4.5. Швейцарія

Швейцарія — невелика держава в центральній Європі, на­селення якої налічує 6,8 млн жителів, а територія становить 41,3 тис. км². Будучи найстарішою федерацією в Європі, Швей­царія посідає особливе місце на континенті. Вона є найбільш розвинутою країною за рівнем життя в Європі (обсяг ВВП на душу населення складає понад 38 тис. дол.), в якій провідни­ми галузями економіки є банківська справа і туризм. Швей­царія належить до країн, які, не будучи членами євроатлан­тичних структур (НАТО і ЄС), забезпечують стабільний розви­ток завдяки значним перевагам над іншими країнами Європи у політичній демократії і вільному ринку, обумовленими най­давнішими історичними традиціями.

У давнину територію Швейцарії населяли гальвети і рети, які в І ст. були підкорені римлянами. З VIII ст. Швейцарія

Політико-правові системи країн Західної Європи

перебувала у складі імперії Карла Великого, а з X ст. — Свя­щенної Римської імперії. У 1291 р. лісні кантони (Швіц, Урі, Унтервальден), які населяли вільні селяни, в боротьбі з Габс-бургами утворили союз, що стало початком заснування Швей­царської Конфедерації. Союз лісних кантонів завдяки перемо­гам при Моргартене (1315) і Зампахе (1386) над військами феодалів відстояв свою незалежність. Остаточно Швейцарія здобула незалежність від імперії в 1499 р., а міжнародне ви­знання свого суверенітету отримала у 1648 р. згідно з Вестфаль-ським миром. Починаючи з XIV ст., Швейцарія була найбіль­шим постачальником найманих військ для Західної Європи. У XVI ст. у таких розвинутих містах Швейцарії, як Жене­ва і Цюріх виник потужний протестантський рух, який за­клав основи протестантської етики — "духу" сучасного капі­талізму (за висловом М. Вебера). Нову течію Реформації — цвінгліанство (подібно до лютеранства) створив Цвінглі (1484—1531 рр.), згідно з яким спасіння власною вірою вря­тує не всіх, а тільки небагатьох обраних. Цвінглі заснував церкву, побудовану на засадах самоврядування і підпорядко­вану міській владі, а також заборонив найманство. Після смерті Цвінглі, який поліг у боротьбі з католицькими канто­нами, Реформацію в Швейцарії продовжував Ж. Кальвін (1509—1564 рр.). Основним догматом Ж. Кальвіна було перед-визначення, згідно з яким одні люди приречені Богом на вічне спасіння, а інші — на вічне прокляття. Ознакою обраності Богом на вічне спасіння відповідно до цього догмату був осо­бистий успіх людини у праці, підприємництві і сімейному житті. За Кальвіна Женева стає центром протестантизму всієї

Європи.

У 1789—1809 рр. у Швейцарії була створена Гельветська республіка під протекторатом Наполеонівської Франції, яка відмовилася в політиці від принципу нейтралітету. Віденський конгрес у 1814—1815 рр. відновив вічний нейтралітет Швей­царії і встановив її кордони, дуже близькі до сучасних.

У 1847 р. перемогу над католицькими кантонами, об'єдна­ними під назвою Зондербунду, здобули протестантські, об'єд­нані під назвою "Конкордату семи — Зібенбунду". Перемога

Розділ 4

сил Зібенбунду означала перемогу ліберально-буржуазних сил, які відстоювали єдину союзну (федеративну) державу, над фео­дально-клерикальними силами — прихильниками політичної роздробленості країни. Конституція 1848 р. закріпила юри­дичні основи суспільного і державного ладу, який виник після перемоги ліберально-буржуазних сил протестантських кан­тонів.

Політичні інститути Швейцарії функціонують у рамках Конституції 1874 р. Згідно з Конституцією Швейцарія є кла­сичною парламентською республікою, в якій парламент фор­мує органи виконавчої влади і судову систему; нема статусу глави держави; відсутні такі процедури, як імпічмент Прези­дента, розпуск парламенту, вотум недовіри і резолюція осуду уряду. Якщо, як правило, всі режими функціонують на заса­дах стримування і противаги, то політичний режим Швейцарії передбачає механізм співпраці між політичними партіями, які мають представництво в органах влади. При формуванні ор­ганів політичної влади враховується партійне, регіональне та етнокультурне представництво. Крім цього, у Швейцарії най-ширше використовуються інститути прямої демократії: ре­ферендуми, народні законодавчі ініціативи, а також відкли­кання депутатів та найвищих посадових осіб.

Ще однією особливістю Швейцарії є те, що вона юридично закріпила офіційний статус трьох мов: німецької, якою роз­мовляє 65 % населення; французької — 18 %; італійської — 12 % населення (ретороманська не має офіційного статусу, а використовується лише в окремих кантонах).

У Швейцарії існують дві процедури перегляду Конституції: повна і часткова.

Суб'єктами повної процедури виступають одна або дві па­лати Федеральних зборів або 100 тис. виборців. Якщо біль­шість виборців підтримують такий перегляд на референдумі, то обидві палати переобираються і виробляють новий текст Конституції, який повинен бути ухвалений на референдумі більшістю виборців і кантонів.

Суб'єктами часткового перегляду Конституції є Федеральні збори або 100 тис. виборців. Якщо ініціаторами такого пере-

Політико-правові системи країн Західної Європи гляду є виборці, то запропоновані зміни можуть бути оформ­лені у загальному вигляді або у формі конкретних статей. У першому випадку Федеральні збори з власної ініціативи мо­жуть змінити Конституцію відповідним чином або змушені це зробити за результатами референдуму. У другому випадку проект конституційних змін має бути ратифікований на рефе­рендумі, якщо його попередньо схвалили Федеральні збори, а в протилежному випадку на референдум виноситься новий проект, розроблений парламентом, і пропонується відхилити попередній.

Федеральні збори складаються з двох палат: нижньої — На­ціональної ради, яка у складі 200 депутатів обирається пря­мими виборами терміном на чотири роки, і верхньої — Ради кантонів, яка у складі 46 осіб обирається також прямими ви­борами терміном на чотири роки. Депутат не може бути чле­ном уряду, федеральним суддею, федеральним чиновником, служителем культу, особою, яка нагороджена іноземним ти­тулом або орденом.

Якщо склад Національної ради регулюється федеральним, то склад Ради кантонів — здебільшого кантональним правом. До верхньої палати згідно з федеральною Конституцією вхо­дить по два депутати від кожного кантону і по одному від кож­ного напівкантону.

Палатами керують їхні бюро. Бюро Національної ради вклю­чає голову, віце-голову і вісім рахівників. Вони обираються таким чином, щоб були представлені партійні фракції та офіційні мови країни. Рахівники обираються на термін легіс­латури палати, а голова і віце-голова — на рік. Бюро Ради кантонів включає голову, віце-голову і двох рахівників.

Адміністративний апарат Федеральних зборів складається з генерального секретаріату, яким керує генеральний секре­тар, і служби федеральної канцелярії. Генеральний секретар підпорядкований головам обох палат.

У палатах Федеральних зборів функціонують постійні ко­місії. Один депутат не може бути членом більше ніж двох по­стійних комісій. У Національній раді члени комісій признача­ються бюро палати за пропозицією партійних фракцій, а в Раді

234

235

Розділ 4

кантонів сама палата призначає комісії, а бюро палати — тільки членів тимчасових комісій. У процесі призначення комісій враховуються три фактори — політичний, тобто пред­ставництво партійних фракцій, регіональний і мовний. Під час обговорення законопроектів палати не зобов'язані підтриму­вати рекомендації комісій.

Депутати Національної ради об'єднуються в партійні фрак­ції, для утворення якої потрібно п'ять депутатів. У Раді кан­тонів офіційно не визнається існування фракцій, але депутати можуть їх утворювати.

На надзвичайні сесії Федеральні збори можуть збиратися на вимогу Федеральної ради або четвертої частини членів На­ціональної ради, або п'ятьох кантонів.

Законодавчі повноваження двох палат рівноправні. Так, якщо одна із палат не схвалює проект, то на паритетних заса­дах створюється узгоджувальна комісія — конференція, яка розробляє компромісний варіант законопроекту. А у випадку несхвалення однією із палат цього законопроекту, він вибуває за межі законодавчого процесу.

Федеральні збори приймають закони (у тому числі консти­туційні) з урахуванням думки виборців. У Швейцарії є такі види законодавчих актів: федеральні закони, федеральні по­станови загального значення, прості федеральні постанови. За­конами визнаються акти, які мають невизначений термін чин­ності і містять норми права, які регулюють права й обов'язки фізичних і юридичних осіб, а також визначають компетен­цію органів влади. Федеральні постанови загального значен­ня — це акти, які мають норми права і визначений термін дії. Всі інші акти, які не мають норм права, відносяться до про­стих федеральних постанов (наприклад, постанова про звіт

уряду).

Федеральні збори затверджують бюджет і здійснюють конт­роль за діяльністю уряду та державної адміністрації. Форма­ми контролю є:

— схвалення щорічної доповіді уряду про його управлінську діяльність протягом року;

Політико-правові системи країн Західної Європи

• резолюції — імперативні пропозиції, які приймаються обома палатами парламенту і зобов'язують уряд підготувати проект з того чи іншого питання;

• посту лати-резолюції, які приймаються однією палатою в процесі спільного обговорення проблеми з представниками уряду, але не є обов'язковими для урядової діяльності;

• інтерпеляції-запити, які передбачають обов'язкове об­говорення діяльності міністра або уряду;

— запит — форма звернення до виконавчих органів влади і посадових осіб, яка потребує відповіді у певний термін.

Палати парламенту засідають окремо, проте Конституція і законодавство передбачає можливість спільного засідання палат, для якого створюється спільне бюро на чолі з головою Національної ради. На спільному засіданні палат рішення приймаються абсолютною більшістю голосів. Федеральні збо­ри обирають Федеральну раду на чотири роки, членів Феде­рального суду — на шість років та його голову і віце-голову — на два роки; канцлера конфедерації, який завідує секретаріа­том Федеральних зборів і Федеральної ради, — на чотири роки; приймає рішення про військову мобілізацію, призначає також генерального прокурора для розгляду справ у Федеральному суді про відповідальність найвищих посадових осіб, а також членів надзвичайного військового трибуналу для розгляду справ про відповідальність вищих офіцерів. Федеральні збори ма­ють регламент спільного засідання й окремі регламенти засі­дання палат.

У судовій галузі Федеральні збори мають право оголошува­ти амністію і помилування, а у сфері міжнародних відносин — ратифікувати міжнародні договори, оголошувати війну та ук­ладати мир.

Уряд — Федеральна рада — є вищим органом виконавчої влади. До його складу входять Президент Конфедерації, Віце-президент та радники департаментів — міністри. Президент Конфедерації та Віце-президент обираються терміном на рік на спільному засіданні Палат абсолютною більшістю голосів шляхом таємного голосування (така більшість потрібна в усіх турах). Президент конфедерації не має повноважень глави

236

Розділ 4

Політико-правові системи країн Західної Європи

держави, характерних для парламентських республік, а здійс­нює лише деякі представницькі функції: головує на засіданнях уряду і має вирішальний голос при рівній кількості голосів, підписує разом з канцлером федерації рішення Федеральної ради, самостійно приймає рішення від імені Федеральної ради у термінових ситуаціях.

Федеральні радники обираються за іншою, ніж Президент і Віце-президент, процедурою. Так, у перших двох турах ви­сування є вільним, тобто щоразу можна пропонувати нові кан­дидатури, в наступних турах подібна процедура не допускаєть­ся. Ті кандидати, які, починаючи з другого туру, одержали менше десяти голосів, вибувають із виборчого процесу. При рівній кількості голосів проводиться перебалотування, і якщо воно не дає результатів, то наступним є жеребкування. Під час виборів склад уряду не зазнає істотних змін, тобто зали­шається п'ять-шість попередніх міністрів, а замінюються лише одна-дві особи. Конституція забороняє обирати більше одного члена Федеральної ради від одного і того ж кантону.

На міністрів поширюється жорсткий принцип несумісності посад: вони не можуть бути членами палат Федеральних зборів, федеральними суддями, членами уряду кантону, депутатами парламенту кантону або представницького органу комуни, свя­щеннослужителями, мати іноземні титули або нагороди тощо. Крім цього, законодавство забороняє одночасне перебування в уряді родичів.

Уряд складається з семи департаментів:

1. політичного (міністерство зовнішньої політики);

2. внутрішніх справ (дороги, ліси, культура, наука, стати­стика);

3. юстиції і поліції (законодавство, реєстрація, поліція, інте­лектуальна власність);

4. військового;

5. фінансового і митного;

6. народного господарства (промисловості, сільського гос­подарства і торгівлі);

7. транспорту, комунікацій та енергетики.

Федеральна рада має такі повноваження:

• є суб'єктом законодавчої ініціативи;

• публікує федеральні закони і забезпечує їх виконання;

• видає ордонанси, які регулюють виконання законів;

• є суб'єктом звернення до Верховного суду з приводу ос­карження законів кантонів;

• ратифікує деякі закони кантонів (наприклад, про осілість та вибори).

На вершині судової системи є Федеральний суд. З часу прийняття Конституції компетенція цього органу не зміню­валася. Нині Федеральний суд є найвищою інстанцією з ци­вільних, карних і адміністративних справ. У цій якості він здійснює нагляд за однаковим застосуванням цивільного і кар­ного права, дає тлумачення федерального адміністративного

права.

Федеральний суд включає ЗО суддів, що обираються на шість років Національною радою і Радою кантонів на спільному за­сіданні. Федеральний суд може залучати непостійних заступ­ників судів у кількості не більше 15 осіб, які обираються, як і федеральні судді. Суддею може бути громадянин Швейцарії, який має юридичну освіту, був суддею або адвокатом у вищих судах кантону, або викладачем в університеті, і не має духов­ного звання.

Федеральний суд здійснює повноваження в складі п'яти па­лат, кожна з яких налічує від п'яти до семи судів: дві палати публічного, дві — цивільного права, одна касаційна у сфері кримінального права. Ці палати створюються федеральним судом терміном на два роки, але судді в них змінюються рідко. Палата публічного права проводить засідання в складі трьох або у складі семи судів, якщо вона розглядає конституційність законів кантонів.

Голова Федерального суду обирається Федеральними збо­рами, а голова кожної палати — Федеральним судом терміном на два роки без права переобрання. Найвагоміші рішення Фе­дерального суду публікуються щорічно у шеститомному офі­ційному віснику.

238

Розділ 4

Політико-правові системи країн Західної Європи

239

Повноваження Федерального суду передбачають:

• нагляд за єдиним застосуванням цивільного і криміналь­ного та тлумачення федерального адміністративного права;

• здійснення касаційної компетенції у сфері цивільного і кримінального права;

• конституційний контроль за актами кантонів, оскільки федеральні акти не підлягають такому контролю як такі, що набули чинності шляхом волевиявлення народу (верховенство народного суверенітету над правом);

• розгляд двома палатами публічного права скарг грома­дян з приводу порушення їхніх прав органами кантонів (де перша палата розглядає скарги на порушення політичних прав, прав власності, свободи думки, друку й асоціацій, а дру­га — свободи торгівлі і промисловості, заснування підприємств і свободи віросповідання);

• розгляд цивільних справ з найвищою сумою позову і тяж­ких кримінальних злочинів проти Конфедерації як зрада і за­колот;

• вирішення спорів у рамках цивільного права між конфе­дерацією і кантонами, а також кантонами.

Федеральна Конституція надає кантонам право на органі­зацію судів і здійснення правосуддя. У судовій системі кан­тонів виділяються такі ланки: мирові суди, окружні або суди першої інстанції, верховні або апеляційні суди кантонів. У бага­тьох кантонах засновані спеціальні суди, що розглядають тор­говельні справи, справи неповнолітніх, справи із соціальних питань, а також конфлікти між підприємцями і робітниками. На рівні кантонів існує ще конституційна юрисдикція. Напри­клад, у кантоні Жюра у 1978 р. був заснований єдиний у Швей­царії конституційний суд, який на вимогу уряду може визна­вати неконституційними рішення кантонального парламенту.

Суб'єктами Конфедерації є 43 кантони, серед яких три кан­тони мають по два напівкантони. Співпраця між кантонами і конфедерацією передбачає:

— виняткову компетенцію, яка охоплює оборону, захист громадян, митну справу, федеральні фінанси, монетарну по­ літику, законодавство про права і свободи;

• конкуруючу, яка передбачає право кантонів видавати закони при відсутності федеральних актів у таких галузях, як цивільне, трудове, кримінальне, міграційне право та право ін­телектуальної власності;

• паралельну, яка визнає право Конфедерації встанов­лювати основи законодавства, а її суб'єктів реалізовувати це право у сфері фінансування освіти та виконання громадських

робіт;

— власну, яка встановлює право суб'єктів Конфедерації здійснювати управління охороною здоров'я та комунальною власністю.

Швейцарські кантони не мають права на сецесію (вихід із

Конфедерації).

Конституції кантонів набувають чинності після схвалення їх Федеральними зборами. Кантони також мають право вста­новлювати громадянство, визначати структуру і кількісний склад власних органів влади та статус органів місцевого само­врядування.

Органами влади кантонів є:

• парламенти — великі ради, у складі від 52 до 200 депу­татів, які формуються прямими виборами;

• уряди — державні ради, які у складі п'яти-дев'яти осіб обираються великими радами (за винятком малих кантонів) і здійснюють виконавчу владу, формують бюджет, контролю­ють діяльність комун, підтримують офіційні стосунки з феде­ральною владою і владою інших кантонів, присутні на засі­даннях кантональних парламентів, мають право законодавчої

ініціативи;

— збори громадян — ландсгемайнде, які діють у деяких кантонах і напівкантонах і мають право розглядати проекти законів, призначати членів уряду, суддів, депутатів у Раду кантонів.

Уряди обираються великими радами, а в деяких канто­нах — прямими виборами. Голови урядів обираються парла­ментами кантонів, прямими виборами і самими урядами.

Місцеве самоврядування у Швейцарії надано 3022 кому­нам. Вони управляються радами або первинними зборами всіх

241

240

Розділ 4

жителів. У кожній комуні є виконавча або адміністративна рада, що обирається шляхом прямих виборів. До компетенції комун належить управління фінансами, комунальними служ­бами, а також регулювання питань релігійних культів та за­безпечення громадського порядку.

Партійна система Швейцарії ґрунтується на співпраці всіх політичних сил, незважаючи на їхню ідеологічну орієнтацію. Нині на політичній арені Швейцарії найвпливовішими є:

• Радикально-демократична партія, яка налічує 120 тис. членів;

• Християнсько-демократична партія, заснована в 1912 р., яка налічує 60 тис. членів;

• Соціал-демократична партія, заснована у 1988 р., яка є членом Соцінтерну, налічує 50 тис. членів;

• Швейцарська народна партія, яка орієнтується на лібе­ральні цінності;

• Швейцарська трудова партія, що виникла на основі Компартії в 1944 р.

Активне виборче право надається швейцарським громадя­нам віком 18 років. Вони можуть бути позбавлені цього права законодавством кантону. Швейцарія тривалий час була єди­ною країною в Європі, в якій виборчим правом не володіли жінки. Тільки на національному референдумі в лютому 1971 р. була прийнята відповідна поправка до Конституції. На феде­ральному рівні позбавляються виборчих прав громадяни, за­суджені до ув'язнення на термін від 2 до 10 років, а на рівні кантонів — душевнохворі та засуджені до ув'язнення більше ніж однорічний термін. На федеральному рівні не існує цензу осілості, а на рівні кантону він становить три місяці. Крім цього, виборець повинен зареєструватися за 10 днів до дня голосування, якщо в нього нема постійного місця проживання.

Національна рада обирається за пропорційною системою там, де виборчими округами є кантони, а подекуди — за ма­жоритарною. Рада кантонів обирається за мажоритарною си­стемою в два тури там, де проводяться прямі вибори, а в трьох кантонах (Берн, Фрибур, Невшатель) депутати обираються

Політико-правові системи країн Західної Європи

кантональними парламентами. Кожен кантон посилає до верх­ньої палати по два, а напівкантони — по одному представнику.

Парламенти кантону — великі ради — обираються термі­ном на чотири роки за пропорційною системою, за винятком п'яти кантонів.

У Швейцарії найпоширенішими є два види прямої демок­ратії: референдуми і народна ініціатива. Конституція не пе­редбачає інституту народної ініціативи тільки при прийняті простих законів, але допускає проведення референдуму на вимогу 50 тис. виборців або восьми кантонів при їх відхиленні. Швейцарія утримує першість серед інших країн за кількістю проведених референдумів, серед яких можна виділити: кон­ституційні, законодавчі, факультативні, обов'язкові, і референ­думи для ратифікації міжнародних договорів, які проводять­ся з ініціативи 50 тис. виборців або восьми кантонів.

На кантональному рівні інститути прямої демократії вико­ристовуються більшою мірою, ніж на федеральному. Народна законодавча ініціатива, яка потребує від 800 до 18 000 під­писів, стосується всіх важливих проблем суспільного життя кантону. В усіх кантонах проекти конституційних змін по­винні передаватися на референдуми, для проведення яких потрібно зібрати від 1 до 15 тис. підписів виборців.

Висновки

1. Швейцарія, населення якої налічує 6,8 млн жителів, а те­риторія, становить — 41,3 тис. км², належить до найбільш розвинутих країн Європи за рівнем життя (ВВП на душу насе­лення складає понад 38 тис. дол.). Успіх Швейцарії криється в її найдавніших історичних традиціях розвитку інститутів політичної демократії і вільного ринку. Початком утворення Швейцарської Конфедерації став союз лісних кантонів, які в 1291 р. об'єдналися для боротьби з Габсбургами. У 1499 р. Швейцарія здобула незалежність від Священної Римської імперії, а в 1648 р. отримала міжнародне визнання свого суве­ренітету згідно з Вестфальським миром.

¹⁶ — 5-1870

242

Розділ 4

У XVI ст. у Швейцарії зародився сильний протестантський рух у вигляді двох течій — цвінгліанства та кальвінізму, які заклали основи протестантської етики — "духу" сучасного ка­піталізму (за висловом М. Вебера). Згідно з рішенням Віден­ського конгресу Швейцарія зобов'язана дотримуватись "вічно­го нейтралітету". У 1847 р. перемога ліберально-буржуазних сил протестантських кантонів (Зібенбунду) над клерикально-феодальними силами католицьких кантонів (Зондербунду) при­скорила розвиток політичних та економічних інститутів бур­жуазного суспільства. Чинна Конституція Швейцарії була прийнята ще в 1874 р. на основі Конституції 1848 р., яка за­кріпила класичну парламентську форму державного прав­ління. Політичний режим Швейцарії не передбачає традицій­них механізмів стримування і противаги (їх, як правило, за­мінив значно коротший термін повноважень вищих посадових осіб, ніж повноваження політичних чи правових установ, які вони очолюють), а ґрунтується на механізмі співпраці між по­літичними партіями.

У Швейцарії використовується чотири мови: німецька, французька, італійська і ретороманська (три перших мають статус офіційних мов). У Швейцарії використовують дві про­цедури перегляду Конституції: повну і часткову. Повний пе­регляд Конституції здійснюється за ініціативою одної або двох палат Федеральних зборів або 100 тис. виборців, якщо ця ініціатива підтримана на референдумі. Після цього новообра­ний Парламент розробляє новий текст Конституції, який по­винен бути ухвалений більшістю виборців і кантонів. Частко­вий перегляд Конституції здійснюється за ініціативою Феде­ральних зборів або 100 тис. виборців. Він може бути здійснений Федеральними зборами з власної ініціативи або за результата­ми референдуму, якщо запропоновані зміни оформлені у за­гальному вигляді. Якщо запропоновані зміни оформлені у ви­гляді конкретних статей, то вони мають бути попередньо ух­валені Федеральними зборами, а потім на референдумі.

2. Вищим органом влади у Швейцарії є Федеральні збори, які складаються з двох палат: нижньої — Національної ради, яка у складі 200 депутатів обирається прямими виборами тер-

Політико-правові системи країн Західної Європи 243

міном на чотири роки, і верхньої — Ради кантонів, яка у складі 46 осіб обирається також прямими виборами терміном на чо­тири роки. Палатами керує їхнє бюро, яке складається з голо­ви, віце-голови і рахівників. Адміністративний апарат Феде­ральних зборів складається з генерального секретаріату і служ­би федеральної канцелярії. Палати парламенту засідають окремо і спільно. Спільне засідання палат відбувається, коли вони: обирають Президента і Віце-президента конфедерації тер­міном на один рік, членів Федеральної ради — на чотири роки; судів Федерального суду — на шість років, а його голову та заступника — на два роки; федерального канцлера — на чоти­ри роки; приймають рішення про військову мобілізацію; при­значають генерального прокурора для розгляду справ у Феде­ральному суді при відповідальності найвищих посадових осіб, а також членів надзвичайного військового трибуналу для роз­гляду справ про відповідальність вищих офіцерів. Федеральні збори: приймають конституційні і федеральні закони, феде­ральні постанови загального значення, прості федеральні по­станови; затверджують бюджет; здійснюють контроль за уря­довою діяльністю з допомогою таких процедур, як схвалення щорічної доповіді уряду про управлінську діяльність, резо­люції, постулатів, інтерполяцій, запитів; оголошують амністію і помилування; оголошують війну та укладають мир; ратифі­кують міжнародні договори.

3. Президент Конфедерації здійснює функції, нетотожні функ­ціям глави держави: головує на засіданні уряду і має вирі­шальний голос при рівній кількості голосів у прийнятті рішен­ня; підписує разом з федеральним канцлером рішення уряду; самостійно приймає рішення від імені уряду у термінових ситуаціях.

4. Уряд — Федеральна рада у складі семи департаментів (політичного, внутрішніх справ, юстиції та поліції, військово­го, фінансового, народного господарства, транспорту, комуні­кації та енергетики має такі повноваження: є суб'єктом зако­нодавчої ініціативи; публікує федеральні закони і забезпечує їх виконання; видає ордонанси, які регулюють виконання за­конів; є суб'єктом звернення до Верховного суду з приводу 16*

244

Розділ 4

оскарження законів кантонів; ратифікує деякі закони канто­нів.

5. Судова система Швейцарії включає: Верховний суд у скла­ ді ЗО судів; верховні або апеляційні суди кантонів; окружні або суди першої інстанції; мирові суди.

Верховний суд має такі повноваження: здійснює нагляд за єдиним застосуванням цивільного та кримінального права і дає тлумачення федерального адміністративного права; здійснює конституційний контроль за актами кантонів і касацію у сфері цивільного і кримінального права; розв'язує цивільні спори між Конфедерацією і кантонами; розглядає скарги громадян з приводу порушення їх політичних та громадянських прав; розглядає як перша інстанція цивільні справи з найвищою су­мою позову і тяжкі кримінальні злочини проти Конфедерації (зраду, заколоти).

6. Суб'єктами Швейцарської федерації є 43 кантони, серед яких три кантони мають по два напівкантони.

Між Конфедерацією та її суб'єктами Конституція встанов­лює такі види компетенції: виняткову федеральну, яка охоп­лює оборону, захист прав громадян, митну справу, федеральні фінанси, монетарну політику, законодавство про права та сво­боди; конкуруючу — право кантонів при відсутності федераль­них законів видавати акти у таких галузях, як цивільне, тру­дове, кримінальне, міграційне право і право інтелектуальної власності; паралельну — право встановлювати основи законо­давства, а її суб'єктів реалізовувати це право у сфері фінансу­вання освіти та громадських робіт, власну — право кантонів управляти охороною здоров'я та комунальною власністю. Орга­нами влади кантонів є парламенти — великі ради; уряди — державні ради, які обираються великими радами; збори гро­мадян у деяких невеликих кантонах — ландсгемайнде. Голо­ви урядів обираються парламентами кантонів, прямими вибо­рами і самими урядами. Місцеве самоврядування, яке існує на рівні 3022 комун, здійснюється: радами або зборами жи­телів; виконавчими або адміністративними радами.

7. Партійна система Швейцарії, яка ґрунтується на спів­ праці всіх політичних партій, включає як партії правової,

Політико-правові системи країн Західної Європи 245

консервативно-ліберальної (Радикально-демократичну, Хри­стиянсько-демократичну, Швейцарську народну партії), так і лівої, соціал-демократичної та комуністичної ідеологічних орієнтацій (Соціал-демократичну і Швейцарську трудову пар­тії)-

8. Вибори у Швейцарії відбуваються за пропорційною і ма­жоритарною виборчими системами. За пропорційною вибор­чою системою обирають Національну раду і великі ради кан­тонів (за винятком п'яти кантонів), а за мажоритарною — Раду кантонів і незначну кількість депутатів національної Ради. У Швейцарії існують такі інститути прямої демократії: народні ініціативи (конституційні, законодавчі у вигляді законодав­чого вето); федеральні референдуми (конституційні, законо­давчі, факультативні, обов'язкові, для ратифікації міжнарод­них договорів).

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте особливості історичного розвитку

Швейцарії.

2. Назвіть особливі риси політичної системи Швейцарії.

3. Порівняйте повну процедуру конституційних змін у Швейцарії та Іспанії.

4. Порівняйте часткову процедуру конституційних змін у Швейцарії та Іспанії.

5. За яких обставин проходить спільне засідання двох палат Федеральних зборів?

6. Охарактеризуйте федеральні законодавчі акти.

7. Яка відмінність між законом і звичайною постановою?

8. Які повноваження Президента Конфедерації?

9. Охарактеризуйте механізм формування Федеральної ради.

10. Які повноваження має Федеральна рада?

11. Які Ви знаєте форми парламентського контролю за урядовою діяльністю у Швейцари?

12. Розкрийте дефініції: "імперативнарезолюція", "посту­лат", "інтерпеляція".

^4Р Розділ 4

13. Назвіть ланки судової системи Швейцарії.

14. Порівняйте Федеральний суд Швейцарії та Верховний суд США за способом формування, організаційною структу­рою, повноваженнями.

15. Назвіть повноваження Федерального суду Швейцарії.

16. Охарактеризуйте такий інститут, як ландсгемайнде.

17. Порівняйте органи виконавчої влади нарівні кантону Швейцарії та землі в Німеччині.

18. Які функції виконують великі ради?

19. Назвіть види прямої демократії у Швейцарії.

20. Які види референдумів у Швейцарії?

21. Яка відмінність між референдумом і народною ініціа­тивою?

22. Порівняйте виборчі системи Швейцарії та Франції.

23. У чому особливість партійної системи Швейцарії?

24. Охарактеризуйте партії Швейцарії.

Розділ 5

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ СИСТЕМИ ШВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ