5.1. Японія

Японія розташована на островах, які оточують східне узбе­режжя Азії. Вона складається з чотирьох великих островів — Хонсю, Хоккайдо, Сікоку, Кюсю та багатьох дрібних, на яких зосереджене майже все населення країни. Територія Японії становить 377,8 тис. км². Японія — країна моноетнічна, по­над 99 % її жителів — японці. За даними ООН, у 1995 р. насе­лення країни становило 128,1 млн осіб. Японія належить до найбільш розвинутих індустріальних країн світу; вона посідає друге місце після СІЛА за обсягом ВВП (понад 5 трлн дол.).

Ранньофеодальна держава в Японії виникла в першій поло­вині VII ст., коли була знову відновлена влада Імператора. Внаслідок модернізації на кшталт феодальних держав Китаю та Кореї, яка дістала назву "Маніфест Тайко", всі общинні землі стали державною власністю, а жителі — підданими Імпе­ратора. На початку VIII ст. в Японії був укладений Кодекс "Тайхоре", згідно з яким селянський двір отримав землю У розмірі 0,12 га на одного чоловіка (жінки отримували лише 2/3 цієї площі). Селяни, які отримали землю, повинні були сплачувати натуральний податок і виконувати різноманітні Державні роботи. Розміри наділів землі чиновників залежали від рангів. Чиновники нижчого рангу отримували землю пло­щею 9,6 га, а чиновники вищих рангів — до 375 га.

248

Розділ 5

Політико-правові системи Південно-Східної Азії

249

Японією правив Імператор, який опирався на такі органи, як Державна рада і шість відомств (церемоній, цивільної адмі­ністрації, військове, фінансове, юстиції, царського двору). Усі чиновники поділились на ранги і просувалися по службі за­лежно від рівня освіти і попередніх заслуг. Освітні заклади, які готували чиновників, мали правознавчий і філософський факультети. У провінціях і повітах управління від імені Ім­ператора здійснювали губернатори і повітові начальники. 3 1192 р. верховними правителями Японії стають військові вожді сьогуни, які опираються не на буддійські монастирі, а військово-помісне дворянство, самураїв. Кодекс самурайської честі ("шлях воїна"), який, ґрунтуючись на принципах дзен-будизму, вимагав від самураїв як мужності і вірності своєму патрону, так готовності йти на самовбивство (харакірі) в ім'я честі й обов'язку. Винагородою за смерть самурая згідно з цим Кодексом мала бути висока пам'ять живих про загиблого, а не вічне блаженство в раю, як вчить християнська релігія.

У XIV—XV ст. в Японії відбувалася жорстка боротьба са­мурайських угрупувань за посаду сьогуна. Оточення сьогуна, яке здобуло владу, отримувало величезне земельне володіння у приватну власність. На початку XVII ст. сьогун Токугава, обмеживши владу великих феодалів (даймо), встановив жор­стке централізоване управління Японією. За Токугави були прийняті укази, спрямовані на повну ізоляцію Японії від зов­нішнього світу. Укази забороняли японцям під загрозою смерті залишати країну, займатися морською торгівлею, а інозем­цям — вільний ввіз і вивіз товарів, в тому числі й книг (забо­рона стосувалася не тільки християнських, але й конфуціан-ських книг). Якщо на початках такий політичний курс спри­яв стабілізації політичного життя і деякому пожвавленню економіки, то згодом він призвів країну до глибокого занепаду.

До другої половини XIX ст. Японія була закритою, слабо розвиненою феодальною державою, яка практично не підтри­мувала зв'язків із зовнішнім світом. Під натиском США, які відправили до берегів Японії військову ескадру з вимогою відкрити торговельні кордони, прогресивна японська арис­тократія скинула правлячу династію і сповістила про початок реформ — так звану реставрацію Мейдзи (1868 р.). Нове япон-

ське керівництво, орієнтуючись на західну економічну і пра­вову моделі, під впливом західних спеціалістів зуміло здійсни­ти такі ринкові трансформації:

• жорстку фінансову стабілізацію, яка полягала у погашен­ні інфляції, скороченні державних видатків, створенні центра­лізованої банківської системи та стабільної конвертованої ва­люти і нової податкової системи;

• запровадження інституту приватної власності на землю (дозволялася торгівля землею);

• широкомасштабну приватизацію промисловості;

• відкриття торговельних кордонів;

• прийняття сучасного комерційного законодавства.

11 лютого 1889 р. в Японії набула чинності перша консти­туція, яка мала назву Конституція великої Японської імперії. Вона відома як Конституція Мейдзи. На зміст цієї конституції вплинули ідеї французьких просвітителів та німецьких прав-ників. Конституція 1889 р. декларувала принцип поділу вла­ди: найвищою посадовою особою в державі вважається Імпе­ратор, законодавча влада належала парламентові, адміністра­тивна — Кабінетові міністрів, а судова — судам.

За Конституцією, Імператор як глава держави був головно­командувачем збройними силами, мав право видавати закони за згодою парламенту, скликати сесії парламенту, розпускати нижню палату, контролювати уряд — Кабінет міністрів. Кон­ституція визначала статус двопалатного парламенту, який складався з нижньої палати — Палати представників, що оби­ралася прямими виборами, і верхньої палати — Палати перів, до якої входили довічні пери, 125 осіб, призначених Імперато­ром за "особливі заслуги" перед монархією, і пери, обрані на сім років як представники графів, віконтів, баронів, найбіль­ших платників податків та академії наук. Парламент прий­мав закони, був наділений правом законодавчої ініціативи, за­тверджував укази Імператора та бюджет, але не мав контролю над урядом.

Уряд згідно з Конституцією мав статус адміністративного, а не політичного органу і ніс відповідальність тільки перед Імператором. Міністри вважалися радниками Імператора і не мали права на контрасигнування актів глави держави.

250

Розділ 5

пппітико-правові системи Південно-Східної Азії

251

Конституція проголошувала, що судову владу здійснюють від імені Імператора і згідно із законом суддів, які мають не­залежний статус і здійснюють правосуддя публічно. Законо­давство про організацію судів було спрямоване на реалізацію конституційних принципів про судову владу, передбачало ство­рення місцевих окружних та апеляційних судів, Верховного суду як найвищої судової інстанції, а також судів адміністра­тивної юстиції. Судова система Японії того періоду була недо­статньо демократичною, оскільки перебувала під адміністра­тивним контролем міністра юстиції, а адвокати могли притя­гуватися до дисциплінарної відповідальності прокурорами. Конституція Мейдзи проголосила також політичні та грома­дянські права і свободи, які могли обмежуватися законом зад­ля "громадського спокою" або з метою здійснення Імперато­ром своїх повноважень під час війни чи національного лиха.

Японія в Першій світовій війні виступала на боці Антанти, а у Другій світовій війні приєдналася до антикомінтернів-ського пакту з Німеччиною та Італією. Напередодні Другої світової війни в Японії сформувався тоталітарний військовий режим, який орієнтувався на створення структур, аналогічних фашистським режимам. Після капітуляції 9 серпня 1945 р. Японія під тиском американської військової адміністрації ви­мушена була провести ряд реформ, спрямованих на деміліта­ризацію і демократизацію державних та суспільних інститутів:

• були розпущені збройні сили, таємна поліція, найбільші концерни, пов'язані з мілітарними колами;

• заборонені фашистські партії і профспілки;

• проведена радикальна чистка державного апарату від прихильників попереднього режиму;

• легалізовані партії та профспілки;

• селяни отримали землю від поміщиків за доступними ці­нами;

• були прийняті нові соціальні закони про 8-годинний ро­бочий день, щорічну оплачувану відпустку, соціальне страху­вання на виробництві;

• у середній і вищій школі була заборонена пропаганда шовіністичної ідеології.

Крім названих заходів, американською військовою адміні­страцією (так званою Далекосхідною комісією) був також роз­роблений проект чинної Конституції, оскільки попередній кон­ституційний проект японського уряду вносив лише незначні зміни у політико-правову систему Японії порівняно з Кон­ституцією Мейдзи. Конституційний проект, запропонований американцями, ґрунтувався на нормах конституційного пра­ва США та Великої Британії, а також Конституції Веймар-

ської республіки.

Сучасна Конституція Японії, прийнята парламентом у жовт­ні 1946 р., набула чинності 3 травня 1947 р. Вона проголосила принцип народного суверенітету і закріпила роль парламенту як найвищого органу державної влади, докорінно змінила ста­тус Імператора, встановила новий порядок формування уря­ду. Згідно з Конституцією, Прем'єр-міністр обирається парла­ментом із числа депутатів, керований ним Кабінет міністрів підзвітний не Імператорові, а парламенту. В Основному законі держави закріплений принцип поділу влади, що запобігає її зосередженню в одних руках. Конституція 1947 р. жодного разу не була змінена. Одна з причин стабільності — "жорст­кий" порядок внесення поправок до Конституції. Для її зміни потрібна згода не менше ніж двох третин голосів двох палат парламенту. Схвалені поправки передаються на особливий референдум або на розгляд новообраного парламенту. Вибір способу ратифікації визначається парламентом.

Після прийняття нової Конституції Японія почала здійсню­вати демілітаризацію і демократизацію суспільного життя, втілювати в життя економічні реформи, які забезпечили ви­сокі темпи щорічного зростання ВВП (9,5—10%) протягом 50—70-х рр. XX ст.

Нині економічна система Японії переживає кризу, зумов­лену наявністю великих корпорацій — кейрацу, де існує по­рядок спільного володіння акціями окремих підприємств, що послаблює конкуренцію між ними; неповоротким менеджмен­том, який передбачає складну процедуру узгодження рішень між різними ланками управління підприємствами; необхідністю певного вікового цензу для одержання управлінської посади; комфортними стосунками між банками й підприємствами, які

252

Розділ 5

часто належать до одного й того ж кейрацу; сильним протек­ціонізмом у сільському господарстві, що приводить до подо­рожчання продукції і цін на житло; малоефективним секто­ром послуг.

Главою Японської держави є Імператор. Імператорський трон в Японії передається, згідно із салічною системою пре­стол оуспадкування, старілому синові Імператора. Особи жіно­чої статті успадкувати трон не можуть. Царювання кожного Імператора проголошується визначною "ерою", від якої ведеть­ся офіційне літочислення, тобто перший рік правління того чи іншого Імператора вважається першим роком відповідної ери. Перший Імператор Японії вступив на трон ще 600 р. до н. є., а нині правлячий — 1989 р. З царюванням Імператора Акіхі-то почалася ера Хейсей. Статус Імператора Японії має свої особ­ливості. За Конституцією, Імператор є символом держави та єдності народу. Імператор має ще менше повноважень, ніж монарх у Великій Британії, оскільки позбавлений навіть та­ких традиційних повноважень для глави держави, як права вето, права на призначення Прем'єр-міністра і формування уряду. Імператор як символ єдності народу в повсякденному житті виконує церемоніальні функції зовнішньополітичного характеру. Монарх також присутній на національних святах та офіційних торжествах, на церемонії відкриття сесії парла­менту, виступає з промовами перед парламентом. Імператор не є главою держави і тому не представляє Японію на міжна­родній арені. Імператор позбавлений повноважень, пов'язаних зі здійсненням державної влади. Усі його дії, які стосуються державних справ, можуть бути реалізовані тільки за порадою і схваленням уряду, який несе за них відповідальність. Імпера­тор за порадою і схваленням Кабінету міністрів здійснює такі повноваження:

• пропонує поправки до Конституції, промульгує закони, урядові укази та міжнародні договори;

• розпускає нижню палату парламенту та оголошує ви­бори;

• затверджує призначення та відставку державних міні­стрів та інших посадових осіб;

Політико-правові системи Південно-Східної Азії 253

• здійснює амністію та пом'якшує покарання;

• скликає сесії парламенту;

• нагороджує.

Імператор формально затверджує Прем'єр-міністра, обра­ного двома палатами парламенту, і за пропозицією останньо­го — міністрів та головного суддю Верховного суду.

Нагляд за порядком престолоуспадкування та управлінням Імператорським двором здійснює Рада Імператорського дво­ру, до складу якої входять дві особи Імператорської сім'ї, Пре­м'єр-міністр, голови та віце-голови палат парламенту, Голова Верховного суду.

Відповідно до Конституції парламент є найвищим органом державної влади й єдиним законодавчим органом держави. Він складається з двох палат: нижньої — Палати представників, яка обирається прямими виборами на 4 роки в складі 500 осіб, та верхньої — Палати радників, яка обирається терміном на шість років у складі 252 осіб, через кожні три роки половина складу палати оновлюється.

Кожна палата обирає свого голову та посадових осіб, а та­кож встановлює свій регламент. До посадових осіб, які обира­ються на весь термін повноважень, закон про парламент відно­сить голову, віце-голову, голів комітетів і генерального секрета­ря палати. З них тільки генеральний секретар обирається не з числа депутатів парламенту. За традицією віце-головами па­лат стають депутати від опозиційних партій.

Суб'єктами законодавчої ініціативи є депутати обох палат та уряд в особі Прем'єр-міністра. Закони приймаються обома палатами. В Японії, як і у Великій Британії, в законодавчому процесі нижня палата відіграє головну роль. Якщо законопро­ект, прийнятий нижньою палатою, Палата радників відхиляє, то він стає законом після повторного прийняття 2/3 голосів Депутатів Палати представників. Палата представників може вимагати скликання спільного засідання палат парламенту або створення узгоджувального комітету з 20 депутатів (від кожної палати по 10 представників). Кворум для схвалення рішен­ня становить дві третини складу комітету. Розроблений узго-Джувальним комітетом текст законопроекту передається на

254

Розділ 5

розгляд палат. Якщо ж комітет не в змозі виробити компро­місний варіант або цей варіант не ухвалюється обома палата­ми, то залишається той законопроект, який був прийнятий Палатою представників. Якщо Палата радників не проголосу­вала за законопроект протягом 60 днів після його отримання від Палати представників, то залишається чинним рішення нижньої палати.

При кожній палаті для надання допомоги депутатам при підготовці законопроектів, а також для контролю за урядови­ми законопроектами створене законодавче бюро. Основна роз­робка урядових законопроектів здійснюється, як правило, на рівні департаментів відповідних міністерств. Розроблені ними документи через керівництво міністерства направляються в канцелярію Прем'єр-міністра як для загальної оцінки, так і для внесення необхідних змін. І тільки після цього вони по­трапляють у парламент, зокрема у законодавче бюро. Голова палати передає його на розгляд відповідної комісії.

Законопроекти голосуються відносною більшістю голосів депутатів. Існують три форми голосування: вставанням, по­іменним голосуванням, при якому використовуються бюлетені білого ("за") і голубого ("проти") кольорів, та таємне.

Пріоритет щодо розгляду фінансових законопроектів нале­жить нижній палаті. Обговорення законопроекту про бюджет відбувається за участю Прем'єр-міністра та всіх членів Кабі­нету. У дискусіях можуть брати учать представники громад­ськості, адже кожен громадянин має право подати заявку на участь у такому засіданні парламенту. Відбір представників громадськості здійснює директор бюджетної комісії. Якщо верхня палата прийме рішення, відмінне від рішення Палати представників, або не буде досягнуто згоди у процесі спільно­го засідання палат, чи протягом ЗО днів не буде прийняте рі­шення верхньою палатою, то затверджується позиція нижньої палати як рішення парламенту. Всі прийняті законопроекти підписуються відповідним міністром та контрасигнуються Прем'єр-міністром. Після цього вони скеровуються до Імпера­тора для промульгації від імені народу. Закон повинен бути опублікований протягом 30 днів, а через 20 днів після опуб­лікування набуває чинності.

Пплітико-правові системи Південно-Східної Азії 255

Крім законодавчих повноважень, парламент обирає Прем'єр-міністра, ратифікує міжнародні договори, здійснює контроль над виконавчою владою шляхом таких процедур, як інтерпе­ляція, резолюція осуду та створення спеціальних комісій для розслідування діяльності вищих посадових осіб.

Депутати мають імунітет тільки під час сесії. Заарештова­ний до сесії може бути звільнений на вимогу відповідної па­лати.

Уряд Японії — Кабінет міністрів — має такий склад: Пре­м'єр-міністр, 12 міністрів, які керують відповідними міністер­ствами, та вісім державних міністрів (міністрів без портфеля, які є, як правило, радниками Прем'єра). За Конституцією, не менше 50 % міністрів повинні бути депутатами парламенту. Прем'єр-міністр обирається двома палатами парламенту. Ним стає лідер партії, яка має більшість у парламенті. У випадку розбіжності щодо кандидатури на посаду Прем'єра або, якщо верхня палата протягом 10 днів не прийме рішення щодо кан­дидатури, запропонованої нижньою палатою, Прем'єром стає кандидат, підтриманий нижньою палатою.

Уряд в особі Прем'єр-міністра має такі повноваження:

• дає пораду та схвалює рішення Імператора, в межах здій­снюваних найвищою посадовою особою повноважень;

• є суб'єктом законодавчої ініціативи;

• видає урядові укази, підписує та контрасигнує закони;

• готує проект бюджету і несе відповідальність за його ви­конання;

• підписує міжнародні договори;

• у випадку винесення резолюції осуду приймає рішення про відставку уряду або протягом 10 днів приймає рішення про розпуск Палати представників;

• призначає та звільняє міністрів, контролює їхню діяль­ність;

призначає суддів Верховного суду і подає кандидатуру його Голови для призначення Імператором.

Міністерствами керує міністр та два його заступники — парламентський, який виконує функції протягом терміну пов­новажень міністра, й адміністративний, який здійснює суто

256

Розділ 5

чиновницькі функції як керівник апарату міністерства. Мі­ністр виконує тільки політичні функції і, як правило, не є спе­ціалістом у галузі, якою керує. Але таким спеціалістом обов'яз­ково виступає адміністративний заступник. Ротація міністрів протягом терміну повноважень Кабінету міністрів здійснюєть­ся декілька разів (у середньому раз на рік).

Судова система Японії, заснована на англосаксонській си­стемі права, має такі ланки: Верховний суд, вищі, окружні, сімейні, дисциплінарні (прискорені) суди.

В Японії існує традиція централізованого "управління пра­восуддям". Верховний суд узагальнює судову практику, видає обов'язкові для нижчих судів керівні вказівки, а також поло­ження про прокуратуру, внутрішню дисципліну та адміністра­тивне управління судовими органами. Ці рішення приймають­ся колегією, що складається з членів Верховного суду і суддів вищих судів Японії.

До складу Верховного суду входять Головний суддя і 14 суд­дів (кворум — 9 суддів). Через кожні 10 років одночасно з ви­борами до нижньої палати парламенту проводиться рефе­рендум про довіру суддям Верховного суду, за результатами якого вони або залишають посаду, або продовжують працю­вати.

Верховний суд як суд першої інстанції розглядає складні кримінальні та цивільні справи (наприклад, ті, які стосують­ся імпічменту суддів), є судом касаційної інстанції щодо апе­ляційних рішень вищих судів, а також виконує функції апе­ляційного суду у справах оскарження рішення районного і сімейного судів, які оголосили закон або нормативний акт неконституційним. Також Верховний суд розв'язує питання про конституційність будь-якого закону, указу, постанови або адміністративного акту. Рішення про конституційність прий­мається, якщо за нього проголосувало не менше восьми суддів. Якщо закон визнається неконституційним, то копія рішення надсилається до парламенту і Кабінету міністрів. Рішення суду публікуються.

Вищі суди (всього вісім, які мають шість відділень) є суда­ми першої інстанції у справах про державну зраду та інші зло-

плпітико-правові системи Південно-Східної Азії 257

чини проти держави, а також апеляційною інстанцією щодо цивільних та кримінальних справ, що розглядалися нижчи­ми судами. Вищі суди діють у складі трьох або п'яти суддів.

Окружні суди (всього 50, мають 242 відділення) розгляда­ють здебільшого цивільні та кримінальні справи, а також є апе­ляційною інстанцією щодо рішень, винесених дисциплінарни­ми судами. Вони розташовані в кожній із 47 префектур. Най­частіше справи у цих судах розглядаються суддею одноосібно або колегією з трьох суддів, якщо справа має велику суму по­зову чи покарання за скоєння злочину передбачає позбавлен­ня волі на термін більше року.

Спеціальну категорію нижчих судів утворюють сімейні су­ди, які діють при окружних судах та їхніх відділеннях, і ма­ють таку ж структуру. Ці суди виносять рішення в справах, пов'язаних із сімейним правом, суперечками про спадщину, дрібним карними злочинами, скоєними неповнолітніми.

Дисциплінарні (прискорені) суди (всього 575) розглядають незначні цивільні справи з ціною позову не більше ніж 900 тис. єн та дрібні кримінальні справи. У цих судах справи розгляда­ються одним суддею, який необов'язково повинен мати юри­дичну освіту.

Усі судді, в тому числі судді Верховного суду, признача­ються Кабінетом міністрів. Призначення суддів Верховного су­ду та голів вищих суддів затверджує Імператор. Голову Вер­ховного суду за поданням Кабінету міністрів призначає Імпе­ратор.

Незалежний статус суддів гарантований Конституцією, але для запобігання некомпетентним рішенням суддів законодав­ство передбачає процедуру дострокового позбавлення суддів­ської посади: суддя може бути достроково звільнений на під­ставі рішення Комітету судового імпічменту, який складаєть­ся з чотирнадцяти членів парламенту в разі здійснення ним серйозного правопорушення або за станом здоров'я. Судді Вер­ховного суду можуть бути достроково позбавлені своїх повно­важень, якщо більшість виборців висловили їм недовіру на референдумі під час перших виборів до Палати представників після їх призначення, а пізніше — через кожних десять років.

17 -5-1870

258

Розділ 5

Усі судді, крім суддів Верховного суду, можуть перебувати на посаді протягом десяти років із правом повторного призна­чення.

На кожному рівні судової системи існує відповідний рівень прокуратури: на рівні Верховного суду — генеральна проку­ратура; вищих судів — вища прокуратура; окружних судів — окружна прокуратура; дисциплінарних і сімейних судів — дільнична прокуратура. Хоч прокуратури функціонують при різних рівнях судової системи, вони є незалежною централізо­ваною організацією, яка очолюється генеральним прокурором. Загальне керівництво та контроль над прокуратурою здійснює міністерство юстиції. Прокуратура наділена такими повнова­женнями: проводить розслідування найбільш складних кри­мінальних справ, порушує кримінальні справи; підтримує об­винувачення в судах, здійснює нагляд за виконанням судових вироків і слідчими органами поліції.

Юридичний статус органів місцевого самоврядування за­кріплений у Конституції та законі про місцеве самовряду­вання. Відповідно до цих документів органи місцевого само­врядування поділяють на два рівні: вищі — префектури, які очолюють губернатори, та нижчі — муніципалітети, в яких головують мери. Вищий рівень органів місцевого самовряду­вання включає чотири префектури — Токіо, острів Хоккайдо, Осака та Кіото, і 43 звичайні префектури. Міста із більш ніж мільйоном жителів поділяються на райони. Так, Токіо скла­дається з 23 міських районів. Острів Хоккайдо та звичайні префектури поділяються на нижчі одиниці самоврядування: міста, селища та сільські общини.

Місцевими законодавчими органами влади виступають збо­ри префектур та збори муніципалітетів, а виконавчою владою наділені губернатори (в префектурах), мери (в містах і сели­щах) та старости (в селах), які обираються прямими вибора­ми. Муніципальні збори мають такі повноваження: прийма­ють постанови місцевого значення; забезпечують порядок на своїй території; керують закладами освіти та охорони здоро­в'я; забезпечують благоустрій парків, площ, доріг; керують комунальним господарством та муніципальною поліцією.

Пплітико-правові системи Південно-Східної Азії ^5^

Закон про місцеву автономію 1947 р. передбачає можливість для виборців безпосередньо брати участь в управлінні відпо­відною адміністративно-територіальною одиницею:

• виборці мають право вимагати прийняття зборами обо­в'язкової постанови, якщо вона не стосується податків та фі­нансів (за вимогою не менше ніж п'ятнадцятої частини ви­борців муніципалітету);

• у виборців є право вимагати проведення ревізії фінансо­во-бюджетної діяльності муніципальних органів;

• якщо посадові особи та депутати не виконують своїх обо­в'язків на належному рівні, то виборці мають право вимагати їх відкликання та розпуску муніципальних зборів (ці питання розв'язуються комісією з контролю за виборами, яка має пра­во здійснювати названі процедури, якщо вони отримають під­тримку абсолютної більшості голосів виборців).

У травні 1995 р. парламент Японії прийняв закон про де­централізацію, який значно розширив компетенцію органів місцевого самоврядування.

Партійна система Японії доволі своєрідна, оскільки в країні зареєстровано близько 10 тис. партій, більшість яких діє на місцевому та префектурному рівнях. Найбільшою популярні­стю користуються п'ять партій.

Нині в Японії формується коаліційна багатопартійна си­стема, замість існуючої з 1948 р. системи з однією доміную­чою партією. Після декількох урядових криз із відставками прем'єр-міністрів та окремих міністрів з червня 1994 р. сфор­мувалася коаліція Ліберально-демократичної партії, Соціал-демократичної партії та партії "Сакігаке" ("Провісник"). Пар­тійна система Японії за ідеологічною орієнтацією включає такі партії:

ліві, які відстоюють цінності, близькі до соціал-демок-ратичної та комуністичної ідеологій і орієнтуються на проф­спілки (Комуністична партія Японії, Партія демократичного соціалізму);

лівоцентристські (Соціал-демократична партія Японії);

правоцентристські (Ліберально-демократична партія, Ліберальна партія, партія "Сакігаке").

17*

260

Розділ 5

Ліберально-демократична партія створена в 1955 р. у ре­зультаті об'єднання Ліберальної та Демократичної партій. З мо­менту створення партія стала правлячою. Формально партія налічує понад 2,9 млн членів, але фактично основну роль ві­діграють декілька сотень осіб, які входять до керівництва го­ловних фракцій. Партія виступає за збереження стабільності в суспільстві, свободу підприємництва та обмеження держав­ного втручання в регулювання економіки. її підтримують біз­несові кола, вища бюрократія, середні та дрібні підприємці, частина селян. З 1986 р. за підтримки партії Комейто та Партії демократичного соціалізму Ліберально-демократична партія домоглася прийняття законів про денаціоналізацію корпора­ції державних залізниць і її розчленування на декілька акціо­нерних компаній, введення непрямих податків на продукцію, перегляд системи медичного обслуговування та підвищення платні за лікування серед деяких заможних прошарків насе­лення.

Партія "Сакігаке" утворилася шляхом виходу із Лібераль­но-демократичної партії в червні 1993 р. у результаті фрак­ційної боротьби за владу під гаслом боротьби з корупцією та націоналізмом. Нині вона не виступає як самостійна сила і за ідеологією не відрізняється від своєї попередниці.

Соціал-демократична партія Японії створена в 1945 р. На партійному з'їзді в 1991 р. відмовилася від назви "соціалістич­на", затвердила низку поправок до партійної програми. Це дало їй змогу брати участь в урядових коаліціях з центристськими та правоцентристськими партіями в 1993 та 1994 рр. У грудні 1993 р. усередині партії утворилося угрупування "Демократи", що свідчить про продовження процесу реформування партії. Соціальну основу партії становлять робітники, частина селян, середніх та дрібних підприємців, інтелігенції. Партія налічує близько 70 тис. членів. Основною опорою партії є профспілки. Для Соціал-демократичної партії Японії характерною є роз­маїтість поглядів її членів, тому для ухвалення рішень потрібне досягнення компромісів.

Комуністична партія Японії була створена в підпіллі в 1922 р. і до 1945 р. діяла нелегально. Нині її чисельність перевищує 400 тис. членів, вона має низові ланки в усіх префектурах

261

рппітико-правові системи Південно-Східної Азії

країни і розгалужену мережу партійної преси, але вплив її на політичну систему і суспільство дедалі послаблюється. Най­більший вплив партія мала в другій половині 80-х рр. XX ст. (на муніципальних виборах в 1987 р. мала найбільшу кількість депутатів за всю свою історію — 3953, а в палатах парламенту

по 30).

Партія демократичного соціалізму, яка утворилась в 1960 р., відмовилася від марксистських ідеологічних постулатів. Соці­альну основу партії становлять міські дрібні підприємці, ча­стина робітників. З багатьох питань вона підтримує Соціал-демократичну партію Японії.

Партія "Комейто" (партія чистої політики) заснована в 1964 р., налічує близько 190 тис. членів. Партія виникла на основі од­нієї з буддійських сект. У 1970 р. проголосила будівництво "гуманного соціалізму", заснованого на ідеї "буддійської демо­кратії". Партія проповідує "стриманість, сталість, гармонію" і співпрацює зі Соціал-демократичною партією Японії. Соці­альна основа партії "Комейто" — дрібні міські підприємці.

За організаційною структурою партії Японії децентралізова­ні, мають фракції, які беруть активну участь у формуванні партійного керівництва, що здійснюється головою партії та генеральним секретарем.

Відповідно до ст. 15 Конституції "народ володіє невід'ємним правом обирати публічних посадових осіб та усувати їх з по­сад". Активне виборче право належить громадянам віком від 18 років, а пасивне для виборів депутатів до Палати представ­ників — громадянам віком 25 років, а до Палати радників — громадянам віком ЗО років.

Для обрання Палати представників Японія поділяється на 129 виборчих округів, на кожний з яких припадає три-п'ять мандатів. Вибори відбуваються за преференційною мажоритар­ною системою. Кожний виборець голосує тільки за одного із кандидатів у своєму окрузі. Мандати отримують кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів, причому найменша кількість повинна становити четверту частину квоти, яка ви­значається шляхом ділення набраних голосів кандидатами на кількість мандатів в окрузі.

262

Розділ 5

Верхня палата — Палата радників — обирається за зміша­ною системою. Радники (152 особи) обираються так само, як і депутати до нижньої палати, з тією різницею, що кандидат, щоб отримати мандат, повинен набрати не менше, ніж одну кво­ту голосів виборців. Решта 100 радників обираються за про­порційною системою в загальнонаціональному виборчому ок­рузі.

Органи місцевого самоврядування також обираються за пре­ференційною мажоритарною виборчою системою.

Висновки

1. Японія, територія якої становить 377,8 тис. км², а насе­ лення — 128,1 млн жителів, посідає друге місце після США за обсягом ВВП (4,5 трлн дол.). До другої половини XIX ст. Япо­ нія була закритою країною, але під тиском США нове япон­ ське керівництво вимушене було провести реформи — так звану реставрацію Мейдзи (1868р.).

Сучасна Конституція Японії була прийнята парламентом у жовтні 1946 р. і набула чинності 3 травня 1947 р. Вона про­голосила принцип народного суверенітету, закріпила роль пар­ламенту як вищого органу державної влади, докорінно зміни­ла статус Імператора, встановила новий порядок формування уряду. Для зміни Конституції Японії потрібна згода не менше 2/3 голосів депутатів обох палат парламенту. Схвалені поправ­ки можуть передаватися на референдум або на розгляд ново­обраному парламенту (спосіб ратифікації визначається парла­ментом).

2. Главою держави в Японії є Імператор, який уособлює символ держави та єдності народу. Він за порадою із схвален­ ням уряду здійснює такі повноваження: пропонує поправки до Конституції, промульгує закони, урядові укази та міжна­ родні договори; має право, за пропозицією Прем'єр-міністра, розпустити нижню палату; затверджує голову уряду, обрано­ го двома палатами парламенту, міністрів та голову Верховно­ го суду.

Пплітико-правові системи Південно-Східної Азії ^63

3. Парламент складається з двох палат: Палати представ­ників, яка обирається прямими виборами на чотири роки у складі 500 осіб; Палати радників, яка обирається прямими виборами на шість років у складі 252 осіб. Суб'єктами законо­давчої ініціативи є депутати обох палат та уряду в особі Прем'єр-міністра. У Японії, як і у Великій Британії, пріоритет у зако­нодавчому процесі належить нижній палаті. Якщо законопро­ект, прийнятий нижньою палатою, Палата радників відхиляє, він стає законом після повторного прийняття його 2/3 голосів депутатів Палати представників. Законопроекти голосують-ся відносною більшістю голосів депутатів обох палат. Існують три форми голосування: вставання, поіменне та таємне голосу­вання.

4. Уряд Японії — Кабінет міністрів — складається з Прем'єр-міністра, 12 міністрів та 8 державних міністрів. Уряд в особі Прем'єр-міністра: є суб'єктом законодавчої ініціативи, видає укази, підписує та контрасигнує закони; дає поради та схва­лює рішення Імператора в межах здійснення ним повноважень; призначає суддів Верховного суду і подає кандидатуру для при­значення Імператором голови вищої судової інстанції; має право прийняти рішення про розпуск нижньої палати у випад­ку винесення нею урядові резолюції осуду.

5. Судова система Японії, заснована на англосаксонській мо­делі права, має такі ланки: Верховний суд, який у складі го­лови і 14 суддів здійснює конституційний контроль за актами державної влади, є касаційною і вищою апеляційною інстан­цією та розглядає деякі складні, кримінальні та цивільні спра­ви як перша інстанція; вищі суди (їх всього 8) є судами пер­шої інстанції у справах про державні злочини й апеляційною інстанцією щодо нижчих судів; окружні суди (всього 50) роз­глядають здебільшого кримінальні та цивільні справи та є апеляційною інстанцією щодо рішень дисциплінарних судів; сімейні суди розглядають справи, пов'язані із сімейним пра­вом, а дисциплінарні — незначні цивільні та кримінальні спра­ви.

6. Регіональну і місцеву владу здійснюють збори префектур та муніципалітетів, а також губернатори і мери. Регіональна

264

Розділ 5

влада функціонує на рівні 47 префектур, а місцева — на рівні міст, селищ та сіл.

7. В Японії формується коаліційна багатопартійна система, замість існуючої з 1948 р. системи з домінуванням однієї пар­тії. Вона включає такі партії за ідеологічною орієнтацією: пра-воцентристи (відстоюють ліберально-консервативні цінно­сті) — Ліберально-демократична, Ліберальна партії, а також партія "Сакігаке"; ліві та лівоцентристи (відстоюють комуні­стичні і соціал-демократичні цінності) — Комуністична і Со-ціал-демократична партії Японії та Партія демократичного соціалізму.

8. Виборча система Японії складається з декількох типів: преференційно-мажоритарної на рівні виборів до нижньої па­лати; змішаної (пропорційної та преференційно-мажоритарної) на рівні виборів до верхньої палати. Органи місцевого само­врядування також обираються за преференційно-мажоритар­ною виборчою системою.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте конституційний процес в Японії.

2. Охарактеризуйте Конституцію Мейдзи.

3. Які основні ознаки японської держави до реформ Мейд­зи?

4. Які фактори спричинили швидкі темпи економічного зростання Японії на рубежі 50—70-хрр. XX ст.?

5. Що зумовило кризу економічної системи Японії на су­часному етапі?

6. Охарактеризуйте процедуру внесення поправок до Кон­ституції Японії.

7. Які повноваження належать Імператорові?

8. Які органи здійснюють управління імператорським дво­ром?

9. Назвіть стадії законодавчого процесу в Японії.

10. Яка процедура відбувається в законодавчому процесі, якіцо верхня палата відхилить законопроект?

рппітико-правові системи Південно-Східної Азії ^°^&

Ц. Які види голосування в Японії Ви знаєте?

12. Яка процедура призначення на посаду Прем'єр-міні­стра?

13. Які повноваження належать Прем'єр-міністру?

14. Назвіть ланки судової системи Японії.

15. Яка відмінність між судовою системою СІЛА та Япо­нії?

16. Яка відмінність між Верховними судами СІЛА та Япо­нії?

17. Які види самоврядування в Японії Ви знаєте?

18. Перелічіть засоби, за допомогою яких територіальні громади можуть впливати, на свої представницькі та вико­навчі органи.

19. Які зміни відбулись у партійній системі Японії в 90-хрр.

XX ст.?

20. Порівняйте партії ліберально-консервативної та лівої

ідеологічної орієнтацій.

21. Яка відмінність між виборами до нижньої та верхньої палат японського парламенту?

22. Порівняйте виборчі системи США та Японії.