Скоромовки

         Один iз важливих етапiв роботи над дикцiею - опрацювання скоромовок, якi допомагають виробити легкiсть i чiткiсть вимови слiв у швидкому темпi. Починати роботу над скоромовками треба з осмислення їх тексту i з'ясування мети їх передачi / пiдтексту/. В зв'язку з тим, що бiльшiсть слiв у скоромовках має складний, важкий для вимови, пiдбiр звукiв - рекомендуємо такi слова проробляти в повiльному темпi i лише поступово його прискорювати.  Купи купу пiк.  Купи кiпу пiк  Був бик тупогубим, тупогубеньким бичком, у бика губа була тупа.  Довбе дятел дуб дуплуватий.  Протокол про протокол протоколом запротоколювали.  Тридцять три кораблi лавiрували, лавiрували та не вилавiрували.  Чия верба найкорчоголовiша, найкорчоголомакуватiша, найкорявiша.  Рапортував та недорапортував, дорапортовував та зарапортувався. 

0Рфоепiя

         Орфоепiя - це правильна лiтературна вимова звукiв та їх сполучень. Як вiдомо, кожна нацiональна мова має свої мовнi норми. I хоча росiйська, бiлоруська i українська мови близькоспорiдненi, але кожна з них має свої особливостi в морфологiчнiй будовi, синтаксичнiй структурi, у вiдтвореннi мовного колориту i т.п. Якi ж основнi орфоепiчii норми має українська моваi  1. Усi голоснi звуки /як наголошенi, так i ненаголошенi/ вимовляються чiтко, виразно i ясно. Неприпустиме змiщення ненаголошеного звука 0 звуком А, так зване "акання". Навпаки, фонема 0 має нахил до У, якщо в наступному складi стоять У або I: /зоузуля, тоубi/  2. Дзвiнкi приголоснi перед глухими не оглушаються - вимовляються /казка, санки, бiгти/, так само i глухi приголоснi перед дзвiнкими вимовляються дзвiнко /правопис - боротьба, вимова - бородьба/. Ця властивiсть української мови - збереження дзвiнкостi приголосних - має мiсце як наприкiнцi слова, так i всерединi його. Звук В у кiнцi слова, на початку та в серединi перед приголосними вимовляється, як нескладовий У : /Киїув, дiувчина/.  3. Прийменник i префiкс З перед глухими приголосними вимовляється як С: /правопис - з хати, вимова - с хати; правопис - зсохлий, вимова - сохлий/.  4. "Подовженi" приголоснi фонеми -вимовляються як довгий приголосний звук: "/правопис - вiддаль, вимова - вiд:аль; правопис - камiння, вимова - камiн:я/.  5. Сполучення шся, жся, чся, ться, тця, дця, тш, тч, сш, зш, шцi, жцi, чцi, тцi - внаслiдок асимiляцiйних процесiв вимовляються вiдповiдно як сься, зься, цься,цьця, цься, цься, чш, чч, шш, жш. сьцi. зъцi, цьцi, цьцi: /правопис - спiлкуються вимова - спiлкуюцьця, правопис - вiтчизна, вимова - вiччизна правопис ~ рiчцi, вимова - рiцьцi/.  6. Сполученя стц, здц, стн, стс, стч, стд, доськ, тств, стськ, нтськ, нтств - у вимовi спрощуються вiдповiдно на сьц зьц сн ос шч, зьд дзьк цтв сьськ ньськ нств: /правопис артистцi, вимова - артисьцi; правопис - багатство, вимова - багацтво/.  Володiння дикцiєю та орфоепiєю допоможе не тiльки досконалому створенню сценiчного образу, але й активiзуе процес спiлкування з глядачем. 

Логiка мови

         Щоб виразно, чiтко i точно доносити до слухачiв "лiнiю думок" твору, необхiдно опанувати логiкою сценiчної мови. Кожне окреме речення нашої звучащої мови дiлиться на смисловi групи, якi складаються з одного або кiлькох слiв. Такi смисловi групи в серединi речення називаються мовними тактами. Логiчний аналiз починаємо з визначення пауз, тобто мовних тактiв. Якi ж паузи ми використовуємо для цьогоi  По-перше, так звана граматична пауза, яка визначена роздiловим знаком. Проте, без пауз читаються звернення, якщо вони стоять в серединi та в кiнцi речення, вставнi слова, вигуки, пряма мова i слова, що її пояснюють, речення з постiйними епiтетами.  Яку тобi, мiй синочку, тепер раду датиi  Про нашу перемогу ви, напевне, вже довiдались.  Ой, як хочеться учитись, щоб вести його самiй  "На вiтер я слiв не кидаю", - сказав Василь.  Старий, як свiт.  По-друге - логiчна пауза, яка не визначена в текстi роздiловим знаком.ставиться перед сполучником для вiдокремлення сфери пiдмета вiд сфери присудка та групи пояснювальних слiв, при невизначеному порядку слiв у реченнi - - iнверсiї.  Я прокинувся удосвiта /й здивовано розплющив очi.  Цiлий день учора майже не говорили.  Голубого узору /на вiкнах слiди /А.Малишко/  Неправильно визначена логiчна пауза порушує логiку, тобто спотворює головну думку, надає реченню iнший змiст.  "Простити не можна заслати в Сибiр  "Простити не можна заслати в Сибiр"

Особливе мiсце займає психологiчна пауза. Вона може стояти в будь-якому мiсцi, але головне - повинна бути заповнена "внутрiшнiм життям", перетворена на дiю.  Так i остовпiв Тарас, коли побачив, що це був Айдрiй  /М.Гоголь/  - це майже непомiтна зупинка, яка дає можливiсть змiнити темп для видiлення ударного слова.  I серце його було мужнє

Декiлька слiв про тривалiсть пауз. Як уже вiдомо, люфт-пауза - непомiтна зупинка. Значно бiльшої тривалостi вимагає психологiчна пауза. Граматична пауза, яка позначається комою, коротша, нiж та, що позначається трьома крапками i т.п.  Необхiдно визначати тривалiсть пауз у кожному конкретному випадку окремо в залежностi вiд розкриття подiй i дiйових фактiв акцентуючи увагу слухачiв на головнiй думцi .  К.С. Станiславський писав: "Частiше берiть книгу, олiвець, читайте i дiлiть прочитане на мовнi такти. Привчiть до цього своє вухо, око й руку... Розмiчання мовних тактiв i читання за ними вельми корисне: це змушує аналiзувати прочитане, вникати в його суть.  Ось чому звичка говорити за тактами не тiльки надасть вашiй мовi стрункої форми, зробить її зрозумiлою в передачi, але й поглибить її змiст, бо примусить повсякчас думати про суть того, що ви говорите на сценi: Роботу над вимовою та словом треба завжди починати з подiлу на мовнi такти, або, iнакше кажучи, з розстановки логiчних пауз"  Пiсля визначення мовних тактiв, необхiдно знайти в кожному з них слово, яке найбiльш важливе для донесення думки. Цi слова i будуть ударними або наголошеними. "Наголос - це видiлення, любовне ставлення до слова, або, вiрнiше, до того, що пiд ним. Це смакування почуття або думки, це словесне, образне зображення його у тому виглядi, в якому його уявляє той, хто говорить" Найчастiше наголошуються дiєслова, слова в кiнцi речення, новi поняття, протиставлення або порiвняння, iменники в родовому вiдмiнку. Займенники та прикметники наголошуються при умовi, якщо у реченнi вони вiдповiдають на питання чий, чия, чиєi Та який, яка, якеi, або протиставляються один одному. У групових найменуваннях наголошується останнє слово. Прийменники, сполучники, зв'язки та частки нiколи не наголошуються.  Тече вода в синє море, та не витiкає.  Я звернувся iз заявою до уповноваженого  Лиш крик поета не лунає в давнiй силi.  Танки пiдiйшли близько.  Видiляємо наголошенi слова iнтонацiйним забарвленням - пiдвищенням i пониженням, прискоренням i уповiльненням, посиленням i послабленням тону. Одноманiтнi iнтонацiї, занадто повiльний або швидкий темп збiднюють мову. Ритмомелодика речення може порушувати сприйняття цiлеспрямованого, послiдовного розвитку думки.  Отже, дикцiйна яснiсть та виразнiсть, орфоепiчна чистота, правильнi наголоси, логiчна вiдшлiфованiсть вислову - неодмiннi ознаки культури мови. Не може бути сумнiву в тому, що актори-аматори повиннi досконало знати свою мову, любити її, розумiти безмежну її могутнiсть, адже мова народного мистецтва впливає на формування загальнонацiональної мови, чистоту i розмаїтiсть якої нам треба берегти.