK. This kindness will I show.
Go with me to a notary, seal me there
Your single bond, and, in a merry sport,
If you repay me not on such a day,
In such a place, such sum or sums as are
Express'd in the condition, let the forfeit
Be nominated for an equal pound
Of your fair flesh, to be cut off and taken
In what part of your body pleaseth me.
[...]
PORTIA. A pound of that same merchant's flesh is thine.
The court awards it and the law doth give it.
SHYLOCK. Most rightful judge!
PORTIA. And you must cut this flesh from off his breast.
The law allows it and the court awards it.
SHYLOCK. Most learned judge! A sentence! Come, prepare.
PORTIA. Tarry a little; there is something else.
This bond doth give thee here no jot of blood:
The words expressly are 'a pound of flesh.'
Take then thy bond, take thou thy pound of flesh;
But, in the cutting it, if thou dost shed
One drop of Christian blood, thy lands and goods
Are, by the laws of Venice, confiscate
Unto the state of Venice. (William Shakespeare. Merchant of Venice)
PORTIA. Let not that doctor e'er come near my house;
Since he hath got the jewel that I loved,
And that which you did swear to keep for me,
I will become as liberal as you;
I'll not deny him anything I have,
No, not my body, nor my husband's bed.
Know him I shall, I am well sure of it.
Lie not a night from home; watch me like Argus;
If you do not, if I be left alone,
Now, by mine honour which is yet mine own,
I'll have that doctor for mine bedfellow.
NERISSA. And I his clerk; therefore be well advis'd
How you do leave me to mine own protection.
GRATIANO. Well, do you so, let not me take him then;
For, if I do, I'll mar the young clerk's pen.
ANTONIO. I am th' unhappy subject of these quarrels.
PORTIA. Sir, grieve not you; you are welcome not withstanding.
BASSANIO. Portia, forgive me this enforced wrong;
And in the hearing of these many friends
I swear to thee, even by thine own fair eyes,
Wherein I see myself-
PORTIA. Mark you but that!
In both my eyes he doubly sees himself,
In each eye one; swear by your double self,
And there's an oath of credit.
BASSANIO. Nay, but hear me.
Pardon this fault, and by my soul I swear
I never more will break an oath with thee.
ANTONIO. I once did lend my body for his wealth,
Which, but for him that had your husband's ring,
Had quite miscarried; I dare be bound again,
My soul upon the forfeit, that your lord
Will never more break faith advisedly.
PORTIA. Then you shall be his surety. Give him this,
And bid him keep it better than the other.
ANTONIO. Here, Lord Bassanio, swear to keep this ring.
BASSANIO. By heaven, it is the same I gave the doctor!
PORTIA. I had it of him. Pardon me, Bassanio,
For, by this ring, the doctor lay with me.
NERISSA. And pardon me, my gentle Gratiano,
For that same scrubbed boy, the doctor's clerk,
In lieu of this, last night did lie with me.
GRATIANO. Why, this is like the mending of highways
In summer, where the ways are fair enough.
What, are we cuckolds ere we have deserv'd it?
PORTIA. Speak not so grossly. You are all amaz'd.
Here is a letter; read it at your leisure;
It comes from Padua, from Bellario;
There you shall find that Portia was the doctor,
Nerissa there her clerk. Lorenzo here
Shall witness I set forth as soon as you,
And even but now return'd; I have not yet
Enter'd my house. Antonio, you are welcome;
And I have better news in store for you
Than you expect. Unseal this letter soon;
There you shall find three of your argosies
Are richly come to harbour suddenly.
You shall not know by what strange accident
I chanced on this letter.
ANTONIO. I am dumb.
BASSANIO. Were you the doctor, and I knew you not?
GRATIANO. Were you the clerk that is to make me cuckold?
NERISSA. Ay, but the clerk that never means to do it,
Unless he live until he be a man.
BASSANIO. Sweet doctor, you shall be my bedfellow;
When I am absent, then lie with my wife. (William Shakespeare. Merchant of Venice)
THIRD APPARITION. Be lion-mettled, proud, and take no care Who chafes, who frets, or where conspirers are. Macbeth shall never vanquish'd be until Great Birnam Wood to high Dunsinane Hill Shall come against him. Descends. MACBETH. That will never be. Who can impress the forest, bid the tree Unfix his earth-bound root? Sweet bodements, good! Rebellion's head, rise never till the Wood Of Birnam rise, and our high-placed Macbeth Shall live the lease of nature, pay his breath To time and mortal custom. Yet my heart Throbs to know one thing: tell me, if your art Can tell so much, shall Banquo's issue ever Reign in this kingdom?
[…]
SIWARD. What wood is this before us? MENTEITH. The Wood of Birnam. MALCOLM. Let every soldier hew him down a bough, And bear't before him; thereby shall we shadow The numbers of our host, and make discovery Err in report of us. SOLDIERS. It shall be done.
[…]
MESSENGER. As I did stand my watch upon the hill, I look'd toward Birnam, and anon, methought, The Wood began to move. MACBETH. Liar and slave! MESSENGER. Let me endure your wrath, if't be not so. Within this three mile may you see it coming; I say, a moving grove. MACBETH. If thou speak'st false, Upon the next tree shalt thou hang alive, Till famine cling thee; if thy speech be sooth, I care not if thou dost for me as much. I pull in resolution and begin To doubt the equivocation of the fiend That lies like truth. "Fear not, till Birnam Wood Do come to Dunsinane," and now a wood Comes toward Dunsinane… (William Shakespeare. Macbeth)
ROSS. My dearest coz, I pray you, school yourself. But for your husband, He is noble, wise, Judicious, and best knows The fits o' the season. I dare not speak much further; But cruel are the times when we are traitors And do not know ourselves; when we hold rumor From what we fear, yet know not what we fear, But float upon a wild and violent sea Each way and move. I take my leave of you; Shall not be long but I'll be here again. Things at the worst will cease or else climb upward To what they were before. My pretty cousin, Blessing upon you!
LADY MACDUFF. Father'd he is, and yet he's fatherless. (William Shakespeare. Macbeth)
SECOND APPARITION. Be bloody, bold, and resolute: laugh to scorn The power of man, for none of woman born Shall harm Macbeth. Descends.
[…]
MACBETH. Thou losest labor. As easy mayst thou the intrenchant air With thy keen sword impress as make me bleed. Let fall thy blade on vulnerable crests; I bear a charmed life, which must not yield To one of woman born. MACDUFF. Despair thy charm, And let the angel whom thou still hast served Tell thee, Macduff was from his mother's womb Untimely ripp'd. (William Shakespeare. Macbeth)
OPHELIA. I shall th' effect of this good lesson keep As watchman to my heart. But, good my brother, Do not as some ungracious pastors do, Show me the steep and thorny way to heaven, Whiles, like a puff'd and reckless libertine, Himself the primrose path of dalliance treads And recks not his own rede. (William Shakespeare. Hamlet)
OPHELIA My lord, as I was sewing in my chamber, Lord Hamlet,--with his doublet all unbrac'd; No hat upon his head; his stockings foul'd, Ungart'red, and down-gyved to his ankle; Pale as his shirt; his knees knocking each other; And with a look so piteous in purport As if he had been loosed out of hell To speak of horrors,--he comes before me.
POLONIUS Mad for thy love?
OPHELIA My lord, I do not know; But truly I do fear it.
POLONIUS What said he?
OPHELIA He took me by the wrist, and held me hard; Then goes he to the length of all his arm; And with his other hand thus o'er his brow, He falls to such perusal of my face As he would draw it. Long stay'd he so; At last,--a little shaking of mine arm, And thrice his head thus waving up and down,-- He rais'd a sigh so piteous and profound As it did seem to shatter all his bulk And end his being: that done, he lets me go: And, with his head over his shoulder turn'd He seem'd to find his way without his eyes; For out o' doors he went without their help, And to the last bended their light on me.
POLONIUS Come, go with me: I will go seek the king. This is the very ecstasy of love… (William Shakespeare. Hamlet)
POLONIUS 'And in part him;--but,' you may say, 'not well: But if't be he I mean, he's very wild; Addicted so and so;' and there put on him What forgeries you please; marry, none so rank As may dishonour him; take heed of that; But, sir, such wanton, wild, and usual slips As are companions noted and most known To youth and liberty.
REYNALDO As gaming, my lord.
POLONIUS Ay, or drinking, fencing, swearing, quarrelling, Drabbing:--you may go so far.
REYNALDO My lord, that would dishonour him.
POLONIUS Faith, no; as you may season it in the charge. You must not put another scandal on him, That he is open to incontinency; That's not my meaning: but breathe his faults so quaintly That they may seem the taints of liberty; The flash and outbreak of a fiery mind; A savageness in unreclaimed blood, Of general assault. (William Shakespeare. Hamlet)
С. Analyze the abstract from the novel by Nathaniel Hawthorne. Find the example of Law of Identity violation. What meanings of the concept “MAKE” have led to misunderstanding?
"Pearl," said he, with great solemnity, «thou must take heed to instruction, that so, in due season, thou mayest wear in thy bosom the pearl of great price. Canst thou tell me, my child, who made thee?"
Now Pearl knew well enough who made her, for Hester Prynne, the daughter of a pious home, very soon after her talk with the child about her Heavenly Father, had begun to inform her of those truths which the human spirit, at whatever stage of immaturity, imbibes with such eager interest. Pearl, therefore - so large were the attainments of her three years' lifetime - could have borne a fair examination in the New England Primer, or the first column of the Westminster Catechisms, although unacquainted with the outward form of either of those celebrated works.
But that perversity, which all children have more or less of, and of which little Pearl had a tenfold portion, now, at the most inopportune moment, took thorough possession of her, and closed her lips, or impelled her to speak words amiss. After putting her finger in her mouth, with many ungracious refusals to answer good Mr. Wilson’s question, the child finally announced that she had not been made at all, but had been plucked by her mother off the bush of wild roses that grew by the prison-door.
This phantasy was probably suggested by the near proximity of the Governor's red roses, as Pearl stood outside of the window, together with her recollection of the prison rose-bush, which she had passed in coming hither.
Old Roger Chillingworth, with a smile on his face, whispered something in the young clergyman's ear. Hester Prynne looked at the man of skill, and even then, with her fate hanging in the balance, was startled to perceive what a change had come over his features - how much uglier they were, how his dark complexion seemed to have grown duskier, and his figure more misshapen - since the days when she had familiarly known him. She met his eyes for an instant, but was immediately constrained to give all her attention to the scene now going forward.
"This is awful!" cried the Governor, slowly recovering from the astonishment into which Pearl's response had thrown him. "Here is a child of three years old, and she cannot tell who made her! Without question, she is equally in the dark as to her soul, its present depravity, and future destiny! Methinks, gentlemen, we need inquire no further." (Nathaniel Hawthorne. The Scarlet Letter)
D. Analyze the abstracts from the novel by Jerome K. Jerome. One of the following basic laws is violated in each of them. State the effect created through the violation and the stylistic means connected with it. Fill in the chart.
Law |
Abstract number |
Stylistic means and aims |
Law of Identity |
|
|
Law of Contradiction |
|
|
Law of Sufficient Reason |
|
|
Abstract 1.
I reminded him that there was concentrated lemonade in the hamper, and a gallon-jar of water in the nose of the boat, and that the two only wanted mixing to make a cool and refreshing beverage.
Then he flew off about lemonade, and "such-like Sunday-school slops," as he termed them, ginger-beer, raspberry syrup, &c., &c. He said they all produced dyspepsia, and ruined body and soul alike, and were the cause of half the crime in England. (Jerome K. Jerome. Three Men in a Boat)
Abstract 2.
It is a curious fact, but nobody ever is sea-sick - on land. At sea, you come across plenty of people very bad indeed, whole boat-loads of them; but I never met a man yet, on land, who had ever known at all what it was to be sea-sick. Where the thousands upon thousands of bad sailors that swarm in every ship hide themselves when they are on land is a mystery.
If most men were like a fellow I saw on the Yarmouth boat one day, I could account for the seeming enigma easily enough. It was just off Southend Pier, I recollect, and he was leaning out through one of the port-holes in a very dangerous position. I went up to him to try and save him.
"Hi! Come further in," I said, shaking him by the shoulder. "You'll be overboard."
"Oh my! I wish I was," was the only answer I could get; and there I had to leave him.
Three weeks afterwards, I met him in the coffee-room of a Bath hotel, talking about his voyages, and explaining, with enthusiasm, how he loved the sea.
"Good sailor!" he replied in answer to a mild young man's envious query; "well, I did feel a little queer ONCE, I confess. It was off Cape Horn. The vessel was wrecked the next morning."
I said: "Weren't you a little shaky by Southend Pier one day, and wanted to be thrown overboard?"
"Southend Pier!" he replied, with a puzzled expression.
"Yes; going down to Yarmouth, last Friday three weeks."
"Oh, ah - yes," he answered, brightening up; "I remember now. I did have a headache that afternoon. It was the pickles, you know. They were the most disgraceful pickles I ever tasted in a respectable boat. Did you have any?" (Jerome K. Jerome. Three Men in a Boat)
Abstract 3.
We were all feeling seedy, and we were getting quite nervous about it. Harris said he felt such extraordinary fits of giddiness come over him at times, that he hardly knew what he was doing; and then George said that HE had fits of giddiness too, and hardly knew what HE was doing. With me, it was my liver that was out of order. I knew it was my liver that was out of order, because I had just been reading a patent liver-pill circular, in which were detailed the various symptoms by which a man could tell when his liver was out of order. I had them all. […]
I went to my medical man. He is an old chum of mine, and feels my pulse, and looks at my tongue, and talks about the weather, all for nothing, when I fancy I'm ill; so I thought I would do him a good turn by going to him now. "What a doctor wants," I said, "is practice. He shall have me. He will get more practice out of me than out of seventeen hundred of your ordinary, commonplace patients, with only one or two diseases each." So I went straight up and saw him, and he said: "Well, what's the matter with you?"
I said: "I will not take up your time, dear boy, with telling you what the matter with me is. Life is brief, and you might pass away before I had finished. But I will tell you what is NOT the matter with me. I have not got housemaid's knee. Why I have not got housemaid's knee, I cannot tell you; but the fact remains that I have not got it. Everything else, however, I HAVE got."
And I told him how I came to discover it all.
Then he opened me and looked down me, and clutched hold of my wrist, and then he hit me over the chest when I wasn't expecting it - a cowardly thing to do, I call it - and immediately afterwards butted me with the side of his head. After that, he sat down and wrote out a prescription, and folded it up and gave it me, and I put it in my pocket and went out.
I did not open it. I took it to the nearest chemist's, and handed it in.
The man read it, and then handed it back.
He said he didn't keep it.
I said: "You are a chemist?"
He said: "I am a chemist. If I was a co-operative stores and family hotel combined, I might be able to oblige you. Being only a chemist hampers me."
I read the prescription. It ran:
"1 lb. beefsteak, with
1 pt. bitter beer
every 6 hours.
1 ten-mile walk every morning.
1 bed at 11 sharp every night.
And don't stuff up your head with things you don't understand." (Jerome K. Jerome. Three Men in a Boat)
Abstract 4.
Girls, also, don't look half bad in a boat, if prettily dressed. Nothing is more fetching, to my thinking, than a tasteful boating costume. But a "boating costume," it would be as well if all ladies would understand, ought to be a costume that can be worn in a boat, and not merely under a glass-case. It utterly spoils an excursion if you have folk in the boat who are thinking all the time a good deal more of their dress than of the trip. It was my misfortune once to go for a water picnic with two ladies of this kind. We did have a lively time!
They were both beautifully got up - all lace and silky stuff, and flowers, and ribbons, and dainty shoes, and light gloves. But they were dressed for a photographic studio, not for a river picnic. They were the "boating costumes" of a French fashion-plate. It was ridiculous, fooling about in them anywhere near real earth, air, and water. (Jerome K. Jerome. Three Men in a Boat)