Розділ 10. Структурно-інноваційна політика держави на сучасному етапі

Структурно-інноваційна політика держави має своїм завданням вирішення в коротко- та середньостроковому періоді таких завдань:

• стимулювання оновлення національної промисловості;

• стимулювання розвитку наукомістких та високотехнологічних виробництв і створення умов для здійснення капіталовкладень у технологічне оновлення виробництва;

• забезпечення прискореного розвитку внутрішнього ринку порівняно із зовнішнім попитом і поліпшення його структурних характеристик за рахунок інноваційних чинників;

• впровадження механізмів стимулювання та підтримки високотехнологічного експорту;

• вдосконалення державного фінансування структурних та інноваційних зрушень;

• зміцнення інституційних чинників структурних перетворень;

• покращання інвестиційного клімату (як для внутрішніх, так і для іноземних інвесторів) для підвищення ефективності національної економіки;

• стимулювання заходів щодо подолання ресурсовитратного характеру виробництва, модернізації сировинних виробництв, збільшення глибини переробки сировини, зниження енергоємності виробництва і підвищення його екологічності.

Забезпечення виконання вищеназваних завдань і досягнення позитивного впливу структурних чинників національної економіки на її конкурентоспроможність потребує комплексу інструментів структурної політики, серед яких головними слід вважати такі:

1. Стимулювання оновлення національної промисловості передбачає виконання таких рекомендацій: зниження ставок митного тарифу для інвестиційного обладнання, яке не виробляється в Україні або параметри якого є значно вищими, ніж у вітчизняних аналогів; підвищення в довгостроковій перспективі курсу національної валюти з використанням відповідних інструментів митної, інвестиційної політики, що сприятиме активізації інвестиційної діяльності на підприємствах і перерозподілу капіталу в напрямку інноваційних виробництв, зростанню інвестиційного імпорту; формування системи спеціалізованого рефінансування комерційних банків під надання довгострокових кредитів для закупівлі інвестиційного обладнання та інноваційної техніки; зниження податкової ставки чи звільнення від оподаткування прибутку на суму капіталовкладень підприємства в обладнання та виробниче будівництво; сприяння створенню інституційних інвесторів (інвестиційних і пенсійних фондів) і забезпечення їх участі певною часткою капіталу у ризиковому інвестуванні.

2. Здійснення цілеспрямованої державної інноваційно-промислової політики передбачає: запровадження пільгового режиму здійснення інноваційної діяльності шляхом застосування пільг в оподаткуванні підприємств, зокрема зменшення ставки оподаткування податку на прибуток; звільнення від оподаткування наукових установ; звільнення від оподаткування ПДВ витрат підприємств на наукові дослідження і розробки відповідно до державних пріоритетів без встановлення будь-яких максимальних кількісних обмежень; звільнення від сплати ПДВ на імпорт обладнання й інструментів для інноваційних проектів, які здійснюються науково-дослідними установами та університетами; звільнення від сплати мита або зниження митного тарифу для обладнання, інструментів, сировини, які імпортуються з метою використання в наукових дослідженнях і розробках за відповідних фінансових санкцій за нецільове використання цих матеріальних цінностей; впровадження механізму надання податкових пільг для реалізації інвестиційних та інноваційних проектів у формі податкового кредиту, який підлягає поверненню у випадку невиконання інвестором проектних зобов'язань; прискорена амортизація засобів виробництва й устаткування, які купуються в межах інноваційних проектів; запровадження механізмів державного страхування інноваційних кредитів та надання державних гарантій для комерційних банків щодо кредитів, які спрямовуються на інноваційні проекти відповідно до державних пріоритетів; пільгове оподаткування прибутків від страхування інноваційних і довгострокових інвестиційних проектів підприємств; запровадження диференційованого оподаткування операцій комерційних банків шляхом зниження ставки оподаткування для довгострокового кредитування високотехнологічних проектів і підвищення для високоприбуткових операцій фінансового ринку; податкове та амортизаційне преміювання ресурсозбереження; розвиток механізмів венчурного інвестування, зокрема через забезпечення податкових стимулів для венчурних інвестицій для підвищення можливостей фінансування інноваційних підприємств.

3. Стимулювання експортної діяльності можливе шляхом удосконалення роботи торговельних місій України за кордоном, активізації участі в міжнародних виставках, ярмарках, активної підтримки засобами економічної та політичної дипломатії участі національних підприємств у міжнародних науково-технологічних проектах; створення спеціалізованих агентств експортного кредитування або надання спеціальних кредитних ліній через державні банки; відшкодування експортерам мита, сплаченого за імпортовані матеріали, які використовуються в експортному виробництві і не виробляються в Україні; звільнення від сплати імпортного мита засобів виробництва, які використовуються в експортному виробництві.

4. Вдосконалення державного фінансування структурних та інноваційних зрушень означає: створення в межах державного бюджету за аналогією з ЄС, але на національному рівні структурного фонду, кошти якого спрямовуватимуться на забезпечення позитивних зрушень у структурі економіки відповідно до визначених пріоритетів державного інвестування за умови жорсткого контролю напрямів і результативності їх використання; встановлення мінімального обсягу витрат місцевих бюджетів на інновації та НДДКР і забезпечення відповідного моніторингу використання цих коштів; підвищення інноваційної складової державних закупівель з метою державного стимулювання виробництва наукоємної та інноваційної продукції, зокрема у межах реалізації державних програм з ресурсо- і енергозбереження, інформатизації та розвитку інформаційно-кому-нікаційних та аерокосмічних технологій тощо.

5. Зміцнення інституційних чинників структурних перетворень доцільно здійснювати на основі: вдосконалення інституційних заходів із розвитку підприємництва (забезпечення захисту прав власності, зниження бюрократичних і трансакційних витрат, адміністративних витрат на створення нових підприємств тощо), створення організаційних механізмів, які прискорюватимуть адаптацію структури економіки до зовнішніх і внутрішніх впливів (бізнес-інкубатори, інноваційна та інформаційна інфраструктура); розробки та затвердження національної стратегії структурно-інноваційної перебудови економіки з визначенням основних параметрів інноваційної моделі розвитку і структурних змін в економіці України (відповідальність за впровадження стратегії слід покласти на Прем'єр-міністра України при розподілі повноважень і відповідальності за виконання її складових між профільними міністерствами); створення Національної ради з конкурентоспроможності при Кабінеті Міністрів України з регіональними підрозділами, відповідальними за моніторинг регіональних структурних недоліків економіки України та розробку відповідних ініціатив; організації діяльності Державного банку реконструкції та розвитку, який здійснюватиме: довгострокову кредитну підтримку інвестиційних та інноваційних проектів, пов'язаних зі структурною модернізацією промисловості, інвестиції в приватні та змішані підприємства через участь в акціонерному капіталі у визначених пріоритетними напрямами інвестування секторах промисловості (наприклад, за такими критеріями, як новостворювані високотехнологічні підприємства та підприємства, діяльність яких сприятиме підвищенню диверсифікації регіональної структури виробництва) з метою, наприклад, зміцнення структури капіталу, сприяння залученню нових інвестиційних партнерів (як іноземних, так і внутрішніх) тощо; розширення повноважень Державного агентства з інвестицій та інновацій з урахуванням завдань стимулювання інтернаціоналізації національної промисловості та забезпечення надходження прямих іноземних інвестицій в Україну, функцій поширення та представлення на міжнародних заходах інформації про інвестиційні й інноваційні пропозиції та можливості українських виробників, здійснення правового супроводу процесів залучення та вкладення іноземних інвестицій.

На даному етапі доцільно:

1) проаналізувати, чи існують технологічні наробки, які могли б істотно збільшити частку вітчизняної продукції на зовнішніх ринках конкретної продукції. Якщо такі наробки є, то необхідно розробити свого роду бізнес-план, у якому слід розподілити участь у його фінансуванні і реалізації держави та приватного бізнесу;

2) здійснити аналіз перспектив інновацій у галузях, де застосування високих технологій у даний час перебуває на відносно низькому рівні. До них, наприклад, можна віднести машинобудування, сільське господарство, промисловість будівельних матеріалів, будівництво, металургію. Необхідно проінвентаризувати технологічні заділи, які здатні здійснити технологічний прорив у цих галузях і, відповідно, збільшити частку українських виробників на світовому ринку. Такі наробки, можливо, є у КБ Південмашу м. Дніпропетровськ, ІТМ м. Дніпропетровськ, інституту електрозварювання ім. Є. Патона, інституту Надтвердих матеріалів, КБ Антонова м. Київ. Крім того, перед виконанням зазначених пунктів потрібно здійснити оцінку не тільки поточних, але й перспективних обсягів світового ринку.