2. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин.(Проблеми термінології).

В основі традиційно-історичного підходу полягає використання поняття «Міжнародна система» (МС) для визначення етапу у розвитку МВ в той чи інший період.

Системний метод - був започаткований з 20 років ХХ ст. Міжнародна система – суть цієї системи складає взаємодія окремих держав та інших акторів МВ, які є її складовими елементами.

Існує багато типологій МС, але в основні їх лежать наступні критерії:

- кожна система має свої типи контролю;

- структура МС – співвідношення елементів системи та засіб організації елементів системи;

Типи контролю за міжнародною системою.

Кожна система має свої типи контролю. Одним з головних принципів функціонування міжнародних систем є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів міжнародної системи. Контроль над МС базується на розподілі сил та ресурсів між її акторами.

В історії МВ існують 3 типи контролю:

Імперський – єдина держава контролює решту. Притаманний до сучасної епохи.

Біполярний тип контролю. дві наддержави контролюють та регулюють взаємовідносини в межах своїх сфер впливу (холодна війна);

Баланс сил – три або більше держав контролюють дії одна одної з допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів (Європа віденської епохи).

Структура міжнародної системи.

Одним з головних принципів функціонування МС є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів МС. Контроль базується на розподілі сил та ресурсів між її акторами. Наслідком нерівності держав є міжнародна стратифікація з притаманною їй фактичною нерівністю держав.

Стратифікація:

Наддержава: здатність до масових руйнувань планетарного масштабу; здатність впливати на умови існування всього людства;неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до її складу не входить інша супердержава;

Велика держава

істотний вплив на світовий розвиток;

вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону;

Середні держави: мають вплив в найближчому оточенні;

Малі держави

вплив в оточенні не значний, але мають національні засоби для захисту незалежності;

Мікродержави: не здатні захистити свій суверенітет національними засобами;

Загалом виокремлюють три структурних виміри МС:

1. Конфігурація співвідношення сил, що відображає існування центрів сили:

а) монополярна; б) мультиполярна; в) біполярна;

2. Ієрархія акторів;

3. Гомогенність або негетерогенність - відображає ступінь згоди що існує у акторів відносно тих чи інших принципів та цінностей (Віденська система); та гетерогенність.

11. Поняття системно-трансформуючих воєн. Причини і наслідки Першої світової війни.

Системно-трансформуючі війни – це війни, які визначають дух і спрямованість МВ певної епохи, панування певних цінностей та ідей, а також певної парадигми, певної теоретичної інтерпретації МВ.

Впродовж ХХ ст. було три системно-трансформуючі війни (третя – «холодна війна»). Також побутують думки про те, що нині йде четверта – партизанські рухи: Куба – Че Гевара (Латинська Америка – 60-ті рр.), Гватемала, Мексика, шиїтська революція в Ірані, посилення вакхабізму, суннітський і шиїтський екстремізм). Це були системно-трансформуючі війни, бо змінювались попередні уявлення про МВ і сама система МВ.

Причини і наслідки Першої світової війни.

Три групи причин:

1. з точки зору структуралістів (структурних реалістів) війна була ненависною (не була спричинена якимись цілеспряспрямованими діями, вона була породжена обставинами, що були поза контролем тих, хто до неї був втягнений (це досить фаталістський підхід, не визначається і конкретна відповідальність чи провина)). Марк Трахтенберг (американський історик німецького походження) на початку 90-х рр. ХХ ст. заявив, що система двох ворогуючих коаліцій у Європі передбачала механізми (мобілізацію, військові плани) з наголосом на швидкості (миттєвості) (у німців план «бліцкрігу» – «блискавичної війни»). Це все працювало з певною «інерцією» (запущено – вже ніхто змінити чи зупинити не може). Достатньо було початися конфлікту на Балканах, і далі все розкрутилося само по собі. Барбара Тукман на початку 60-х рр. наголосила на тому, що зусилля великих держав, спрямовані на переозброєння, спричинили інерцію, певну кінетичну енергію, яка втягнула держави Європи у війну. По суті, структуралісти цим самим виправдовують Німеччину (а також й інших винуватців виникнення війни). Мовляв, зіткнення суперечностей: Німеччина хотіла лише зберегти цілісність своєї території, а у велику війну не хотіла вступати, прагнула лише підтримати Австро-Угорщину (як союзника) у її локальній війні з Сербією, а по інерції втягнулась у велику війну.

2. Теорія раціонального вибору. Згідно з нею, Перша світова війна була результатом прагнень німецької еліти до війни проти Франції і Росії, щоб зміцнити становище Німеччини на континенті (тобто, це були раціональні мотиви дій – вибір німецької еліти (насамперед кайзера і його оточення) – не повністю перемогти чи підкорити своїх противників, а забрати лише частину їхньої території, закріпити за Німеччиною роль світової держави (можливо – як гегемона в Європі), відвернути увагу від внутрішніх проблем (зростання популярності лівих ідей – 1/3 електорату у Німеччині підтримувала соціал-демократів). Представники теорії: Джек Леві (американський історик) – 1999 р. – «Влада, політика і сприйняття.Нариси про причини війни» (в-во ун-ту Південної Кароліни); американський політолог й історик-міжнародник Девід Кайзер (1990 р. – праця «Політика, війна, європейський конфлікт. Від Філіппа ІІ до Гітлера» (в-во Гарвардського ун-ту). Фолькер Берган (теж американець німецького походження) (1995 р. – праця «Імперська Німеччина» (мається на увазі період 1871-1914 рр.)): «саме імперський палац у Берліні підштовхнув Європу до війни». (Але ж треба тоді шукати мотиви французької, англійської і російської еліт, а не тільки німецької). Представники течії стверджували, що Німеччина боялася навіть не скільки Франції, скільки Росії, що модернізувавшись, перетворилась би на суперника Німеччини на континенті (на Балканах та ін.). Тобто Німеччина завдала якби своєрідного превентивного (випереджувального) удару, щоб не чекати, поки Росія завершить модернізацію.

3. На державному рівні аналізу МВ (аналізу на рівні держави, народу, етносу, нації). Вказується на зростання націоналізму (заохочуваного державою) – державного націоналізму. Джеффрі Блейні (1988 р. праця «Причини війни» (3-тє видання), Нью-Йорк, «Вільне вид-во)) звертає увагу на велику роль виховання (Франція – в підручниках у школах і вузах писалось, що Франція завжди була великою державою, гегемоном, але зазнала приниження, що, однак, є тимчасово, а німці спиралися на тезу німецького філософа ХІХ ст. Гегеля про те, що германці вище слов’ян (це випливало з його ідеї про історичні (тобто провідні) і неісторичні народи).

4. Ряд істориків стверджували: причина війни – англо-німецьке торгове суперництво (дві германські нації).

Наслідки Першої світової війни:

• знищила приблизно 10 мільйонів людських життів, змінилось обличчя Європи – розпад імперій (Австро-Угорської, Османської, Російської і Німецької (останні дві – частково збереглися у інших територіальних рамках і державно-політичних формах)), виникнення на їх руїнах нових держав (Австрія, Польща, Чехословаччина та ін.);

• докорінні (здебільшого недемократичні) зміни в ряді країн Європи.

• Перемога коаліції на чолі з Великобританією і Францією.

• Війна спонукала до рішучих зусиль з метою побудови нової міжнародної системи, яка мала би запобігти іншій, новій війні.

Американський історик Калеві Голсті в книзі «Мир і війна. Збройний конфлікт і міжнародний порядок. 1648-1989» (1991) (Кембріджське ун-ке вид-во): «Для більшості європейців велика війна – велике розчарування, бо чекали миру і нового міжнародного порядку. Вперше в історії людства як політичні лідери, так і широка публіка зрозуміли, що війна є центральною проблемою МВ (а не просто агресивна діяльність)».

Політиками країн Заходу було поставлено завдання створити такий міжнародний порядок, який би запобіг би виникненню нової великої війни, але (особливо Великобританія і Франція) думали і про переважання у цьому новому міжнародному порядку.

Як результат – перше післявоєнне десятиліття – ера (піднесення ідей) лібералізму («14 пунктів» Вудро Вільсона, Ліга Націй, Пакт Бріана-Келлога та ін).

• зростання національно-визвольних рухів, частина з яких увінчалася створенням нових національних держав (серби, поляки та ін.).

• певне зростання ролі США у МВ (хоча і не в таких масштабах, як вони прагнули)

• поява нової держави – СРСР, що з часом нарощував свою могутність і протиставляв себе як єдину (на той час) «соціалістичну» державу іншому (тобто «капіталістичному») світу.