[32] Поняття і види робочого часу і часу відпочинку.

Робочий час — це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором.

Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями. Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується 2 види робочого тижня: 5-денний або 6-денний. Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби за графіком чи розпорядком роботи.

Розрізняють основний та неосновний робочий час. Основний — це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час. Неосновним робочим часом вважається законодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім — надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні.

Найбільш поширеним видом робочого часу є нормальний робочий час. Це час, визначений законом як норма робочого тижня для працівників, зайнятих у звичайних умовах праці незалежно від виду, характеру, форми виконуваної роботи та обліку робочого часу. нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Законодавством встановлений скорочений (36-годинний) робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких зв'язана з особливим характером праці (наприклад, педагогічні працівники, медичні працівники й ін.), або станом здоров'я (деякі категорії інвалідів). Для осіб, що працюють у зоні відчуження, встановлений 36-годинний робочий тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їхнього здоров'я. Так, для працівників у віці від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, у віці від 15 до 16 років — 24-годинний робочий тиждень. Для учнів у віці від 14 до 15 років, що працюють у період канікул, — не більше 24 годин на тиждень, а якщо учень працює протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість його робочого часу не повинна перевищувати половини тієї норми, що встановлена для осіб відповідного віку, тобто, для учнів у віці від 14 до 16 років — не більше 12 годин на тиждень, а у віці від 16 до 18 років — 18 годин на тиждень.

[33] Дисциплінарні стягнення, порядок їх накладання і зняття.

Так, згідно зі статтею 148 дисциплінарне стягнення застосову¬ється власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. При цьому дисциплі-нарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчи-нення проступку. Так, факт порушення трудової дисципліни має бути належним чином задокументовано (акти, довідки, доповідні записки). Відповідні документи слід зареєструвати у Журналі реєстрації внутрішніх документів.

Пленум Верховного Суду України визнає дисциплінарним стягненням звільнення у зв'язку з:

- систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим;

- прогулом (відсутність на роботі більше трьох);

- появою на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

- вчиненням за місцем роботи розкрадання;

Зняття дисциплінарного стягнення

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнен¬ня працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дис¬ципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стяг¬нення може бути зняте до закінчення одного року. Зняття стягнен¬ня оформлюється наказом, що складається, як правило, на підставі доповідної записки. Наказ про зняття стягнення видає орган, який накладав стягнення.