[10] Конституція: поняття й види. Закони й підзаконні акти.

Конституція – це основний закон держави. Як правило, це єдиний правовий акт чи система таких актів, за допомогою яких безпосередньо народ чи органи держави, що виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, закріплюють права і свободи людини і громадянина.

У правознавстві існують два значення терміна «конституція» -юридична конституція та фактична конституція.

Юридична конституція – це основний закон держави, що має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Фактична конституція – реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні відносини між державою та особою.

Існують різні способи класифікації конституцій:

- за формою вираження;

- за порядком прийняття;

- за порядком внесення змін і поправок;

- за часом дії- тимчасові;

- у залежності від форми державного устрою – унітарні, федеративні та конституції суб’єктів федерації.

Закони та підзаконні акти. Закон — документ, нормативний акт, який має вищу юридичну силу, приймається законодавчим органом держави в особливому порядку.

Важливо й те, що закон установлює правила, обов'язкові для всіх, хто перебуває на території держави, яка його прийняла. Закону України повинні дотримуватися й громадяни нашої держави, й іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території нашої країни. Якщо ж особа порушує закон, її чекає притягнення до юридичної відповідальності.

До законів належать: Конституція Основний Закон держави, що має найвищу юридичну силу, кодекси нормативні акти, які регулюють велику кількість відносин у певній сфері.

Iснують підзаконні нормативно-правові акти. У нашій державі до них відносять Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств, рішення органів місцевого самоврядування — сільських, селищних, міських, районних та обласних рад, акти місцевих органів державної виконавчої влади — розпорядження районних та обласних державних адміністрацій. Підзаконні нормативно-правові акти приймають державні органи, ці акти обов'язково повинні відповідати законам і забезпечувати їх виконання.

[11] Поняття, склад та види правопорушень.

Правопорушення - це протиправне, винне, суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта, яке спричиняє шкоду інтересам суспільства, держави або особи. Слід розрізняти правопорушення як юридичний факт і склад правопорушення — як сукупність названих у законі ознак. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер.

До юридичного складу правопорушення входять:

1. Суб'єкт правопорушення — це особа, яка скоїла правопорушення. Нею може бути:

а) індивідуальний суб'єкт;

б) колективний суб'єкт.

2. Об'єкт правопорушення — це певні блага чи соціальні цінності, на які посягає правопорушення.

3. Суб'єктивна сторона правопорушення — це сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне ставлення особи до свого діяння та його наслідків.

Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета

Прямий намір має місце, коли особа усвідомлює суспільну небезпеку свого діяння, передбачає та бажає настання наслідків свого діяння.

Непрямий намір має місце, коли особа усвідомлює суспільну небезпеку свого діяння, передбачає та свідомо допускає настання наслідків.

Необережність теж має дві форми - злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

Злочинна самовпевненість має місце, коли особа передбачає наслідки свого діяння, але легковажно розраховує на запобігання цих наслідків.

Злочинна недбалість має місце, коли особа не передбачає негативних наслідків, але могла і повинна була передбачити.

Мета — це уява особи, котра скоїла правопорушення, щодо бажаного результату, до якого вона прагне.

Мотив — це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи та спонукають її до скоєння правопорушення.

Мотив близько наближається до провини, але це не тотожні категорії. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

4. Об'єктивна сторона правопорушення — це сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення, до яких належить:

діяння(у вигляді дії чи бездіяльності);

протиправність (формальний аспект);

наслідки діяння (змістовний аспект);

причинний зв'язок між діянням та наслідками, які воно спричиняє;

місце, час, спосіб, засоби, обставини та.

Правопорушення підрозділяються на: злочини та проступки.

Злочин — це передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне винне діяння, яке посягає на суспільний лад держави, її політичну, економічну систему, власність, життя, права та свободи особи.

Проступок — це правопорушення, яке завдає шкоду особі, суспільству, державі, здійснюється у різних сферах суспільного життя.

Розрізняють такі види проступків:

— Конституційні — суспільно шкідливі протиправні вчинки, які завдають шкоду порядку організації та діяльності органів влади та управління, конституційним правам та свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

— Адміністративні — це правопорушення, які посягають на громадський або державний порядок.

— Цивільно-правові — це правопорушення у сфері майнових та пов'язаних з ними особистих немайнових відносин.

— Дисциплінарні — суспільно шкідливі вчинки, які завдають шкоду внутрішньому розпорядку діяльності підприємств і т.д.

— Процесуальні — це правопорушення, які посягають на встановлені законом процедури здійснення правосуддя тощо.