3.2. Канада

Канада, територія якої складає 9970,6 тис. км², а населен­ня становить 29 млн осіб, належить до високорозвинутих країн. Вона є членом Британської Співдружності, НАТО і Ве­ликої сімки.

Країна займає провідне місце в світі за обсягом ВВП на душу населення і є лідером за якістю життя або індексом розвитку людського потенціалу (тривалість життя, освіта, довкілля, рі­вень злочинності тощо). Канада є країною, в якій ліберальна економіка поєднується з дуже розвинутою соціальною сферою, де охорона здоров'я перебуває на державному фінансуванні, існують високі пенсії і надається пристойна соціальна допомо­га малозабезпеченим і безробітним. Офіційними мовами Кана­ди є англійська і французька. За етнічним складом англока­надці складають 45 %, франко-канадці — ЗО %, а корінні етнічні групи (індійці та ескімоси) лише 1 %.

Слово "Канада" було вперше вжито французьким море­плавцем Ж. Картьє ще в 1535 р., який у складі французької

87

Розділ З

експедиції досліджував землі в районі річок Міссісіпі і Свято­го Лаврентія та Великих озер. Цим терміном називали меш­канці індійського поселення Стодакан (сучасне місто Квебек) свої землі. Французи в 1606 р. заснували Квебек, а в 1642 р. — Монреаль. У 1663 р. землі, підкорені французами, проголошу­вались колонією "Нова Франція". Поряд із французькою ко­лонізацією Північної Америки відбувалася й англійська коло­нізація, яка охоплювала землі Атлантичного побережжя і Гуд-зонової затоки. У війні за розподіл територій перемогу здобули англійці, і Квебек згідно з Паризьким договором 1763 р. став колонією Британської імперії. Статус Квебека в імперії визна­чався Квебекським актом 1774 р., згідно з яким французька еліта зберігала свої колишні привілеї: католики мали право займати державні посади, продовжувало діяти французьке цивільне право, система землеволодіння і французька мова. Відповідно до Конституційного акту 1791 р. землі колоній були поділені на Верхню і Нижню Канаду, що відповідало терито­ріям сучасних провінцій Онтаріо і Квебек. Політичну владу на цих територіях здійснювали: губернатор з допомогою вико­навчої ради і двопалатний парламент (склад верхньої пала­ти Законодавчої ради — призначався губернатором із бага­тих представників колоній, і нижньої палати — Законодав­чих зборів — обирався населенням колоній).

Верхня і Нижня Канади були політично об'єднані 1840 р., але французам вдалося зберегти важливі риси свого політич­ного устрою, за рахунок створення коаліційного уряду на базі двох партій, які репрезентували дві частини об'єднаної колонії. Акт "Про Британську Північну Америку 1867р." юридично закріпив об'єднання колоніальних володінь, які отримали назву "Канада" і визначив статус їхніх органів влади. Цей акт був розроблений делегатами колоній і схвалений Парламен­том Великої Британії. Згідно з Конституційним актом Канада як колонія Британської імперії отримала статус домініону — широкої автономії, яка передбачала наявність власного Пар­ламенту, уряду і законодавства, але в основних питаннях (зов­нішньої політики, ухвалення конституційних актів, здійснен­ня правосуддя на рівні найвищої судової інстанції) підпорядко-

Політико-правові системи країн англосаксонського типу

вувалася Британській імперії. Конституційний акт заклав ос­нови канадської федерації, визначивши обсяг повноважень федеральних органів влади і органів влади провінцій. До компе­тенції федерації входили питання оборони, зовнішньої і внут­рішньої торгівлі, податки, грошовий обіг та банківська діяль­ність, право скасовувати закони провінцій, а до компетенції провінцій — формування органів місцевого самоврядування, охорона громадянських прав.

У 1931 р. британським парламентом був ухвалений закон, відомий як Вестмінстерський статут, який значно розширив права домініонів, наблизивши їх статус до незалежних дер­жав. Водночас домініони ще довго зберігали конституційно-правові зв'язки з метрополією, які здебільшого виражалися у формі державного правління, праві британського парламен­ту затверджувати конституційні зміни і праві громадян домі­ніонів звертатись до Таємної ради Англії як вищої апеляцій­ної судової інстанції. У 1949 р. канадський уряд скасував пра­во канадців звертатись до Таємної ради Англії, наділивши таким правом Верховний суд Канади.

У квітні 1982 р. Парламент Канади прийняв нову Консти­туцію, яка остаточно закріпила статус незалежної держави. Згідно з Конституцією, жодний акт британського Парламенту не може бути чинний на території Канади, а внесення консти­туційних поправок стало винятковою прерогативою канад­ського законодавчого органу. Однак, Конституцію 1982 р. не можна вважати єдиним основним законом Канади, а лише одним із конституційних актів. Це знайшло підтвердження в Конституційному акті, який стверджує, що Конституція Ка­нади включає чотирнадцять актів Парламенту Великої Бри­танії, сім актів Парламенту Канади і чотири акти глави бри­танської держави і Таємної ради. Частина конституційних актів отримали нові назви (так, Акт про Британську Північну Америку 1867 р. нині називається Конституційним актом), а частина зазнала певних змін і доповнень.

Незважаючи на те, що в широкому розумінні Конституція Канади включає конституційні акти, правові звичаї, преце­денти, Конституційний акт 1982 р. можна вважати вагомим

88

Розділ З

досягненням у довготривалому конституційному процесі Ка­нади. Принципово новими нормами цього акту слід вважати:

• встановлення чотирьох процедур внесення поправок до Конституції;

• проголошення Хартії прав і свобод, яка не може бути змінена інакше, як за другою процедурою (або за третьою, якщо ці зміни стосуються однієї або декількох провінцій);

• надання провінціям широких прав щодо використання їхніх природних ресурсів;

• визначення правового статусу аборигенів;

• визнання чинними англійської і французької версій пи­саної Конституції, починаючи від Акту 1867 р. до Акту 1982 р.

Перша процедура конституційних замін стосується попра­вок щодо:

• функцій Королеви, Генерал-губернатора, лейтенант-гу-бернаторів;

• структури Верховного суду; власне процедури конститу­ційних змін;

• використання французької й англійської мов.

Вона передбачає необхідність ухвалення поправок абсолют­ною більшістю голосів депутатів обох палат Парламенту або тільки нижньої палати, якщо верхня палата не прийняла рі­шення з цього приводу протягом 180 днів, а також законодав­чими зборами кожної з десятьох провінцій (конституційні по­правки не поширюються на провінції, які наклали на них вето).

Друга процедура конституційних змін стосується поправок щодо:

• скасування повноважень чи привілеїв провінційних уря­дів або законодавчих асамблей;

• пропорційного представництва провінцій у нижній па­латі; повноважень Сенату, кількості сенаторів від кожної про­вінції та свободу вибору сенаторів;

• статусу Верховного суду;

• розширення територій провінцій; Канадської Хартії прав і свобод.

Політико-правові системи країн англосаксонського типу оу

Ця процедура може бути здійснена, коли за поправки про­голосує більшість депутатів обох палат або тільки нижньої палати (при вищеназваних умовах) і законодавчі збори двох третіх провінцій, коли в них проживає половина населення Канади.

Третя процедура конституційних змін стосується поправок змін кордонів або норм використання англійської і французь­кої мов лише в одній або у декількох провінціях. Для ухва­лення цих поправок достатньо більшості голосів депутатів обох палат Парламенту або нижньої палати і законодавчих асам­блей відповідних провінцій.

Четверта процедура конституційних змін, яка стосується поправок щодо певних змін в уряді або обох палатах Парла­менту (крім тих, що передбачені першими двома процедура­ми), може бути здійснена лише на підставі ухвали Парламен­ту.

Найвищою посадовою особою Канади є Генерал-губернатор, який виконує повноваження глави держави від імені Короле­ви Великої Британії. Він призначається терміном на п'ять ро­ків. Королевою Великої Британії за поданням Прем'єр-міністра і може бути достроково позбавлений повноваження за анало­гічною процедурою.

За формою державного правління Канада є парламентською монархією із специфічними рисами, обумовленими історич­ними конституційно-правовими зв'язками з колишньою ме­трополією — Великою Британією.

Генерал-губернатор має такі повноваження:

• скликає нижню палату;

• виступає із спеціальною промовою на спільному засіданні обох палат Парламенту при відкритті сесії;

• промульгує акти Парламенту і конституційні поправки;

• затверджує акти Кабінету міністрів;

• видає акти, які контрасигнуються Прем'єр-міністром або міністрами;

• за пропозицією Кабінету міністрів може розпустити ниж­ню палату;

90

Розділ З

• приймає рішення разом з урядом і Парламентом з питань ратифікації міжнародних договорів, оголошення війни й укла­дення миру;

• призначає Прем'єр-міністра — лідера партії, який має більшість у Парламенті, за його поданням міністрів;

• призначає своїх заступників, членів Таємної ради, Вер­ховного суду і всіх федеральних суддів, а також лейтенантів-губернаторів провінцій і 104 сенатори на чолі із Спікером за поданням Прем'єр-міністра.

При Генерал-губернаторові як дорадчий орган діє Таємна рада. Членів Таємної ради призначає і звільняє Генерал-гу­бернатор за пропозицією Прем'єр-міністра. До Таємної ради належить Кабінет міністрів, колишні міністри, екс-спікери обох палат, Верховний суддя Канади та колишні верховні судді, а також можуть бути включені інші видатні громадяни. За всю історію її існування Таємна рада збиралась у повному складі лише декілька раз, тому цей орган радше виконує церемоні­ально-представницькі функції ніж управлінські, нормотворчі чи експертні.

Виконавчу владу в Канаді, яка належить Королеві в особі Генерал-губернатора, здійснює уряд — Кабінет міністрів, по­літично відповідальний перед Парламентом. До складу Кабі­нету Міністрів, який налічує до ЗО осіб, входить Прем'єр-мі­ністр, міністри — керівники окремих департаментів (фінансів, юстиції, зовнішніх справ, охорони здоров'я, соціального за­безпечення) та міністри без портфеля.

Прем'єр-міністром стає за призначенням Генерал-губерна­тора лідер партії, який переміг на виборах, а лідер другої партії за кількістю парламентських мандатів — офіційним лідером опозиції. Прем'єр-міністр подає пропозиції про призначення і звільнення міністрів Генерал-губернатору. Міністри повинні бути депутатами Парламенту (як правило, Палати громад). Можливі випадки призначення міністрами і нечленів Парла­менту, однак вони зобов'язані протягом певного терміну бути обрані до законодавчого органу. При формуванні уряду врахо­вуються не тільки політичні чинники, але й територіальні, етнічно-культурні та мовні. Відповідно до такого підходу Ка-

Політико-правові системи країн англосаксонського типу *И

бінет Міністрів мав формуватися з представників всіх або май­же всіх провінцій Канади, обох мовних груп населення, а та­кож протестантської і католицької конфесій.

Кабінет міністрів не має конституційно визначеного терміну своїх повноважень. Початок його діяльності пов'язаний із процедурою присяги голови уряду, а завершення — поданням у відставку або смерті Прем'єр-міністра.

Прем'єр-міністр разом із Кабінетом міністрів іде у відстав­ку в разі поразки його партії на виборах і висловлюванню йому вотуму недовіри. Якщо Прем'єр-міністр вмирає або достроко­во виходить у відставку, але його парламент зберігає парла­ментську більшість, тоді Генерал-губернатор має призначити нового Прем'єр-міністра — представника цієї партії. Якщо жодна партія не отримала парламентської більшості, тоді може функціонувати уряд меншості, якщо він отримав підтримку Палати громади. У випадку вотуму недовіри Генерал-губерна­тор може призначати головою уряду лідера опозиції або роз­пустити Парламент. У певних випадках Генерал-губернатор може відхилити пропозицію голови уряду про нові вибори, якщо в Парламенті жодна партія не отримала більшості.

Кабінет міністрів виконує такі функції:

• є суб'єктом законодавчої ініціативи через міністрів-де-путатів;

• виконує прийняті Парламентом закони, видає норма­тивні акти для управлінської діяльності;

• вносить проект бюджету в нижню палату і відповідає за виконання основного фінансового документа країни;

• управляє державним апаратом; вносить пропозиції Ге­нерал-губернатору про розпуск Палати громад, призначення сенаторів і Спікера Сенату.

У Канаді існує чітке розмежування політичної і адмініст­ративної функцій в органах державного управління. Якщо міністр, наприклад, є політичною фігурою, то його заступ­ник — адміністративною (тобто чиновником або державним службовцем). Хоча на цю посаду призначають за пропозицією Прем'єр-міністра, вона залишається незмінною при зміні уря­ду (в окремих випадках за рішенням уряду заступник міністра

92

Розділ З

може бути переміщений з одного посту на інший). При при­значенні державних службовців враховується не політична приналежність, а їх ділові якості. Нагляд за дотриманням процедур формування адміністративного апарату здійснює Не­залежний комітет у складі 3 осіб, який призначається термі­ном на десять років. Міністру як політичному керівнику де­партаменту допомагає невеликий апарат на чолі з помічником з адміністративних питань. Міністрам найважливіших депар­таментів допомагають парламентські секретарі, які, будучи депутатами нижньої палати, протягом однієї сесії забезпечу­ють зв'язок міністерства із законодавчим органом. Деякі функ­ції Кабінету міністрів виконують також незалежні державні комітети і корпорації.

Законодавча влада в Канаді належить Парламенту, до скла­ду якого входять:

• глава держави;

• нижня Палата — Палата громад, яка у складі 300 осіб обирається прямими виборами терміном на п'ять років;

• верхня Палата — Сенат, яка у складі 104 осіб призна­чається Генерал-губернатором за поданням Прем'єр-міністра.

Палата громад за організаційною структурою включає: пар­тійні фракції або кокуси партії (урядової більшості і опозиції), керівні органи палати, парламентські комітети. Кожна пар­тійна фракція має свої комітети, які спеціалізуються за на­прямками законодавчої діяльності і парламентських органі­заторів "кнутів", які здійснюють нагляд за дотриманням фрак­ційної дисципліни.

До керівництва палати належать Спікер палати і його за­ступники. До 1986 р. Спікер Палати громад обирався з фракцій партійної більшості за рекомендацією Прем'єр-міністра, а піс­ля цього таємним голосуванням. Кандидатом у Спікери може бути будь-який депутат нижньої палати, за винятком міністра, лідера партії, а також осіб, які мають керівні посади у палаті. Термін повноважень Спікера, як правило, обмежений термі­ном повноважень нижньої палати. Спікер Палати громад має такі повноваження:

Політико-правові системи країн англосаксонського типу 93

• головує на засіданнях палати; здійснює нагляд за дотри­манням регламенту, дає тлумачення процедурним правилам і вносить остаточне рішення з приводу спірних процедурних питань;

• володіє певними дисциплінарними повноваженнями (мо­же позбавити депутата права приймати участь в засіданні па­лати, дати наказ приставу вивести депутата або "гостя" із залу засідання);

• володіє правом вирішального голосу в разі паритетного розподілу голосів.

Спікер займає крісло на підвищеному рівні, по праву руку якого знаходяться депутати урядової більшості, а по ліву — опозиції. Спікер має два заступники, які обираються таємним голосуванням у палаті: заступник спікера, який веде засідан­ня палати у разі відсутності Спікера; заступник голови комі­тету всієї палати, який може виконувати як функції Спікера, так і голови комітету. Заступники спікера за регламентом мають належати до різних партій і мовних груп. Керівництво палати опирається на свій адміністративний апарат, до скла­ду якого належать: клерк палати, який відповідає за реєстра­цію і належне оформлення законопроектів, петицій, текстів питань депутатів і відповідей міністрів, протоколів засідань, а також збереження всіх документів палати; помічник клерка відповідає за підрахунок голосів і складання протоколу за ре­зультатами голосування; група юрисконсультів надає експорт­ну допомогу депутатам у законодавчому процесі; парламент­ський пристав відповідає за підтримку належного порядку в па­латі й охорону майна.

Палата громад складається з таких комітетів:

• комітету всієї палати, який об'єднує депутатів під час обговорення проекту бюджету і заслуховування доповідей ко­мітетів і передбачає досить вільний режим обміну думками між депутатами;

• постійних комітетів, які у складі 7 депутатів розгля­дають законопроекти в рамках відповідної законодавчої спеці­алізації;

94

Розділ З

Політико-правові системи країн англосаксонського типу

95

• спеціальних (тимчасових) комітетів, які створюють­ся для розгляду або розслідування якогось конкретного пи­тання, підготовки одного або декількох законопроектів;

• об'єднаних комітетів, які включають депутатів обох палат.

Палата громад має такі повноваження: приймає консти­туційні поправки і закони, здійснює контроль над федераль­ними фінансами й урядовою діяльністю, має право утворюва­ти федеральні суди.

Законодавчий процес нижня палата здійснює разом із Се­натом. Порядок проходження законопроекту в Палаті громад залежить від його виду. Законопроекти за предметом регулю­вання поділяють на: публічні біллі, які стосуються всіх грома­дян Канади, і приватні біллі, які стосуються окремих осіб чи організацій. У свою чергу публічні біллі поділяються на уря­дові і депутатські (приватних осіб). Будь-який публічний за­конопроект проходить такі стадії, як внесення законопроек­ту, його обговорення і промульгацію.

Право законодавчої ініціативи належить уряду через окре­мих міністрів-депутатів; депутатам і сенаторам. Обговорення законопроекту відбувається у трьох читаннях. Перше читан­ня передбачає внесення законопроекту в палату, де клерк за­читує назву проекту і повідомляє термін другого читання (іноді суб'єкт законодавчої ініціативи коротко висловлює мету зако­нопроекту). Згідно з регламентом суб'єкт законодавчої ініціа­тиви повинен повідомити спікера про внесення законопроекту за 2 доби до пленарного засідання й отримати формальну під­тримку палати. У другому читанні детально обговорюються і схвалюються основні положення законопроекту. На цій стадії законопроект може бути відхилений палатою до початку де­батів. Третє читання законопроекту починається після доповіді постійного комітету палаті про завершення його розгляду. В процесі такого розгляду комітет може відхилити статтю за­конопроекту, за згодою палати розділити його на дві частини або об'єднати законопроекти в один. У третьому читанні мо­жуть вноситись поправки до законопроекту, які не змінюють його суті. У деяких випадках опозиція може намагатися блоку-

вати урядовий законопроект. Ухвалюється закон відносною більшістю голосів депутатів нижньої палати при кворумі 20 осіб. Голосування буває декількох видів: усне, при якому Спікер на слух визначає хто "за", а хто "проти"; голосування за уяв­ною згодою, коли із залу не чути заперечень з боку депутатів щодо прийняття певного рішення, поіменне голосування шля­хом вставання, коли підрахунок голосів визначався за ре­зультатами тих, які голосували, встаючи "за" або "проти"; про­те голосування шляхом вставання відбувається за тією же процедурою, що і поіменне, але в тому випадку, коли засідає комітет всієї палати; таємне голосування з бюлетенями відбу­вається при виборах Спікера.

Законопроект, ухвалений в Палаті громад, має отримати підтримку в Сенаті за тією ж процедурою. У випадку розбіж­ності щодо законопроекту між обома палатами створюється у згод жувальний комітет. Після схвалення узгоджувального тексту законопроекту обома палатами, він подається для про­мульгації Генерал-губернатору або "королівські санкції". Ге­нерал-губернатор має право накладання вето на законопроект Парламенту, яке не застосовувалося з початку XVIII ст. При­ватні законопроекти розглядаються за тією ж процедурою, що і публічні, але їх особливість полягає в тому, що вони спочат­ку розглядаються в Сенаті, до того ж за них треба платити мито з боку зацікавлених груп.

Ухвалення фінансових законопроектів має ряд особливо­стей, суть яких зводиться до такого:

• суб'єктом законодавчої ініціативи має бути уряд;

• вони вносяться тільки в нижню палату;

• попередньо вони мають отримати схвалення Генерал-гу­бернатора у вигляді послання до депутатів палати, а також ^згоДУ уряду у вигляді рекомендації;

• розглядається тільки в режимі засідання комітету всієї палати.

Крім біллів, палати мають право ухвалювати:

— резолюції, в яких виражаються думки палати щодо внут­ рішніх організаційних питань;

_ Розділ З

декларації з питань внутрішньої і зовнішньої політики; накази, які стосуються приписів щодо конкретних пи­тань (наприклад, застосування певних заходів до особи — порушника внутрішнього порядку в приміщенні палати).

Парламентський контроль за урядом передбачає такі про­цедури:

— запитання депутатів до міністрів;

— дебати з приводу "тронної" промови глави держави; пропозиції депутатів, які в разі їх підтримки стають рі­ шеннями всієї палати;

— доповіді слідчих комітетів з питань перевірки окремих департаментів чи посадових осіб;

перевірки актів у рамках делегованого законодавства, за результатами якої об'єднаний комітет може рекомендувати відповідним органам виконавчої влади скасувати ці акти.

Сенат — верхня палата Парламенту — функціонує як орган представництва інтересів суб'єктів федерації провінцій. Для збереження принципу рівного представництва провінції ді­ляться на чотири групи, де кожна має право бути представле­ною 24 сенаторами: Приморської провінції (Нова Шотландія, Нью-Брансуїк, острів Принца Едуарда) — 24; Квебек — 24; Он­таріо — 24; Західні провінції (Манітаба, Саскетчеван, Альбер-та, Британська Колумбія) — 24; провінція Ньюфаадленд — 6; по одному сенатору від Північно-Західних територій і Юкона. Сенат має таку ж організаційну структуру, як і Палата гро­мад: Спікера, заступників Спікера, партійні кокуси, постійні і спеціальні тимчасові комітети.

На відміну від Палати общин, специфіка Сенату полягає утому, що:

Спікер верхньої палати не обирається, а призначається Генерал-губернатором;

він позбавлений права згідно з регламентом розглядати фінансові біллі;

— депутати палати, як правило, не призначаються мініст­рами;

Політико-правові системи країн англосаксонського типу У^

• палата володіє незначними засобами щодо контролю над урядом;

• палата має слабші повноваження у сфері прийняття конституційних поправок (наприклад, якщо верхня палата не ухвалить проект конституційних змін протягом 180 днів, він має бути ухвалений тільки нижньою палатою).

У законодавчому процесі, за винятком фінансових біллів, обидві палати є рівноправними.

Депутати і сенатори мають право на індемнітет й імуні­тет. Особливість імунітету депутата канадського Парламен­ту полягає в тому, що він не може бути арештований або ув'яз­нений під час сесії Парламенту. Але цей імунітет парламен­тарій має тільки під час розгляду цивільної справи (імунітет не поширюється на випадки кримінального переслідування депутата).

Депутат Палати громад несе відповідальність перед пала­тою, у разі здійснення ним правопорушень до нього можуть застосовуватись відповідні санкції:

• тюремне ув'язнення (за наклепи на інших парламентарів, палату в цілому, окремих громадян, громадські чи державні організації, образу Спікера, неповагу до Парламенту);

• позбавлення депутатського мандата (ця санкція застосо­вується в разі визнання депутата винним під час криміналь­ного судочинства);

• позбавлення права брати участь у засіданнях палати про­тягом певного терміну.

Сенатор може бути позбавлений достроково мандата в та­ких випадках: якщо був відсутній на протязі двох сесій підряд; на підставі заяви під присягою про виконання наказів інозем­них держав або бажання набути іноземне громадянство; в разі випадку визнання сенатора банкрутом і утрати нерухомості або зміни проживання у провінції, яку він представляв у Се­наті.

Судова система Канади має два рівні: провінційний і фе­деральний. Кожна провінція створює власні суди, але вони є складовими судової системи Канади. На рішення будь-якого

⁷ —5-1870

98

Розділ З

суду можна подати скаргу аж до найвищої апеляційної інстан­ції — Верховного суду.

На рівні провінції судова система Канади включає: про­вінційні суди; окружні або районні суди; вищі суди.

Після судової реформи 70-х рр. XX ст. у восьми провінціях середня ланка судів була скасована.

Провінційні суди, які розглядають понад 90 % усіх справ, мають галузеву спеціалізацію і поділяються на підрозділи кри­мінальних, сімейних, молодіжних, цивільних, дрібних майно­вих справ. Суди дрібних майнових справ розглядають за ско­роченою процедурою справи з позовом на суму до 3 тис. кан. дол., а цивільні суди — від 3 до ЗО тис. кан. дол.

У підрозділах кримінальних справ розглядаються справи про злочини дрібні та середньої тяжкості (крадіжки, автодо­рожні пригоди). Вищі суди мають дві ланки: підрозділи судо­вого розгляду у першій інстанції і підрозділи апеляційного розділу. Як перша інстанція вони розглядають цивільні спра­ви з позовом понад 30 тис. дол., тяжкі кримінальні злочини, здійснюють судовий контроль над органами адміністративної юстиції.

Вищі суди як апеляційна інстанція розглядають апеляційні рішення судів першої інстанції (за винятком суду дрібних справ). Вони мають право:

• відхилити апеляцію;

• прийняти апеляцію і змінити судове рішення;

• підтримати рішення першої інстанції, але змінити міру її покарання;

• скасувати рішення і відправити справу на повторний розгляд.

На рівні провінційних судів функціонують суди присяж­них, які у складі 12 осіб (або 5—12 у цивільних справах) роз­глядають кримінальні і деякі цивільні справи. Вердикти суди присяжних, як правило, виносять одностайно.

Федеральні суди мають юрисдикцію з питань, які регулю­ються федеральними законами, а в деяких випадках і про­вінційними законами.

Політико-правові системи країн англосаксонського типу УУ

До юрисдикції федеральних судів належать справи, що сто­суються позовів уряду або позовів проти нього з питань мор­ського права, авторського права, патентів, торгових марок, век­селів та боргових зобов'язань, федерального оподаткування і промислової власності. До федеральних судів належать: Фе­деральний суд, Податковий суд, Федеральна адміністративна рада.

Федеральний суд складається з двох відділів: Апеляційно­го відділу або Федерального апеляційного суду та Відділу су­дового розслідування або Федерального суду. Відділ судового розслідування розглядає всі справи, що стосуються федераль­ної юрисдикції, спори між федеральним урядом і урядами провінцій, а також справи проти будь-якої особи, яка перебу­ває на державній службі. Апеляційний відділ розглядає апе­ляції на рішення вищих провінційних суддів, здійснює судо­вий перегляд рішень адміністративних трибуналів, а також вирішує питання про дозвіл на апеляцію до Верховного суду Канади. Податковий суд Канади розглядає справи про феде­ральні податки, які сплачуються юридичними та фізичними особами, здійснює незалежний перегляд рішень державного департаменту податкових зборів, вирішує справи у сфері відно­син, що регулюються законодавством про пенсії, експорт й ім­порт культурних цінностей, страхування працівників найма­ної праці, стягнення податків (податок на прибуток, податок на нафту і газ), виплат ветеранам війни та учасникам військо­вих дій.

На федеральному рівні адміністративна юстиція представ­лена федеральною Адміністративною радою, а на провінційно­му — адміністративними трибуналами. Федеральна Адмініст­ративна рада розглядає скарги на рішення Ради з трудових відносин, акти Федерального пенсійного фонду, діяльність Фе­деральної радіотелевізійної і телекомунікаційної комісії, по­рушення правил про охорону здоров'я.

У Канаді існує військова юстиція, суди якої (дисциплінарні ^СУДИ та військові трибунали) розглядають справи про право­порушення військовослужбовців у рамках Кодексу військової Дисципліни.

7*

100

Розділ З

Найвищим судом є Верховний суд Канади, який складаєть­ся з дев'яти судів (троє з них мають представляти Квебек). Верховний суд Канади виконує функції конституційного на­гляду, вищої апеляційної інстанції і нормотворчу. Функція конституційного нагляду Верховного суду полягає в тому, що він розглядає конституційність актів (федеральних і провін­ційних) на підставі конкретного судового рішення в рамках конституційного права за позовом громадянина, поданням федерального уряду та уряду провінцій, а також має право тлумачити конституційні акти, федеральні і провінційні зако­ни, за поданням Генерал-губернатора. Верховний суд як вища апеляційна інстанція розглядає апеляції в таких випадках: на рішення нижчих апеляційних інстанцій за їх дозволом або власним дозволом; коли дозволу на апеляцію не потрібно (це стосується справи, коли апеляційний суд провінцій у кримі­нальній справі змінює виправдальний вирок); на запит феде­рального уряду. Нормотворча функція Верховного суду зво­диться до встановлення правил щодо регулювання процедури слухання справ у суді з приводу апеляції, дозволу на безкош­товні апеляції, повноважень реєстратора, який керує адміні­стративним апаратом найвищої судової інстанції, розгляду справи за поданням глави держави.

Федеральних суддів призначає Генерал-губернатор за реко­мендаціями Кабінету міністрів. Рекомендації щодо призначен­ня головних суддів подає Прем'єр-міністр, а звичайних суд­дів — міністр юстиції. Кандидатура на посаду федерального судді попередньо повинна отримати рекомендації з боку дорад­чого комітету, до складу якого належить сім членів: представ­ник провінційного товариства адвокатів, представник провін­ційного відділу Асоціації канадської адвокатури, суддя вищо­го суду провінції; представник Генерального аторнея провінції; три представники федерального міністра юстиції. Провін­ційних суддів призначають провінційні уряди за рекоменда­ціями суддівських рад або дорадчих комітетів.

Обвинувачення у провінційних судах підтримують пред­ставники Генерального аторнея провінції, а представники Ге­нерального аторнея Канади можуть підтримувати обвинува­чення на всіх рівнях судової системи.

Політико-правові системи країн англосаксонського типу 101

Канада як федеративна держава об'єднує десять провінцій і дві федеральні території. Конституція Канади розмежовує виняткову федеральну компетенцію і компетенцію суб'єктів федерації. До федеральної компетенції належать питання:

• внесення поправок до Конституції Канади;

• оборони;

• зовнішньої політики;

• грошового обігу;

• федеральних фінансів;

• страхування з безробіття;

• банківської системи;

• регулювання торгівлі;

• поштової служби;

• служби статистики;

• проведення перепису населення;

• правового статусу іноземців;

• патентної справи;

• регулювання відносин з аборигенами.

До компетенції провінцій належать такі питання:

• затвердження Конституції Канади, внесення поправок до Конституції провінції;

• організація органів влади провінції;

• законодавче регулювання муніципальних органів влади;

• фінанси провінцій;

• управління природними ресурсами;

• трудове законодавство;

• соціальне забезпечення, освіта;

• утримання лікарень, благодійних установ та пенітенці­арних закладів.

Деякі питання перебувають у спільній федеральній та про­вінційній компетенціях. Це питання, які стосуються регулю­вання деяких аспектів сільського господарства та використан­ня природних ресурсів, пенсій за віком та інвалідністю й емі­грацією. Органами влади провінцій є: лейтенант-губернатори, провінційні уряди і законодавчі збори. Лейтенант-губернатори провінцій, які призначаються Генерал-губернатором, виконують

102

Розділ З

Політико-правові системи країн англосаксонського типу

103

функцію, аналогічну главі державі. Виконавча влада, яка на­лежить провінційним урядам, формується за тим же принци­пом, що і Кабінет міністрів, тобто партія, яка перемогла на виборах, формує уряд. Законодавчі збори провінції нині є зде­більшого однопалатними (на час створення федерації більшість провінцій мали двопалатний парламент, який складався з верх­ньої палати — Законодавчої ради, і нижчої палати — Законо­давчих зборів). Законодавчі збори ухвалюють закони, які ре­гулюють відносини в рамках компетенції провінції. Ці зако­нопроекти проходять обговорення в трьох читаннях і після їх ухвалення законодавчими зборами направляються для про­мульгації лейтенант-губернатору, який має право вето (за всю історію канадської держави вето на законопроекти законодав­чих зборів накладалося лише 28 раз). Органами місцевого са­моврядування в Канаді є муніципалітети, які створюються на рівні сіл, малих і великих міст, округів і районів. Органами влади муніципалітетів є міські, сільські, окружні ради, а та­кож мери і голови рад, які обираються прямими виборами (в деяких випадках голови муніципалітетів вибираються ра­дами). До компетенції муніципалітетів належить питання: во­допостачання, прибирання сміття, утримання місцевих доріг, благодійних будинків, спортивних майданчиків, освітлення вулиць, управління школами.

У Канаді існує двопартійна система, яка поступово еволю­ціонує в коаліційну. Основними партіями в Канаді є: Про­гресивно-консервативна, створена в 1854 р., і Ліберальна — в 1873 р. Прогресивно-консервативна партія була ініціатором створення Конфедерації в 1867 р. і була при владі практично без змін до 1921 р. При створенні ця партія дотримувалася принципу федералізму в питаннях державного будівництва і протекціонізму в економіці. Партія здійснювала також дер­жавне управління на початку 60-х рр., середини 80-х і почат­ку 90-х рр. XX ст. Консерваторам вдалося в 60-х рр. знизити податки, покращити систему соціального забезпечення і виве­сти Канаду за обсягом виробництва на сьоме місце в світі, особливо успішною політика консерваторів була за уряду Б. Малруні, якому вдалося шляхом заохочування приватного підприємництва і скорочення соціальних видатків досягти

економічного зростання і високих стандартів життя населен­ня (обсяг ВВП на душу населення дорівнював 23,8 тис. дол.).

Ліберальна партія, яка з 1921 р. в основному була при владі, домоглася значних результатів, особливо в післявоєнний пе­ріод. До її успіхів можна віднести: досягнення економічної і військово-політичної інтеграції із США; узаконення пенсій за віком; надання французькій мові рівних прав із англійською мовою у масштабах всієї країни; проведення конституційної реформи (1982 р.). Ліберальна партія знаходиться при владі з 1993 р. понині. Перед нею виник ряд серйозних проблем: ско­рочення бюджетних витрат на соціальну сферу і сприяння масштабнішому залученню іноземних інвестицій. Якщо бра­ти до уваги той факт, що партія виступала за "канадизацію економіки", то зрозуміло, що для неї залучення іноземних інвестицій є тяжкою справою. Крім двох сильних партій у Ка­наді можна назвати ще декілька: Нову демократичну партію, яка виникла на базі Федеральної кооперативної співдружності й частини профспілок, і відстоює соціал-демократичні цінно­сті; Партію соціального кредиту, яка спочатку виступала за державну підтримку підприємництва, а зараз послідовно від­стоює принципи вільного ринку; право-радикальну Квебекську партію, яка домоглася в 1995 р. проведення референдуму про незалежність Квебеку (на референдумі 49 % її учасників вис­ловилися за незалежність, а 51 % — проти).

У Канаді на всіх рівнях формування політичної влади існує мажоритарна система відносної більшості.

Активним і пасивним виборчим правом наділені громадя­ни, які досягли 18 років. Активного виборчого права позбав­лені такі категорії населення: душевнохворі (визнані такими У встановленому законом порядку); особи, які знаходяться в закладах ув'язнення; посадові особи, які відповідають за про­ведення виборів.

У виборах до Палати громад пасивного виборчого права позбавлені депутати законодавчих зборів суб'єктів федерації, судді, шерифи, державні службовці (державні службовці мо­жуть брати участь у виборчій кампанії, коли беруть відпуск за свій власний рахунок і в разі обрання втрачають свою посаду). Кандидат у депутати до Парламенту має отримати підтримку

104

Розділ З

підписами 25 виборців і скласти присягу про свою згоду на висування, внести заставу в розмірі 200 кан. дол. (застава може бути повернена кандидату, коли він набрав 15 % голосів від тих, що взяли участь в голосуванні).

Границі виборчих округів визначаються спеціальними ко­місіями, створеними парламентом, залежно від кількості на­селення, кожних десять років.

Кількість кандидатів від кожного суб'єкта федерації ви­значається за такою схемою: федеральні території отримують З мандати, а населення провінцій ділиться на кількість депу­татів Палати громад на даний момент, у результаті якого ви­раховуються загальна квота депутатів від усіх провінцій за результатами останнього перепису населення; пізніше кіль­кість населення провінцій ділиться на загальну квоту, в ре­зультаті виводиться квота депутатів від кожної провінції.

Висновки

1. Канада, територія якої складає 9970,6 тис. км², а насе­лення становить 29 млн осіб, належить до високорозвинутих країн. Вона є членом Британської Співдружності, НАТО, Ве­ликої сімки. Країна займає провідне місце в світі за обсягом ВВП на душу населення і є лідером за якістю життя або індек­сом розвитку людського потенціалу. Терміном "Канада" нази­вали свої землі мешканці поселення Стодакан (сучасне місто Квебек). Підкорені землі в районах річок Міссісіпі, Святого Лаврентія французи в 1663 р. проголосили своєю колонією "Нова Франція", а в 1763 р. ці землі внаслідок перемоги анг­лійських колонізаторів над французькими стали колонією Бри­танської імперії. У 1867 р. згідно з Актом "Про Британську Північну Америку" була утворена Конфедерація на основі об'єднання колонії під назвою "Канада".

Канада як колонія Великої Британії на підставі акту отри­мала статус домініону — широкої автономії, яка передбачала конституювання власних органів влади (парламенту і уряду) та законодавства. У квітні 1982 р. Парламент Канади прий-

Політико-правові системи країн англосаксонського типу 11>5

няв нову Конституцію, яка закріпила статус незалежної дер­жави, але і надалі зберігалися певні конституційно-правові зв'язки із своєю колишньою метрополією.

У широкому розумінні Конституція Канади містить кон­ституційні акти, правові звичаї і прецеденти. Конституційні зміни можливі лише тоді, коли поправки до Конституції ухва­люються обома палатами Парламенту і затверджуються зако­нодавчими зборами всіх або більшістю провінцій.

2. За формою правління Канада є парламентською монар­хією, де функції глави держави виконує Королева Великої Британії в особі Генерал-губернатора. Генерал-губернатор при­значається і звільняється Королевою за поданням Прем'єр-міністра. Генерал-губернатор здійснює такі повноваження: скликає нижню палату; виступає з "тронною" промовою на спільному засіданні обох палат Парламенту, промульгує акти Парламенту і конституційні поправки; затверджує акти Ка­бінету міністрів; призначає Прем'єр-міністра як лідера партії парламентської більшості та за його поданням міністрів, членів таємної ради, Спікера та 104 сенаторів, а також федеральних суддів і лейтенант-губернаторів провінції (без подання Прем'єр-міністра).

3. Виконавчу владу в Канаді здійснює уряд — Кабінет міністрів на чолі з Прем'єр-міністром, який несе політичну відповідальність перед Парламентом. Кабінет міністрів вико­нує такі функції: є суб'єктом законодавчої ініціативи, видає нормативні акти для управлінської діяльності, вносить про­ект бюджету в нижню палату і відповідає за його виконання, вносить пропозиції главі держави про розпуск нижньої пала­ти і призначення сенаторів.

Кабінет міністрів не має конституційно визначеного тер­міну своїх повноважень, він подає у відставку разом із Прем'єр-міністром, коли йому нижня палата висловила вотум недовіри або урядова партія зазнала поразки на виборах.

4. Законодавча влада в Канаді належить Парламенту, скла­ довими якого є: глава держави; нижня палата — Палата гро­ мад, яка у складі 300 осіб обирається прямими виборами термі­ ном на п'ять років; верхня палата — Сенат, яка у складі 104 осіб

106

Розділ З

призначається Генерал-губернатором за поданням Прем'єр-міністра.

Обрані палати мають подібну організаційну структуру, до якої входить Спікер, партійні кокуси, партійні та спеціальні тимчасові комітети. Палати є рівними у законодавчому про­цесі. Суб'єктами законодавчої ініціативи є уряд в особі депу-татів-міністрів, депутати і сенатори. Законопроект обговорю­ється в трьох частинах на пленарному засіданні палати і роз­глядається в постійних комітетах. Законопроект, ухвалений однією палатою, має отримати підтримку в другій палаті. Як­що палатам не вдається досягти згоди щодо законопроекту, він вибуває із законодавчого процесу.

Специфіка повноважень Сенату, на відміну від Палати гро­мад, полягає у тому, що: її голова — Спікер — не обирається, а призначається Генерал-губернатором; він позбавлений пра­ва ухвалювати фінансові біллі; депутати палати, як правило, не призначаються міністрами; має пріоритетність ініціюван­ня приватних біллів; володіє незначними засобами щодо конт­ролю над урядом і федеральними фінансами; має значно мен­ші повноваження у сфері прийняття конституційних поправок (якщо Сенат не ухвалить конституційні поправки протягом 180 днів, це право повністю переходить до нижньої палати). 5. Судова система Канади має два рівні: провінційний і фе­деральний. Кожна провінція створює власні суди, але вони є складовими єдиної судової системи Канади.

На рівні провінцій судова система Канади включає: про­вінційні суди і вищі суди (до 70-х рр. XX ст. існували окружні або районні суди). Провінційні суди регулюють цивільні спра­ви з позовом від 3 до ЗО тис. кан. дол. і кримінальні справи про злочини дрібні та середньої тяжкості. Вищі суди як пер­ша інстанція розглядають цивільні справи з позовом понад 30 тис. дол. і тяжкі кримінальні злочини, а як апеляційна інстанція — апеляції на рішення судів першої інстанції.

Федеральні суди розглядають справи в межах федеральної юрисдикції, яка охоплює позови уряду або позови проти нього з питань морського права, авторського права, патентів, торго­вих марок, векселів, промислової власності. До федеральних

Політико-правові системи країн англосаксонського типу

судів належать: Федеральний суд, Податковий суд, Федераль­на адміністративна рада. Федеральний суд як перша інстан­ція розглядає справи в межах федеральної юрисдикції і як апеляційна інстанція — апеляції на рішення вищих про­вінційних судів, адміністративних трибуналів, а також вино­сить рішення про дозвіл на апеляцію до Верховного суду. По­датковий суд розглядає скарги громадян на федеральну по­даткову адміністрацію, а також справи, пов'язані з пенсіями, страхуванням найманих працівників, виплатами ветеранам війни та учасникам військових дій, експортом та імпортом культурних цінностей.

Федеральна адміністративна рада як орган федеральної адміністративної юстиції розглядає скарги громадян на рішен­ня деяких федеральних органів (з питань пенсійного забезпе­чення, трудових відносин, охорони здоров'я, телерадіокому-нікацій). Найвищим судовим органом є Верховний суд Канади, який у складі дев'яти судів виконує функції: конституційного нагляду — розглядає конституційність актів на підставі кон­кретного судового рішення про порушення конституційних прав громадян за поданням Генерал-губернатора, федерально­го уряду й уряду провінцій; найвищої апеляційної інстанції; нормотворчу.

Федеральних суддів призначає Генерал-губернатор за реко­мендацією Кабінету міністрів, а провінційних суддів — про­вінційні уряди за рекомендацією судових рад або дорадчих комітетів.

6. Канада як федеративна держава об'єднує 10 провінцій і дві федеральні території. Конституція Канади розмежовує виняткову федеральну і суб'єктів федерації компетенції.

Органами влади провінцій є: лейтенант-губернатори, які мають повноваження, аналогічні повноваженням Генерал-гу­бернатора; провінційні уряди, які формуються за подібним принципом, що і федеральні уряди; законодавчі збори, які ухвалюють закони в межах своєї компетенції і затверджують поправки до Федеральної Конституції.

Органами влади місцевого самоврядування є сільські, міські і окружні ради, а також мери і голови муніципалітетів.

108

Розділ З

7. У Канаді функціонує двопартійна система, основними з яких є Прогресивно-консервативна і Ліберальна партії. Ці партії відстоюють ліберально-консервативні цінності. Від­мінності між тими партіями полягають у тому, що Ліберальна партія має більшу підтримку серед канадсько-французького населення і послідовніше відстоює інтереси національного підприємництва.

До правих партій відносяться також Партія соціального кредиту, яка представляє інтереси не тільки національного бізнесу, але й іноземного (американського). До лівоцентри-ського напряму можна віднести Нову демократичну партію, а до право-радикального — Квебекську партію.

8. Виборчою системою Канади є мажоритарна виборча си­стема відносної більшості на всіх рівнях формування органів влади.

Кожен суб'єкт федерації має квоту представництва до Па­лати громад.

Контрольні запитання

1. Поясніть термін "Канада".

2. Охарактеризуйте статус Канади згідно з Актом "Про Британську Північну Америку".

3. Розкрийте дефініцію "Конституція Канади".

4. Чи можна вважати, що Канада має суверенітет у пов­ному обсязі цього поняття?

5. Порівняйте чотири процедури внесення поправок до Кон­ституції Канади.

6. Охарактеризуйте законодавчі прерогативи Генерал-гу­бернатора.

7. Виділіть посадові особи, які призначаються Генерал-гу­бернатором:

1) ; 2) ; 3) ; 4) ; 5)

8. Охарактеризуйте процедуру формування Кабінету Міністрів.

9. Які повноваження здійснює Кабінет міністрів? 1) / 2) ; 3) ; 4) ; 5)

Політико-правові системи країн англосаксонського типу 109

10. У чому полягає відмінність між політичними й адмі­ністративними повноваженнями в структурі Кабінету Мі­ністрів?

11. Порівняйте судову систему Канади із судовою систе­мою СІЛА.

10. Які функції здійснюють провінційні суди?

10. Порівняйте повноваження Верховного суду Канади із повноваженнями вищих судів провінцій.

11. Порівняйте функції Конституційного контролю Вер­ховних судів США і Канади.

12. Охарактеризуйте органи влади на рівні суб'єктів фе­дерації.

13. Порівняйте виняткові компетенції федерації та її суб'єктів.

10. Яка процедура формування провінційних урядів?

10. Охарактеризуйте партії ліберально-консервативного спрямування Канади.

11. Порівняйте Прогресивно-консервативну і Ліберальну партії Канади.

10. Охарактеризуйте виборчу систему Канади.