Використання предметних моделей (іграшок) в психокорекції
АСПН – це передусім навчання, що передбачає єдність процесів психокорекції його учасників та опанування ними навичок професійної роботи, умінь здійснювати самокорекцію. Вагомості набувають інструментальні техніки, що застосовуються в АСПН і є максимально наближеними до пізнання спонтанної активності суб’єкта, завдяки чому і дозволяють виявляти зміст несвідомого. Окремі прийоми АСПН сприяють динаміці особистісних змін його учасників. Вони сприяють пізнанню глибинних тенденцій психіки протагоніста, які недостатньо репрезентуються при застосуванні інших прийомів (а тому залишаються поза усвідомленням суб’єкта).
Засвідчують свою ефективність прийоми, в основі яких лежить вербальна взаємодія у вигляді психокорекційного діалогу з метою пізнання глибиннопсихологічної детермінації поведінки як у вербальній, так і невербальній формах. Зокрема, при роботі з малюнком діалог є таким же значущим у діагностико-корекційному плані, як і візуально-образне зображення, що втілює архетипну символіку. Прийом психодрами повністю ґрунтується на діалогічній взаємодії: відбувається поступове заглиблення в емоційне переживання у поєднанні з раціональним осмисленням особистісної проблеми, що й актуалізує глибинну саморефлексію протагоніста. Невербальні вправи (спонтанна моторика) та проективні прийоми можуть виступати в АСПН допоміжними техніками. Останні у традиційній психодіагностиці передбачають діалогічну взаємодію, яка проте, регламентується стандартизованою процедурою, в яких спонтанно-творчому психокорекційному діалогу не надається провідної ролі, акцент робиться швидше на матеріалізованих аспектах – візуально-стимульному матеріалі і стандартизованій його інтерпретації. В АСПН діалог дозволяє відбирати індивідуально-неповторний фактаж, який створює підґрунтя для доказовості інтерпретацій і гіпотез психолога. Протагоніст в процесі діалогу виявляє інфантильну статику у динаміці (повторюваності) власного поведінкового матеріалу, детермінованого фіксаціями дитинства.
В
Рис.3.1.
Слід наголосити, що саме діалог (незалежно від прийому психокорекційної роботи) виступає передумовою об’єктивування глибиннопсихологічних детермінант особистісної проблеми суб’єкта, внутрішньої суперечливості психіки. При цьому першорядного значення набуває пізнання усталених тенденцій психіки. Усталені (фіксовані) новоутворення у психіці нерідко лягають в основу особистісної проблеми, тому необхідне їх адекватне пізнання, що потребує забезпечення діалогічних умов аналізу поведінкового (вербального та невербального) матеріалу. Вважається, що феномен фіксації свідчить про існування певної психічної затримки, зупинки, а отже, і регресії. Фіксація (від лат. fixus - твердий, нерухомий, міцний) - описове поняття, застосоване З.Фрейдом на позначення закріпленої прив’язаності до об’єктів (минулого досвіду, способам задоволення, відносинам, стереотипам поведінки та ін.). Фіксація виступає в якості важливого внутрішнього фактору амбівалентності (внутрішньої суперечливості) [2, 493]. З.Фрейд говорив про фіксацію на травмі як закріплення інтересів людини на певній травматичній події, що впливає на її теперішнє і майбутнє. Фіксація поведінки проявляється в неусвідомленому прагненні до збереження стереотипних форм поведінки.
Застосування методики психокорекційної роботи за допомогою предметних моделей й іграшок зорієнтовано в першу чергу на виявлення усталених характеристик психіки за рахунок матеріалізованих (статичних) форм предметів. Людині пропонується довільно обрати предмет (іграшку) із ряду представлених їй [див.: додаток А]. Наголошується на важливості спонтанного вибору, орієнтуючись на власне відчуття його прийнятності. Необхідною складовою такої роботи є психокорекційні запитання психолога, які каталізують динаміку бесіди та дозволяють протагоністу довільно наповнювати її змістом. Твердження (аналітико-корекційний коментар) застосовується психологом лише тоді, коли у процесі діалогу виокремлена достатня кількість доказового для протагоніста матеріалу щодо виявлення асоціативних зв’язків в емпіричному матеріалі. Адже мета психокорекційного діалогу – не лише діагностувати глибиннопсихологічні витоки проблеми, а й насамперед посприяти (допомогти) усвідомленню самим протагоністом причин власної особистісної проблематики, усвідомлення яких буде сприяти її розв’язанню. При цьому предмет або іграшка виступає лише каталізатором рефлексії, стабільною опорою, яка допомагає прояснити певний спектр проблематики. Уникнення жорсткої формалізованості запитань сприяє прояву індивідуальної неповторності суб’єкта. Таким чином, психодинамічний підхід передбачає максимальну адаптацію застосовуваних психологом прийомів до індивідуальної неповторності протагоніста. Психоаналіз отриманого в діалозі матеріалу (в основу якого ставиться робота з предметом) передбачає синтез свідомих й несвідомих аспектів його психіки. Застосовуючи предметні моделі та іграшки, психолог в залежності від психокорекційної мети допомагає протагоністу розпочати роботу каталізуючими запитаннями, наприклад:
Що в цій композиції відображає характеристики вашої особистості?
Чи могли б ви втілитися в образ обраної вами фігурки і поговорити від її імені?
Виходячи з вашого актуального емоційного стану, спробуйте пояснити, за якими характеристиками ця композиція приваблива для вас?
Чи можете метафорично співвіднести цю модель з вашою власною сімейною ситуацією?
Психокорекційний діалог спрямований на надання допомоги суб’єкту у рефлексії його особистісної проблеми. Діалогічна взаємодія дедалі більше спонтанно каталізується емотивністю несвідомої сфери протагоніста й точністю діагностики з боку психолога. Безпосередньому психокорекційному діалогу може передувати розповідь протагоніста про сутність психологічних проблем, які турбують його зараз. Нерідко психолог за власною ініціативою вводить форму роботи з предметною моделлю в контексті іншого прийому (наприклад, психоаналізу комплексу тематичних малюнків).
Для прикладу подаємо фрагмент діалогічної взаємодії зі студентом Ю., на якому виявляємо сутність запитань психолога. Студенту Ю. було запропоновано довільно вибрати предметну модель із ряду представлених, аргументувавши свій власний вибір.
П.: (Звертається до Ю.): Спробуйте використати метафору “яйце” і за допомогою моделі розповісти про себе.
Психолог допомагає Ю. метафорично співвіднести композицію із баченням себе.
Ю.: Модель одразу кинулася мені у вічі. Це – мій внутрішній світ, і немає значення, що знаходиться всередині цієї конструкції. Яйце має наповнення, але воно розбите. Цим воно мені імпонує... Я – яйце, яке має товсту оболонку, довершену, майже ідеальну форму. Однак усі ці риси підкреслюються тим, що в оболонці є тріщина, дірка.
П.: Чи завжди ви відчували себе в оболонці?
Ю.: У підготовчій групі дитсадка оболонка вже була.
П.: Тоді можна думати, що ця оболонка сформувалася в сім’ї?
Ю.: Можливо.
Психолог дає діагностично значущі запитання, що каталізують рефлексію Ю.
П.: Підготовча група дозволила вам відчути оболонку?
Ю.: Так. Серед інших дітей я відчував свою відмінність від них.
П.: Відмінність чи потребу у захисті?
Ю.: Швидше “іншість”.
П.: Як люди сприймали її? Чому виробилася оболонка?
Ю.: Я вирізнявся тим, що був трохи вищий на зріст за інших дітей, вихователі зверталися до мене як до старшого.
П.: Можна думати, що ви вирізнялися у позитивному аспекті, перевершували однолітків?
Ю.: Так. Але мені то не було приємним.
П.: Вам доводилося ховати свою “іншість”?
Ю.: Так.
П.: Чи були у вашому житті періоди, коли ви не відчували присутність оболонки?
Запитання психолога виводить Ю. за межі вже пізнаного, що сприяє розширенню самосвідомості.
Ю.: Ні. Іноді вона відчувалася сильніше, а іноді - слабше.
П.: За яких обставин вона проявлялася сильніше?
Ю.: Під час свят, коли інші люди - разом.
П.: Тобто оболонка і інші люди – поняття взаємопов’язані?
Запитання психолога спрямоване на встановлення взаємозв’язку нових гіпотез з матеріалом, що уже підтвердив попередні припущення.
Ю.: Так. Коли я на самоті, оболонка зникає.
П.: Але чомусь же ви добровільно обрали композицію “Яйце”? Можливо, серед людей вам хочеться ствердити себе і доводиться щось ховати під шкаралупу?
Психолог висуває гіпотезу на основі попередньо отриманої від протагоніста інформації та спонтанних відповідей Ю.
Ю.: Так. Мені хочеться проявитися серед людей і водночас незручно це робити. За умови, якщо мене ніщо не тривожить, я швидше оберу позицію бути на самоті, аніж в компанії.
П.: У вас є недовіра, що люди вас гідно оцінять чи приймуть?
Психолог висуває наступну гіпотезу.
Ю.: Є невпевненість в людях, в їх доброму ставленні до вас? Можливо, і в собі також є невпевненість?
Відповідь протагоніста уточнює гіпотезу психолога.
П.: Невпевненість у тому, що вас позитивно сприймуть?
Ю.: Так. Я не вірю в те, що люди щиро сприймають мене позитивно.
П.: Тобто люди сприймають вас таки позитивно?
Ю.: Так. Під час роботи у групі АСПН я зрозумів, що не даю собі права прийняти схвалення, ось в цьому - проблема.
Протагоніст на основі каталізуючих запитань психолога самостійно віднаходить причини власної поведінки, які полягають в труднощах «прийняття схвалення».
П.: За цим може стояти почуття меншовартості. Це видається не логічним, бо ви з дитинства перевершували однолітків за фізичним розвитком і за розумовим потенціалом. Звідки ж виникло почуття меншовартості? Хто з батьків до вас ставився таким чином, що породив такий феномен? Ви розчарувалися або пережили певні емоції з-за того, що позитив змінився на негатив, або ж до вас висувалися надто високі вимоги? [продовження стенограми див. у додатку А].
Запитання психолога спрямовані на виявлення глибинних чинників проблематики Ю. Вони окреслюють напрямок подальшої рефлексії Ю.
Робота з багатьма іграшками дозволяє в більшій мірі адаптуватися до пізнання індивідуальності кожного з учасників групових занять. При цьому емотивний характер детермінант особистісних проблем обумовлює вибір тієї чи тієї предметної моделі протагоністом, яка видається йому суб’єктивно значущою і такою, що відповідає його цінностям. Завдяки використанню багатьох предметів є змога досліджувати проекції прихованого змісту у об’єкт за окремими стимулами, що недостатньо вербалізуються суб’єктом. В психоаналітичній роботі, спрямованій на об’єктивування системних характеристик несвідомого, психолог спирається на розуміння механізмів символізації, таких як: згущення, зміщення, натяк ті ін. За таких умов є можливість дослідити індивідуально-неповторні особливості підміни об’єктивно-фізичної реальності на уявно-психічну та їх урівнювання за значущістю, що породжує викривлення сприйняття світу іншої людини власної особистості та призводить до психологічного "омертвіння" певної гами переживань, емоцій. Такі відступи від об’єктивної реальності базуються на емотивності витіснених та фіксованих змістів, породжуваних в Едиповий період. Робота з іграшкою дозволяє виявити перенесення інфантильного типу взаємодії з близькими людьми на ситуації соціальної взаємодії. Ситуація можливості вибору для себе прийнятної предметної моделі, іграшки сприяє виявленню особливостей ставлення до себе та інших людей; дозволяє виявити глибинні детермінації деструктивних тенденцій поведінки, що руйнують взаємини з іншими людьми.