Методичні поради режисерам аматорських театрів в проведенні студійних занять з культури сценічної мови
Культура живої народної мови - проблемне завдання нашого сьогодення. Як вiдомо, мова має два рiзновиди, двi норми - писемну та усну. Усна мова, завдяки якiй мiльйони людей спiлкуються у рiзних сферах життя, значно розширила свої межi в науцi, виробництвi, в освiтi, мистецтвi i т.п. Великої ваги набуває культура мови. "Висока культура розмовної i писемної мови, глибоке знання i вiдчуття рiдної мови, умiння користуватися її виразовими засобами, її стилiстичною багатограннiстю - найкраща опора, найвiрнiша допомога i найбiльш надiйна рекомендацiя для кожної людини в її громадському життi i творчiй дiяльностi", -писав В.В. Виноградов* У процесi формування культури мови сценiчне мовлення завжди було зразком, еталоном лiтературної мови. Дбати про образнiсть мови її чистототу i досконалiсть - вiдповiдальне завдання акторiв-аматорiв.
Якi ж заходи можна запроваджувати для пiднесення культури мовиi Було б бажано в процесi роботи над виставою запрошувати на репетицiї фахiвцiв, особливо вчителiв - фiлологiв, щоб вони перевiряли стилiстичнi, орфоепiчнi та iншi норми української лiтературної мови. Дуже кориснi 6ули б прослуховування всiм колективом, грамзаписiв вiдомих майстрiв слова, перегляди i обговорення вистав професiональних театрiв, записування своїх робiт на магнiтофон з наступним їх аналiзом. Необхiдно пiдтримувати найтiснiшi зв'язки з акторами-професiоналами, якi допоможуть аматорам зрозумiти велич мови, її багатство i красу. Але головну роль повиннi вiдiграти систематичнi заняття з сценiчної мови, на яких необхiдно удосконалювати усi елемени усної мови. Якi ж найiстотнiшi ознаки характеризують поняття "культура мови"i В писемнiй мовi - це стилiстична, орфографiчна i граматична досконалiсть та нормативнiсть, в уснiй мовi - бездоганна дикцiя, знання орфоепiї та норм лiтературного наголосу, умiння логiчно, просто i ясно висловлювати свої думки, майстерно використовувати численнi мовнi засоби.
Наданi нижче методичнi поради та рекомендацiї щодо засвоєння основних елементiв культури усної мови, повиннi сприяти її розвитку, збагачнню та шлiфуванню.
Д И К Ц 1 Я
Дикцiя - це чiтка вимова i правильна артикуляцiя кожного звука /фонеми/. Процес словотворення вiдбувається рефлекторно: мовнi звуки створює мовний аппарат, який складається з органiв дихання /легенi та дихальне горло/, голосових /гортань з голосовими звязками/ та надгортанних порожнин /горло, порожнина рота i носа/. Щоб удосконалити дикцiю, необхiдно навчитися користуватися свiдомо своїм мовним апаратом, вiльно володiти ним. Дикцiйнi вади не завжди є наслiдком неправильної будови мовного апарату, Недолiки органiчнi, такi як неправильне зiмкнення щелеп коли верхня або нижня висунутi вперед/, довгий товстий язик, рiдкi, кривi зуби, коротка уздечка /перетинка/, яка з'єднуе язик з нижньою щелепою, - непоправнi. Недолiки неорганiчнi - наслiдки побутового неохайного ставлення до своєї вимови. Основнi мовнi дефекти при наявноотi нормального артикуляцiйного апарату: скованiсть щелеп, млява артикуляцiя, нерухомiсть губ, вимова крiзь зуби, iнертний язик, занадто швидка або повiльна мова, нечiтка вимова звукiв /особливо в сполученнях i в кiнцi слiв/, пропуски звукiв. Але всiх цих недолiкiв можна позбутися, якщо працювати над словотворенням систематично, наполегливо, виробити в собi звичку вимовляти голосну i приголосну фонеми чiтко i ясно. Вирiшальну роль у створеннi чiткоi дикцiї має артикуляцiя кожноi фонеми, яка утворюеться завдяки рiзним положенням язика, губ, м'якого пiднебiння. Перед тим, як опрацьовувати артикуляцiю звукiв, необхiдно оволодiти так званою артикуляцiйною гiмнастикою, яка допоможе розвинути м'язи мовного апарату .