Висновки

За роки ринкового реформування в стpyктypi економiки України вiдбулися негативнi змiни, що свiдчать про деiндустрiалiзацiю виробництва та iстотні мiжгалузевi перекоси.

Найбiльшi відмінності промислової структури України від свiтових показникiв спостерігаються у надзвичайно низькiй частцi машинобудування, яка є основою науково-техннічного прогресу. Водночас питома вага паливно-сировинного комплексу є надто завищеною, що знижує ефективнiсть економiки в цiлому.

Структура економiки потребує оптимiзацiї за видами економiчної дiяльностi:

- збiльшення питомої ваги галузей, що виробляють кiнцеву продукцiю (iнвестицiйнi та споживчi товари), особливо машинобудування, при скороченнi виробництва первинної переробки, випереджаюче зростання сфери послуг i галузей “нової економiки”;

- для технологiчної структури - розвиток виробництв п’ятого та шостого технологiчних укладiв, подолання “технологiчної багатоукладностi” та структурного безробiття;

- для вiдтворювальної структури - зменшення частки промiжного споживання у валовому випуску товарів та послуг, збiльшення частки iнвестицiй у ВВП, пiдвищення питомої ваги iнновацiйної складової у cтруктурi валового нагромадження;

- для iнституцiональної структури - посилення економiчної конкуренцiї, зменшення частки державного сектору, демонополiзацiя економiки, випереджальний розвиток малого та середнього бiзнесу, венчурного пiдприємництва.

Органи державного управлiння покладаються насамперед на ринковi пiдойми усунення структурних дисбалансiв. Але, як свiдчить практика, ринковi регулятори безпосередньо впливають на відносно обмеженi вiдхилення господарських пропорцiй від оптимуму. Лiквiдацiя глибоких диспропорцiй вимагає застосування позаринкових iнструментів, зокрема, пов'язаних з конверсiєю ВПК пiсля Другої cвітової вiйни чи подоланням енергетичної кризи 70-х pоків ХХ ст. Розвинутi країни неодноразово вдавалися до позаринкових методiв в iнтересах структурних реформ. Цей досвiд широко представлений у науковiй лiтературi, де акцентується увага на досягнутих перетвореннях економiчних структур, що є свого роду суспiльними домовленостями мiж владою та бiзнесом. Взагалi цi зрушення характеризуються як мобiлiзацiйнi моделi. В iсторії вiдомi такі моделi, як новий курс Рузвельта, експортна експансiя Ерхарда, повоєнна японська iнновацiйна модель тощо.

На початку XXI ст. синонiмом такої полiтики стали спiльнi дiї урядiв, громадських iнститутiв та суб'єктів господарювання в iнновацiйнiй дiяльностi, розвитку освiти, охороні здоров'я тощо з урахуванням пiднесення людського капiталу як визначального чинника прогресу інформацiйного суспiльства.

Найбільшого економічного зростання досягли країни, які тривалий час прямували капіталістичним шляхом розвитку, в макроструктурі економіки яких переважають послуги (близько 70% ВВП). Основою промислового виробництва є: машинобудування, верстатобудування, електротехнічна, авіакосмічна, хімічна, нафтопереробна, автомобільна, фармацевтична, комп’ютерна і телекомунікаційна промисловості. Продукція цих видів промисловості і є основою експорту розвинених країн.

Країни колишнього соціалістичного табору і Радянського Союзу суттєво відстають за показниками на душу населення, а й їхня макроструктура більш рівномірна, адже в експорті цих країн переважає сировинна продукція і продукція неглибокої переробки. Порівняння історично і географічно близьких країн світу – Білорусі і України – теж дозволяє зробити висновок, що економічні досягнення (а білоруси перевищили Радянський рівень економіки) суттєво залежать від структури промисловості. Так економіка Білорусі, яка була “складальним цехом СРСР” (основні підприємства – Мінський тракторний завод, Мінський автозавод, Гомсельмаш, “Горизонт”, “Вітязь” за структурою ближча до Європейських країн.

Колись джерелом конкурентних переваг держави був вільний доступ до сировини, наявність транспортних шляхів, великий ринок споживання і дешева робоча сила. До речі, всі ці фактори вдосталь присутні в Україні. Але тепер у “новій” економіці розвинених країн їхнім фактором успіху є інновації і підприємницька діяльність, заснована на знаннях, виробленні програмних продуктів та інформаційних технологій.

На початку ХХІ століття знання стають основним джерелом розвитку економіки держави. У більшості розвинених країн вартість промислових активів компаній і фірм прямо пропорційна їх спроможності генерувати нові знання та інтелектуальний капітал (ІК). Так, наприклад, ІК компанії Майкрасофт складає 95% її загальної вартості (180 млрд. доларів). Економіка розвинених країн рухається насамперед завдяки виробництву, використанню знання та інформації. Їх конкурентоспроможність проявляється у виробництві ідей, а не товарів.

Висока ефективність роботи підприємств, що засновані на нових інформаційних технологіях, доводить цю тезу. Так вироблення товарного продукту підприємствами, майже рівними за кількістю персоналу, - Майкрасофт і Криворіжсталь (одне з них базується на новітніх технологіях, а друге на традиційних для України) - відповідно 80 і 1,4 млрд. доларів США (різниця суттєва). Слід зазначити, що для порівняння з Майкрасофт був обраний найбільш ефективно працюючий металургійний комбінат України з рентабельністю близько 30%, до речі, є і не рентабельні (Дніпропетровський завод ім. Петровського, Маріупольський металургійний комбінат).

Структура промисловості України, що була сформована в основному 30-40 роки ХХ століття, призводить до того, що за рівнем конкурентоспроможності Україна посідає 86 місце (із 104) за даними світового щоденника конкурентоспроможності Інституту розвитку та менеджменту у Лозанні. Об’єктивність цієї оцінки не викликає ніяких сумнівів, бо ВВП, що припадає на 1-го українця, складає 16% від загальноєвропейського рівня. Він майже в 2 рази менше, ніж у Польщі і Туреччині, в 1,5 раза менше, ніж у Росії і Білорусії.

Сформована структура виробництва тягне Україну в якість держави з екологічно небезпечними гірнично-металургійними підприємствами (ГМП) (частка яких складає: 30% від обсягу промислового виробництва, 45% валютної виручки і лише 5% сплати до бюджету та сховищами для відходів із країн ЄС. Економічна політика держави всіляко цьому сприяє: це і лобіювання ГМП України (коли з них було списано більшу частину боргу перед державою - своєрідна санація перед приватизацією), і всілякі преференції (пільгові ціни на енергоносії, сума плати в державні фонди тощо).

Першочергові завдання, що витікають зі створеної ситуації, на наш погляд, такі : потрібно перервати хибне коло, коли олігархи утримуючи свої “кишенькові” партії, мають величезні преференції для ГМП; адже 5% внеску до державного бюджету підприємствами чорної металургії не відповідають обсягам виробництва; споживання газу не за внутрішніми цінами, які складаються як середнє арифметичне між ціною російського і українського газу, а на рівні світових цін, а вони становлять близько 300 дол. за 1000 м³. З метою впровадження енергозберігаючих технологій на ГМП постачати ресурси за світовими цінами, і нехай нові власники підприємств доведуть, що спроможні працювати за справді ринкових умов.

Для підвищення ефективності ГМП потрібно зруйнувати його монополізацію. У пресі в 80-ті роки було чимало публікацій провідних економістів про відсутність конкуренції на підприємствах Радянського Союзу, що і призвело до краху економіки, а в самостійній Україні монополізація збільшилась. Конкуренція на українських металургійних підприємствах зовсім відсутня. Так у трубній промисловості за радянських часів заводи ім. В. Леніна, ім. К. Лібкнехта, ім. Н. Якубовського, Південмаш, НТЗ – були окремими підприємствами, які конкурували між собою. А зараз ці заводи входять у НВК Інтерпайп, і така картина типова для всіх ГМП. Це призвело до зменшення використання виробничих потужностей: на Новомосковському трубному заводі в трубоелектрозварювальному цеху № 2 (установка 159-529) вони сягають у тоннажі - 20,6%, у метражі - 19,2%, в трубоелектрозварювальному цеху “1020” у тоннажі - 22,1%, у метражі - 19,0%. Така ж картина спостерігається на Нікопольському південно-трубному заводі, який приватизовано у 1999 році. Так виконання виробничої програми в 2000 році (відносно 1999 року) у тоннажі складало 76%, а в метражі - 62%, чисельність працівників зменшилась на 5221 особу (для міста Нікополя це соціальна катастрофа), а коефіцієнт використання потужностей заводу складає лише 17,6%. Слід відзначити різке падіння вартості основних фондів на приватизованих підприємствах (у це важко повірити, але вона зменшилась у десятки разів).

У радянські часи всі металургійні підприємства вели боротьбу за розширення сортаменту продукції, яку вони виготовляли. Ці дії були зумовлені прагненням зменшити витрати металу у машинобудуванні. Після переходу НТЗ у власність корпорації відразу почалось зменшення трудомісткості сортаменту продукції, яка вироблялася заводом.

Так виробництво бурових труб, порівняно з 1999 роком, становило 19,3%. Таким чином, наведені приклади свідчать самі за себе. Монополізація призводить до різкого зменшення виробництва, чисельності працівників, вартості основних фондів, зменшення сортаменту і як результат - до втрати ринків Це сталося тому, що прибутки монополістів більш залежать від квот, тендерів, державних замовлень, постачання на підконтрольні підприємства енергоносіїв, податкових пільг, ніж від результатів виробничої діяльності. На підприємствах фактично не проводиться боротьба за технічне переозброєння, якість продукції, організацію виробництва і праці, хоча різко збільшилась кількість охоронців. Призначеному керівництву не властиве почуття хазяїна, бо широти прав для прийняття ефективних рішень таке керівництво не має. Зараз час, необхідний замовнику продукції для підписання договору на постачання, складає біля двох тижнів, бо кількість узгоджувальних підписів керівників підрозділів на ньому перевищує десяток. До речі, першим кроком відродження промисловості Японії після війни була руйнація дзайбацу (монополій).

Щоб не втратити остаточно машинобудування, потрібно переорієнтувати ГМП на поставку продукції не на експорт (через офшори, звідки і 5% платні до бюджету), а на українські підприємства (зараз це лише 18% обсягів виробництва, із яких ½ - ремонтно-механічним підприємствам). Це також дасть змогу менше залежати від світової кон’юнктури цін на продукцію ГМП. Тим більше, що зараз ціни на продукцію металургії пішли до низу, що пов’язано з швидким ростом виробництва в Китаї.

Міністерство промислової політики повинно контролювати різноманіття сортаменту виготовлюваної продукції, бо зараз підприємства гірничо-металургійної промисловості виробляють на експорт переважно напівфабрикат: квадрат і круг. Навіть у радянські часи, за затратної економіки, перед підприємствами ставились завдання з розробки нових сорто-марко-видорозмірів продукції. Відсутність різноманіття сортаменту призводить до значного підвищення витрат у машинобудівників, втрати кваліфікації у робітників металургії.

Економіка, яка спроможна генерувати нові знання, та інтелектуальний капітал, базується на конкуренції бізнесу, що пов’язаний з упровадженням науково-дослідних робіт. Потрібно запровадити технопідприємництво як державну ініціативу, яка досить успішно випробувана в державах Східної Азії. Ця ініціатива полягає в усуненні регуляторних перешкод, що гальмують “запуск” нових підприємств, створенні державного фонду для інвестування в венчурні фірми. Таким чином можна буде залучати до роботи на підприємствах України провідні венчурні фірми, впроваджувати пільги для інвестицій у новітні технології, а також створювати технопарки і техноінкубатори. В першу чергу потрібно надати, якщо не пізно, пільги для аерокосмічної промисловості Південмашу м. Дніпропетровськ, АНТК ім. Антонова м. Київ, бо від цього напряму залежить конкурентоспроможність і незалежність України. Слід зазначити, що, маючи потужну металургійну промисловість, Україна приречена розвивати сучасне машинобудування. Сировини для цього більш ніж вдосталь. Слід також згадати досвід США, економіку якої з кризи 20-30-х років вивів розвиток автомобільної, авіаційної і суднобудівної промисловості. Німеччину і Японію з післявоєнної кризи врятував першочерговий розвиток автомобільної промисловості. Автомобілі цих країн заполонили наші шляхи. Таким чином, рецепти підйому конкурентоспроможності держави достатньо відомі, потрібна лише політична воля керівництва.

Безпосередньою причиною структурно-промислової кризи було обвальне скорочення iнвестицiй в основний капiтал. Дані показують, що найбiльше скоротилися iнвестицiї в основний капітал галузей, які, по-перше, визначають науково-технологічний прогрес, по-друге, виробляють кiнцеву продукцiю і, по-третє, мають відносно високий вміст доданої вартості. Хоча статистика свідчить про випереджаючі темпи збiльшення iнвестицiй в обробну промисловість у 1999-2009 роки, стан справ принципово не змінився. Економісти нepiдкo говорять про “магiю великих чисел”. У даному випадку йдеться про “магiю малих чисел”. При падінні iнвестицiй в основний капiтал машинобудування у 12 разів будь-якi прирости виглядають зовнi начебто переконливо, а нacпpавдi є оманливими.

У розвинутих країнах питома вага машинобудування становить 30 -50% промислової продукції; у країнах, що розвиваються - 18-20%. Найбільша різноманітність притаманна машинобудуванню США, Японії, Великої Британії, Франції, Німеччини.

Для Дніпропетровської області найприйнятнішою була б стратегія «нарощування» національних високотехнічних виробництв і забезпечення державної підтримки галузей, орієнтованих на ринки машинобудівної продукції.

Для залучення інвестицій у машинобудування Дніпропетровської області слід, на нашу думку, поряд з іншими заходами підтримки з боку держави, такими як стабільний економіко-політичний стан держави, захист національного товаровиробника, ввести пільги в оподаткуванні підприємств машинобудівної галузі, які проводять інвестиційну діяльність у напрямі придбання конкурентоспроможних техніки та технології виробництва та сприяння просуванню продукції машинобудування за кордон на урядовому рівні.

Україна має достатній кадровий потенціал для інноваційного розвитку (незважаючи на “відтік мізків” з нашої країни), але в нас не створені умови для реалізації нових розробок, а також для стимулювання зростання інноваційної активності.

Слабким місцем Української економіки виявився недостатній розвиток малого підприємництва. Його частка у створенні ВВП лишається надзвичайно низькою, всього - 4,8% (у розвинених країнах близько 60%). Хоча саме малі й середні підприємства, різні комерційні структури, що належать до сфери МБ, беруть на себе ризик і працюють згідно з новими вимогами, що ставляться до ефективності і якості. Створення широкої мережі малих підприємств у всіх галузях господарства сприятиме демонополізації та розвитку конкуренції. Але такий бажаний розвиток сектору малого бізнесу наштовхується на безліч перепон.

Оцінка виконання програм розвитку МП веде до самозаспокоєння і формального підходу до цієї проблеми. Це вже було при соціалізмі (компанії управління якістю, впровадження бригадних форм, атестація робочих місць). Оцінку ефективності МП потрібно впроваджувати не за кількісними показниками (кількість МП, кількість МП на 10 000 чол. населення тощо), а за якісними, зокрема часткою МП в обсязі реалізованої продукції.

Регіональні програми Дніпропетровської області 2004 - 2006 і 2007-2010 років розроблені формально: відсутня мета, завдання, бюджетна підтримка. У програмах виконуються тільки кількісні показники, якісні переходять з програми в програму. Регіональні програми західних областей України суттєво відрізняються в кращий бік: у них чітка мета, завдання, аналіз виконання попереднього періоду. Фінансування програм Дніпропетровської області – 0,9 млн., Вінницької - 13 млн. Різниця більш ніж суттєва.

Використання ЕСМ показало, що зв’язку між кількістю МП і часткою продукції МП в обсязі реалізованої продукції не знайдено. До речі, це досить серйозне питання, адже виникає сумнів доцільності їх упровадження. Бюджетна підтримка МП повинна бути не «взагалі», а адресною по галузях, де існують реальні підприємства: виробництво електричного та електронного устаткування; виробництво машин та устаткування; легка промисловість.

Система моніторингу, що базується на статистичних показниках, дає багато помилок. Наприклад: які можуть бути МП в металургії або добувній промисловості? У цих галузях технологічні агрегати обслуговують колективи робочих, причому в чотири зміни. Кількість працюючих на такому підприємстві буде більше 50 чоловік. Тому коли є такі МП, то це щось віртуальне, не націлене на випуск продукції. Віртуальність МП може бути перевірена за допомогою ЕСМ. Коли в галузях нема зв’язку між кількістю МП і реалізацією продукції, то ці підприємства не націлені на виробництво продукції.

Наявність зв’язку між часткою продукції МП в обсязі реалізованої продукції в таких галузях як виробництво машин та устаткування, легка промисловість указує на реальність і ефективність їх роботи. МП в галузях виробництва машин і устаткування організували підприємці, що, як правило, працювали на високотехнологічних підприємствах оборонної промисловості. І коли на початку 90-х років оборонну промисловість було знищено, найбільш активні інженери започаткували МП з програмного забезпечення, зв’язку, телекомунікацій, послуг та ремонту електричного та електронного устаткування, виробництва свічок для двигунів тощо. Розвиток цих підприємств, як свідчить проведений аналіз, сприяє підвищенню ефективності результатів господарювання області. Про реальність і ефективність підприємств свідчить також модель, побудована на результатах роботи МП, віднесених управлінням статистики до легкої промисловості. Їх започаткували підприємці, що володіли навичками шиття одягу, взуття тощо. Для організації виробництва підприємці могли задовольнитись мінімумом обладнання і устаткування. За таких обставин підприємства в цій галузі були реальні і конкурентоздатні.

А от модель, побудована на результатах роботи МП, що працюють у галузі машинобудування, свідчить про їх неефективну роботу.

Економічний аналіз довів відсутність ефективності діяльності МП. Для представників МП практично неможлива підприємницька діяльність у наукомістких галузях. Держава не використовує механізм гнучкого оподаткування, який дозволяє стимулювати випереджаючий розвиток інформаційного сектору, електронної промисловості, інноваційного машинобудування. Наукомісткі галузі, забезпечуючи розвиток споживчих напрямів або створюючи довготривалі преференції стратегічного характеру, повинні отримувати кредити на найвигідніших умовах, включаючи за необхідності державні гарантії чи пряме державне кредитування (особливо при вирішенні проблем національної безпеки чи для виробництва подвійного призначення). Також варто розробити згідно з вимогами програмно-цільового методу критерії, за якими можливо буде моніторити діяльність таких МП.