8. Найновіші теоретичні підходи до вивчення мв у контексті постмодерного виклику.

І. 1) Постмодернізм як підхід до вивчення МВ виник у контексті критики бігейвіоризму.

Він наголошує на дослідженні прихованого значення текстів (документів, інших джерел) (тобто підтекстів) історії МВ («читати між рядками»), зосереджується на багатоаспектному вивченні, тлумаченні промов політиків, праць аналітиків (у галузі МВ)). Іноді постмодернізм називають «постпозитивістською реакцією»;

2) постмодернізм у МВ розглядають як частину широкого руху в суспільних науках, який має назву «критична соціальна історія», «постструктуралізм» і «деконструкціонізм» (по суті, це синоніми постмодернізму у вивченні МВ).

3) постмодерністи наголошують: немає єдиної, так званої абсолютної істини; вони вважають, що МВ можна тлумачити з багатьох точок зору (плюралізм думок) (будь-які події у МВ і визначення усвідомлюються, формалізуються згідно наших цінностей (вони різні у різних людей – відповідно різні тлумачення).

ІІ. Серед найновіших теоретичних альтернатив постмодернізму – «теорія хаосу» і підхід «соціального конструктивізму».

«Теорія хаосу» – це насамперед застосування математичних методів моделювання для розпізнавання повторюваних, засадничих моделей у МВ, які швидко змінюються (і які, здавалось би, на перший погляд, нічим не пов’язані).

«Соціальний конструктивізм» - це фактично ліберально-реалістський підхід (на межі двох підходів) – спроба поєднати неореалістські і неоліберальні підходи. Згідно цього підходу: 1) держави є ключовими акторами у світовій політиці. Дії держав визначаються способами, з допомогою яких вони конструюють, тлумачать певні значення і відповідають за них – зміна тлумачень певних понять змінює політику; 2) відбувається еволюція політики. «Соціальний конструктивізм» наголошує на тому, що особливе значення має тлумачення нами понять у МВ (акторів та ін.), як ми уявляємо собі світ через ці понятття і їх тлумачення (наприклад, різні тлумачення поняття «мир»).

13. Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин.

Для підбиття підсумків першої світової війни було скликано Паризьку мирну конференцію, яка розпочала роботу 18 січня 1919 p. Тепер до Парижа прибули представ­ники 27 держав, з них 9 учасниць війни - на боці Антан­ти, 15 -які оголосили війну Німеччині, але не брали участі у воєнних діях, та 3 нових країни - Польща, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів та словенців.

Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з Німеч­чиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).

Мирні договори з союзниками Німеччини були укла­дені за зразком Версальського. Сен-Жерменський мир­ний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., Тріанонсь-кий з Угорщиною - 4 червня 1920 p. та Севрський з Ту­реччиною -10 серпня 1920 p.

Версальська система мирних договорів закріплюва­ла територіальні зміни, які відбулися в результаті пер­шої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по­зиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції.

Ознаки Версальсько-Вашингтонської системи МВ:

Розпад імперій; поява нових держав; перерозподіл колоній; формування регіональних підсистем міжнародних відносин внаслідок появи нових суб’єктів міжнародних відносин.

Створена система міжнародних угод встановила Версальсько-Вашингтонську систему устрою міжнарод­них відносин, що зафіксувала та оформила результати першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені. Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати й гармонізувати супереч­ливі інтереси народів та держав.

Втім вона мала низку суттєвих недоліків:

не розв'язала протиріччя між держава­ми-переможницями й державами, які зазнали поразки;

не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;

не запобігла можливості виникнення ре­ваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених договорів;

викликала значні територіальні зміни в Європі, друге «велике переселення народів», започат­кувала основи національних конфліктів.

Версальсько-Вашингтонська система закріпила нову розстановку сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою.