[12] Поняття податку та його види

. Податок це встановлена в відповідності з актами вищої законо­давчої влади грошова сума, що підлягає обов'язковому беззворотньому та регулярною постійністю внесенню платниками до державного бюджету без обумовлення її конкретного цільового призначення та без зустрічного обов'язку держави стосовно надання еквівалентної вартості послуг чи інших матеріальних цінностей.

прямі — податки, що стягуються безпосередньо з доходів і майна платника податків. До прямих податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

непрямі — податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й незалежні від доходів платників податків. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.

За формою оподаткування:

прямі

непрямі

За об'єктом:

на доходи

на споживання

на майно

За рівнем державних структур, що встановлюють податок:

загальнодержавні

місцеві

Залежно від напрямку використання:

загальні

цільові

Акциз — непрямий податок на товари або послуги. Акциз включається в ціну товару й вилучається в державний і місцевий бюджети.

Мито — податок, що стягується державою із транспортованих через національну границю товарів за ставками, передбаченим митним тарифом.

Податок на додану вартість – універсальний непрямий податок, податок стягується за однаковою ставкою щодо всієї споживчої бази.

[13] Поняття підприємницької діяльності та порядок державної реєстрації її суб’єктів.

. Порядок здійснення підприємницької діяльності в Україні регулює, перш за все, Закон «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. (із змінами і доповненнями) та Закон «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.

Підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Створення (заснування) суб’єкта підприємницької діяльності -юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю.

Корпоративні права – це права власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку юридичної особи, а також частини активів у разі її ліквідації.

Законодавством встановлені такі правові вимоги до підприємницької діяльності:

- це діяльність з власної ініціативи, вона носить постійний, тобто систематичний характер і здійснюється на свій розсуд, без будь-яких застережень;

- підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик підприємця;

- особливістю підприємницької діяльності є мета отримання прибутку. Тому підприємницька діяльність завжди носить комерційний характер. Саме цим вона відрізняється від діяльності творчих спілок, благодійних організацій, релігійних організацій, різноманітних фондів тощо.

Суб’єктами підприємницької діяльності в Україні є громадяни України та інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності, в тому числі іноземні.

Законом встановлені певні обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Вони є постійними або тимчасовими.

Постійні обмеження поширюються на діяльність, пов’язану з виготовленням і реалізацією наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, охороною об’єктів державної власності тощо.

Законом передбачено також тимчасові заборони на здійснення підприємницької діяльності:

- не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, посадових осіборганів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарських судів, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;

- особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду;

- особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками, а також займати керівні посади в товариствах і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Для державної реєстрації юридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності подаються такі документи:

- рішення власників майна про створення юридичної особи;

- статут;

- реєстрацій на картках встановленого зразка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію;

- документ, що засвідчує сплату власником внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності;

- документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

[14] Загальна характеристика земельного законодавства.

Земельний кодекс України прийнято 25 жовтня 2001 р. Завданням Кодексу є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а також створення умов для раціонального використання й охорони земель, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища.

Земельний кодекс регулює такі питання, як повноваження державних органів влади і органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин, склад та цільове призначення земель України відповідно до їх категорій, види прав на землю, набуття та реалізація цих прав, гарантії та способи захисту прав на земельні ділянки, відповідальність за порушення цих прав, порядок вирішення земельних спорів, зміст і порядок охорони земель, спрямованої на їх раціональне використання, порядок встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, державний земельний кадастр, підстави і порядок відповідальності за порушення земельного зако­нодавства.

Відповідно до призначення землі поділяються на такі категорії:

• землі сільськогосподарського призначення, тобто надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища); несільськогоспо-дарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги, землі під господарськими будинками тощо);

• землі житлової та громадської забудови, тобто ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування;

• землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, тобто ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, які мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, і яким надано статус території та об'єктів природно-заповідного фонду;

ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

• Право власності на землю

• Оренда землі

• Охорона земель

• Порядок вирішення земельних спорів