
- •2. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин.(Проблеми термінології).
- •11. Поняття системно-трансформуючих воєн. Причини і наслідки Першої світової війни.
- •10. Визначальні чинники зовнішньополітичної поведінки держав. Роль лідерів у прийнятті зовнішньополітичних рішень.
- •Рівні аналізу мв.
- •8. Найновіші теоретичні підходи до вивчення мв у контексті постмодерного виклику.
- •13. Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин.
- •Характер та цілі першої світової війни.
- •Геополітичні наслідки першої світової війни
- •Причини першої світової війни
- •Створення Ліги націй та її діяльність
- •Завершення першої світової війни та її наслідки
- •Основні проблеми міжнародних відносин після першої світової війни (мирне врегулювання, Російське та Німецьке питання)
- •Мирна програма Вільсона (14 пунктів)
- •Концептуальні підходи держав переможець до розробки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій конференції
- •Мандатна система
- •Російське питання на Паризькій мирній конференції
- •Вашингтонська конференція та її рішення
- •Генуезька конференція
- •Рапальський договір
- •Перша криза Версальської системи та її врегулювання (репарації, Рурська криза, план Дауеса)"
- •Конференція в Локарно
- •Підготовка та підписання пакту Бріана-Келлога
- •15. Зміст і мета спроб створення колективної безпеки в Європі у 1933 -1935 рр.
- •16. Політика невтручання в іспанські справи. Криза Ліги Націй
- •17. Становлення блоку агресорів
- •18. Агресивні дії Японії проти Китаю та криза Вашингтонської системи
- •19. Аншлюс Австрії, його наслідки та позиція великих держав.
- •20. Мюнхенська угода.
- •21. Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу.
- •Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки.
- •22. Початок Другої світової війни. Причини поразки Польщі.
- •23. Капітуляція Франції та її міжнародні наслідки.
- •24. Атлантична хартія. Вступ сша у другу світову війну.
- •25. Агресивні дії Німеччини, срср, Італії та їх вплив на мв 1939-1941 рр.
- •26. Становлення антигітлерівської коаліції у 1941-1942 рр.
- •27. Діяльність антигітлерівської коаліції у 1943-44 рр.
- •28. Ялтинська і Потсдамська конференція: їх основні ухвали.
- •29. Конференція у Сан-Франциско. Утворення оон.
- •30. Особливості і етапи мирного врегулювання після іі світової війни (іі пол.1940-х – середина 50-х рр.) в Європі
Мандатна система
Проблеми колоній були вирішені шляхом установлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Ліга Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям». Було встановлено три види мандатів:
Мандат «А» — колишні арабські частини Туреччини стали формально незалежними, передавалися «під опіку» великих держав.
Мандат «В» — колишні центральноафриканські колонії Німеччини потрапили під управління мандатаріїв, «опіка» для них була визнана недостатньою. Заборонялася торгівля рабами й зброєю.
Мандат «С» — колишні німецькі колонії в Південно-Західній Африці й на Тихому океані просто «приєднувалися» до територій мандатаріїв відкритою анексією як колонії.
Більшість мандатів розподілила Верховна Рада Антанти (крім Італії). Франція одержала мандати на частину Того й Камеруну (другу частину віддали Англії), частину Французької Екваторіальної Африки; Англія — крім того, на всю Східну Африку, Золотий Берег тощо; Португалія — на Анголу, Кіонгу та ін.; Бельгія — на Руанду-Урунді та частину Конго; Південне -Африканський Союз — на Південне- Західну Африку; Австралія отримала в Океанії німецьку частину Нової Гвінеї та німецькі острови на південь від екватора; Нова Зеландія — острови Західного Самоа; Японія — на північ від екватора острови Маріанські. Маршаллові, Каролінські та Тїалау.
Російське питання на Паризькій мирній конференції
Необхідно нагадати, що Паризька мирна конференція відбувалася з 18 січня 1919 року – по 21 січня 1920 року. Головними проблемами цієї конференції були питання мирного врегулювання після завершення 1СВ (Перша Світова Війна), підписання мирних договорів та повоєнного перерозподілу світу.
Як відомо, Царська Росія була однією з держав Антанти, що воювала проти країн Четверного союзу, але в лютому 1917 року в Росії відбувся переворот, було повалено монархію. Після цього в країні фактично утворилося двовладдя: з одної сторони – Тимчасовий уряд, який виступав за буржуазно-демократичні шляхи розвитку країни і був визнаний Антантою, а з іншої – Рада робітничих та солдатських депутатів, які виступали за більшовицький рух та створення в майбутньому радянської влади. Все це звичайно послабило позиції Росії в Антанті, і як наслідок послабило позиції Антанти у війні проти країн Четверного союзу.
Відомо, що радянську Росію на Паризьку конференцію не було запрошено і Радянське питання не стояло навіть на порядку денному. Але сама конференція весь час поверталися до цього питання. Росія - населення 1/6 частини Землі - зробила найбільший внесок у війну проти Четверного союзу, втратила більше солдатів, ніж її союзники, разом узяті.
Антанта не визнавала радянський уряд, і тому вже під час конференції розгорнула воєнну інтервенцію в деяких регіонах Росії. Союзні держави здійснили блокаду радянської держави, боючись поширення більшовизму в своїх країнах.
Але все ж таки Вільсон (президент США) за допомогою Ллойда-Джорджа (прим’єр-міністр Англії) вирішив таємно втановити контакти з Леніним і відрядити в Москву секретну місію на чолі з Буллітом. Ленін визнав умови Вільсона важкими, але погодився з ними, вважаючи, що вони будуть основою для мирного договору з США та Антантою.
Незабаром відбулися серйозні зміни в міжнародній ситуації: в Москві утворений Комуністичний Інтернаціонал, в Угорщині проголошена Радянська Республіка, а в Росії почалися воєнні наступи Колчака та Денікіна проти радянської влади.
Тому, коли Булліт повернувся з Москви Вільсон та Ллойд-Джордж офіційно заявили, що нічого не знають про будь-які умови з радянською Росією і тепер вже й слухати не хотіли про будь-які переговори з радянським урядом.
Так, згодом паризька конференція перетворилася по суті на організатора антирадянської інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду радянської держави, схвалила захоплення Бессарабії румунськими військами, підтримала перебування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака, великі держави організували широку воєнну допомогу антирадянським арміям і самі посилили збройну інтервенцію в Росії.