Лекція 6.

Основи редакторського аналізу тексту.

Загальна методика редагування

1. Поняття про редакторський аналіз.

2. Межі втручання в текст, основні принципи редакторської правки

3. Характеристика учасників акту передачі повідомлень.

4. Помилки та їх види

5. Методи редагування (контролю) повідомлень

1. Поняття про редакторський аналіз.

Редакторський аналіз – виконуваний редактором прогностичний процес, мета якого – ретельно вивчивши пропонований до видання твір, визначити, як він буде впливати на читача в цілому й у деталях, щоб, зіставивши цей вплив з тим, на яке має право розраховувати видавництво виходячи з авторського задуму й суспільного, соціально-функціонального призначення видання, оцінити придатність його до випуску, його суспільну цінність і можливість торговельного успіху, виявити недоліки й резерви посилення переваг, щоб допомогти авторові зробити твір більш досконалим.

Редакторський аналіз – найскладніший розумовий процес, і структура його (складові частини й зв'язки між ними) дуже складна. По-перше, редакторський аналіз ділиться на частини, оскільки сам авторський текст складається з багатьох елементів і частин (одиниць тексту), кожна з яких вимагає самостійного аналізу. По-друге, він складається із частин тому, що одиниці тексту зазнають не однієї, а багатьох розумових операцій, у кожної з яких своя мета: глибоко опанувати зміст того, про що пише автор, тобто зрозуміти текст, усвідомити його; з’ясувати, якими формальними засобами користувався автор для передачі змісту; переконатися в тому, що глибоке розуміння тексту дійсно досягнуте; з'ясувати, якому читачеві адресований текст по суті його змісту й форми й що являє собою цей читач, які його найбільш істотні особливості саме як читача; уявити, як зрозуміє текст потенційний читач; визначити, на що текст реально спрямований і на що його бажано спрямувати; установити, яким є задум автора; уявити, як зміниться читач під впливом прочитаного тексту, яким буде результат читання.

Редакторський аналіз починається із читання рукопису. Його особливості: 1) редактор сприймає текст не як інформацію, а як реальність, увесь час піддаючи його критиці; 2) редакторське читання змушує подумки ділити текст на частині, тому що обсяг доступного глибокому розумінню й критичному розгляду матеріалу обмежений психологією сприйняття. Текст книги редактор ніби ділить на глави, глави - на розділи, розділи - на абзаци, абзаци - на окремі фрази.

Серед багатьох редакторських читань рукопису виокремлюють три основні:

1) ознайомлювальне;

2) рецензентське, оцінне;

3) шліфувальне, оздоблювальне читання.

1. Ознайомлювальне читання. Його основна функція – загальне пізнавальне орієнтування в змісті й формі тексту. Вона дозволяє зрозуміти його в цілому й при подальшому поглибленому читанні усвідомлювати місце й роль кожної одиниці тексту в змісті всього тексту, що редагується. Ознайомлювальне читання допомагає побудувати загальну модель читача, визначити головне функціональне призначення видання, сформулювати найважливіші особливості добутку й автора.

2. Рецензентське, оцінне читання. Його функції – поглиблене усвідомлення, пророблення, аналіз, оцінка й критика текстових одиниць (від малих до найбільших ) і всього тексту в цілому по основних принципових питаннях змісту й форми редагуємого добутку.

3. Шліфувальне читання. Його функції – аналіз і оцінка схваленого, визнаного придатним до видання тексту, пошук засобів усунення причин окремих недосконалостей, використання цих засобів і контроль над їхнім впливом на текст, на прогнозований результат читання потенційного читача.

Ознаки професійного читання редактора:

• зв'язок з аналізом тексту. Редакторське читання повинне супроводжуватися постійним осмисленням змісту всіх понять. Неточне розуміння значення слова може привести до недоліків будь-якого роду (від стилістичної погрішності до концептуальної помилки);

• критичне ставлення до матеріалу, що читається;

• критичне ставлення до власних суджень, висновків і оцінок.

• критичне ставлення до своєї працює виключає поспішні категоричні висновки, нехарактерні для творчого процесу;

• осмислення матеріалу тексту в повному обсязі за всіма його елементами;

• раціональний підхід до сприйняття літературного матеріалу;

• оцінка власного емоційного стану й реакції на текст. В

• виявлення причин, що викликали ті або інші емоції, дозволяє прогнозувати вплив літературного матеріалу на читача;

• підпорядкування процесу читання певній цільовій настанові. Від цього залежить характер читання: його швидкість, рівномірність, фрагментарність і ін. Коли потрібно вивчити добуток, читання повинне бути неквапливим, вдумливим, що супроводжується глибоким аналізом. Якщо ж у якийсь момент роботи треба було уточнити рубрикацію, то читання буде фрагментарним, швидким, що фіксує ключові значеннєві ланки змісту.

Професійне читання редактора може бути наскрізним і фрагментарним, швидким і повільним, рівномірним і нерівномірним.

Професійне читання вимагає постійної уваги, яка підтримується зусиллями волі, інтересом до тексту, професійним інтересом. Редактора особисто може не цікавити тема тексту, але його повинне цікавити текст з погляду вирішення професійних завдань, можливості підготовки видання, пошуку оптимального варіанта тексту; багаторазовість процесу;

запис зауважень існує у різних формах (на полях авторського оригіналу, на окремих аркушах паперу, у робочому зошиті).