• Абстрагування – це уявне виділення істотних ознак предмету і відокремлення їх від загальної маси інших властивостей.

• Аксіоми – положення, які приймаються без доведення. Істинність аксіом, що перебувають в основі доведення, не наводиться у кожному окремому випадку, тому що перевірка їхньої істинності підтверджується багатовіковою практикою людини.

• Аналіз – це уявний розклад предмету думки на складові частини.

• Аналогія – це такий умовивід, в якому від схожості предметів в одних ознаках робиться висновок про схожість цих предметів і в інших ознаках.

• Аргументом (основою) є такі судження, які наводяться для доведення тези. Основними видами аргументів є: факти дійсності, закони, аксіоми, визначення та інші, раніше доведені положення.

• Висновок – судження, виведене із засновків.

• Відчуття – це перша елементарна форма почуттєвого пізнання зовнішнього світу. На основі відчуттів виникає сприйняття.

• Дедуктивним (від лат. – виведення) є умовивід, у якому висновок про окремий предмет класу робиться на підставі класу в цілому.

• Демонстрація – це не якесь окреме судження, наявне в доказі, окрім суджень, у яких виражені теза й аргумент, а спосіб (або) форма зв’язку тези й аргументів доказу. Демонстрацією (формою доказу) є спосіб логічного зв’язку тези з основою.

• Доведення – це процес мислення, логічний процес обґрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень. У формальній логіці термін “доведення” вживається саме в цьому значенні. Логіка вивчає доведення як процес мислення.

• Закон виключеного третього формулюється так: із двох суперечних суджень про один і той самий предмет, взятий у один і той самий час і в одному й тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.

• Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка повинна мати достатню підставу. Будь-яка думка може бути істинною тільки тоді коли вона обґрунтована.

• Закон суперечності твердить: два протилежні висловлювання не можуть бути одночасно істинними, одне з них необхідно хибне.

• Закон тотожності формулюється так :будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалася. Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишається одним і тим же, скільки би разів вона не висловлювалась.

• Закони логіки – це внутрішній, необхідний, суттєвий зв’язок між думками.

• Закони науки – це особливого роду істини. Вони відрізняються від інших знань як за змістом, так і за формою відображення. Закони науки є відображенням законів об’єктивного світу. Вони виражають загальні, необхідні зв’язки, що повторюються між явищами. Закон – наслідок тривалого пізнання.

• Засновки – це судження, із яких виводиться нове знання.

• Зв’язка в судженні є відбиттям зв’язку, існуючого між предметом думки і певною властивістю; зв’язка встановлює, належить чи не належить суб’єкту судження властивість, мислима в предикаті. Зв’язка позначається такими словами, як “є”, “не є” тощо.

• Індукція – це такий умовивід, у якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу, про клас у цілому. Індукція – це умовивід від часткового до загального. Термін індукція походить від латинського слова наведення. Індукція, як і будь-який умовивід, складається із засновків і висновку.

• Істинним є таке судження, яке правильно відбиває дійсність.

• Істотні ознаки – це такі ознаки, які відображають природу предмета, його сутність і відрізняють його від усіх інших предметів.

• Категоричний силогізм – це дедуктивний умовивід, у якому обидва засновки є категоричними судженнями.

• Логіка – це наука про форми і закони правильного мислення, що веде до істини. Термін “логіка” походить від грецького слова «логос», яке перекладається на українську мову як “слово”, “поняття”, “розум”, “закономірність”.

• Мислення – це опосередковане і узагальнене відбиття дійсності у мозку людини, яке здійснюється у процесі її практичної діяльності. Це властивість матерії, яка не існує поза нею. Мислення це функція людського мозку і є суспільним за своєю природою. Воно виникає і розвивається разом із появою людини та людського суспільства. Мислення є відбиттям дійсності в думках людей у формі понять, суджень та умовиводів. Мислення – це вища форма відображення, пізнання. Воно суттєво відрізняється від таких форм віддзеркалення дійсності, як відчуття, сприйняття і уявлення.

• Мова – необхідна умова виникнення думки і процесу мислення. За допомогою мови відбувається перехід від сприймання і уявлень до понять, здійснюється формування узагальненої думки. Мова дає змогу закріплювати й зберігати набуті людьми знання, передавати їх із покоління в покоління, використовувати у практичній діяльності і в подальшому пізнанні дійсності всю суму знань, накопичених людством.

• Неістотні ознаки – це такі ознаки, наявність або відсутність яких не призводить до зміни природи предмету думки.

• Поняття – це така форма мислення, яка віддзеркалює предмет у його суттєвих ознаках. Поняття – це логічна форма думки, думка про предмет. Поняття – результат глибокого пізнання предметів або явищ. Щоб утворити поняття, необхідно вивчити предмет в усіх його істотних проявах. У процесі утворення понять користуються такими логічними способами, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення.

• Порівняння – це співставлення предметів думки з метою визначення їхньої схожості або відмінності.

• Предикат – це те, що стверджується у судженні про предмет думки. Предикат є поняттям про те, що саме стверджується або заперечується про предмет, виражений суб’єктом. Позначається літерою “Р”.

• Предмет думки – це такий предмет або явище, про який мислить людина.

• Розподільні силогізми різняться на розподільно-категоричні та умовно-розподільні.

• Розподільно-категоричним силогізмом є такий умовивід, у якому більший засновок є судженням розподільним, а менший – категоричним.

• Силогізм – походить від грецького слова, і означає здобуття висновку чи виведення наслідку.

• Синтез – це уявне поєднання частин предмету, розчленованих аналізом, у єдине ціле.

• Сприйняття – це віддзеркалення предметів і явищ у їх наочній цілісності. На базі відчуттів і сприйняття виникають уявлення, в яких відтворюється бачене, чи чуте раніше.

• Спростуванням є процес мислення, за допомогою якого доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення в цілому.

• Суб’єкт – це те, про що йдеться у судженні. Це не сам предмет дійсності, а поняття про нього. Позначається літерою “S”.

• Суб’єкт і предикат судження називаються термінами судження.

• Судження – форма мислення, яка відтворює не предмет в цілому, а окремі його ознаки, властивості, зв’язки і відношення у вигляді утвердження або заперечення належності предмету певної ознаки чи властивості.

• Тезою доказу є положення, істинність якого треба довести. Будь-який доказ припускає наявність положення, що потребує доведення (тези). Якщо відсутня теза, то й доводити нема чого. Теза може бути сформульована як на початку доказу, так і в будь-який інший момент. Позначають тезу по-різному і висловлюється вона звичайно у формі категоричного судження.

• Узагальнення – це такий логічний спосіб, завдяки якому здійснюється уявний перехід від одиничного до загального шляхом об’єднання однорідних предметів у класи на основі їхніх спільних ознак.

• Умовивід – це така форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження, яке містить у собі нове знання. Термін “умовивід” вживається у подвійному значенні. Під умовиводом розуміють і розумовий процес виведення нового знання із суджень, і саме нове судження, як наслідок розумової операції. Будь-який умовивід складається із засновків і висновку. Умовивід – це логічний засіб здобування нового знання.

• Умовний силогізм – це такий силогізм, у якому один або обидва засновки є умовними судженнями. Розрізняють два види умовних силогізмів: умовно-категоричний силогізм і чисто умовний силогізм.

• Умовно-категоричним є такий силогізм, у якому більший засновок є судженням умовним, а менший – категоричним.

• Умовно-розподільним є силогізм, у якому більший засновок є судженням умовним, а менший – розподільним.

• Уявлення – це почуттєвий образ тих предметів і явищ, які людина сприймала раніше. Воно віддзеркалює зовнішній світ глибше і повніше, ніж відчуття і сприйняття; воно в більшому ступені, ніж інші форми почуттєвого сприйняття, пов’язане з діяльністю мислення. Якщо між відчуттям і предметом немає нічого проміжного, то між предметом і мисленням перебувають відчуття, сприймання і уявлення.

• Факт – це явище або подія, що має місце в дійсності. Факт, який правильно відображений у судженні, служить аргументом у доказі. Узгодженість думки з фактом є узгодженням з об’єктивною реальністю.

• Форма мислення (логічна форма) – це спосіб відображення предметів і явищ об’єктивної реальності, це структура думки, засіб зв’язку її елементів. Найбільш широкими і загальними формами мислення, які вивчає “Логіка” є поняття, судження, умовиводи і доведення.

• Формально-логічні закони – це закони правильної побудови і зв’язку думки.

• Хибним є судження, яке неправильно відбиває дійсність, не відповідає дійсності.

С

ПОЧУТТЄВЕ:

СПРИЙНЯТТЯ;

ВІДЧУТТЯ;

УЯВЛЕННЯ.

Балінченко С.П.

ЛЕКЦІЯ 1

Блок-схема

ФЕРИ ЛОГІКИ

ЛОГОСФЕРА; Л ОГІЧНА КУЛЬТУРА; ЛОГІКА ТА МОВА; Л РАЦІОНАЛЬНЕ - МИСЛЕННЯ: ПОНЯТТЯ; СУДЖЕННЯ; УМОВИВІД. ОГІКА І ХУД. ТЕКСТ; І ІСТИННІСТЬ; ПРАВИЛЬНІСТЬ. НТУЇЦІЯ ТА ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД.

ПІЗНАННЯ

ПОСЛІДОВНІСТЬ ПОСЛІДОВНІСТЬ НАУКА, ЯКА

Р

ВИДИ ЛОГІКИ:

формальна;

символічна;

діалектична;

пропозиційна (висловлювання);

логіка предикатів

МОВА:

ПРАВИЛЬНО ПОБУДОВАНА ФОРМУЛА (ППФ);

СУБ’ЄКТ (S);

ПРЕДІКАТ (P);

ПРОПОЗИЦІЙНІ ПЕРЕМІННІ;

ЛОГІЧНІ КОНСТАНТИ;

КВАНТОРИ;

ІСТИНА-ХИБНІСТЬ („І”, „О”);

А та НЕ-А.

ІСТОРІЯ ЛОГІКИ:

СХІД (І ТИС. ДО Н.Е.) – аналіз істинності інтелектуальних операцій;

АРИСТОТЕЛЬ (V-IV СТ. ДО Н.Е.) – силлогістика, закони протиріччя, тотожності та виключеного третього;

СТОЇКИ – ХРИЗІПП (ІІІ СТ. ДО Н.Е.) – теорія умовиводів;

СХОЛАСТИЧНА (логіка висловлювань, підпорядкування релігії, формально-логічні прийоми);

Ф.БЕКОН, 1561-1626 („Новий Органон”, індукція)

Р. ДЕКАРТ, 1596-1650 (практика, панування над природою, дедукція);

ДЖ. МІЛЛЬ (індукція, причинні зв’язки);

Г. ЛЕЙБНІЦ, 1646-1716 (символічна мова = мова алгебри)

А.АРНО, П.НІКОЛЬ („Логіка Пор-Рояля”, 1662 р)

Г.В.Ф.ГЕГЕЛЬ, І.КАНТ – критика формальної логіки, несуперечності;

ДЖ.БУЛЬ, У.ДЖЕВОНС, ДЖ.ВЕНН – математична логіка, період алгебри логіки;

Г.ФРЕГЕ, Ч.ПІРС, Ч.Л.ДОДЖСОН – семіотика, період обґрунтування математики логікою;

Б.РАССЕЛ (розвиток теорії, „Принципи математики” з А.Уайтхедом)

Л.ВІТГЕНШТЕЙН („Логіко-філософський трактат”, філос. висловлювання).

РОСІЙСЬКА ТА УКРАЇНСЬКА ЛОГІКА:

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ;

М.ЛОМОНОСОВ;

А.РАДІЩЕВ;

МАКАРІЙ ПЕТРОВИЧ;

СЕРГІЙ КАТРЕЧКО.

ЛОГІКА

+

РИТОРІКА

(ГНОСЕОЛОГІЯ)

+

ГРАМАТИКА

ТРИВІУМ

ЕЧЕЙ ТА ЯВИЩ МИСЛЕННЯ ВИВЧАЄ МИСЛЕННЯ

ЛОГІКА

А	~А
1	0
0	1

А	В	АÙВ	AÚB	AÚB	А®В	А«В
1	1	1	1	0	1	1
1	0	0	1	1	0	0
0	1	0	1	1	1	0
0	0	0	0	0	1	1

+