[5] Поняття шлюбу. Умови і порядок укладання шлюбу.

Шлюбом в Україні визнається юридично оформлений добровільний союз чоловіка і жінки з метою утворення сім’ї. Шлюб укладається у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Це робиться як в інтересах держави, так і майнових прав подружжя та дітей. Релігійний обряд вінчання, а також згода батьків юридичного значення не мають.

Укладення шлюбу відбувається по закінченні місячного строку після подачі бажаючими одружитися заяви в орган реєстрації актів громадянського стану (РАГС). На прохання осіб, які одружуються, цей строк при наявності поважних причин може бути скорочений органом РАГСу.

Для укладення шлюбу необхідні такі умови:

- взаємна згода осіб, які одружуються;

- взаємна обізнаність про стан здоров’я один одного;

- досягнення ними шлюбного віку (в Україні – 18 років для чоловіків та 17 років для жінок). Виконавчі органи місцевих рад можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік.

Не допускається укладення шлюбу:

- між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі;

- між родичами по прямій висхідній і нисхідній лінії, між повнорід-ними і неповнорідними братами й сестрами, між усиновителями й усиновленими;

- між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або слабоумства.

Особи, що вступають у шлюб, мають право за власним бажанням укласти шлюбний контракт.

Шлюбний контракт – це угода, в якій передбачаються взаємні майнові права і обов’язки, зокрема питання, пов’язані з правом власності на майно, утримання подружжя і т. д.

Шлюбний контракт укладається до реєстрації шлюбу і вступає в силу з моменту реєстрації шлюбу. Укладається контракт за місцем проживання однієї з сторін або за місцем реєстрації шлюбу у письмовій нотаріальній формі. Неповнолітні, яким шлюбний вік знижено у відповідності з законом, укладають шлюбний контракт зі згоди батьків або інших законних представників. Зміни у шлюбний контракт можуть бути внесені під час перебування у шлюбі договором, який укладається у порядку, передбаченому для укладення шлюбного контракту.

Якщо шлюбний контракт укладений з порушенням закону або він погіршує становище одного з подружжя у порівнянні із законодавством про шлюб і сім’ю, такий контракт може бути визнаний судом недійсним.

Якщо особи, які подали заяву про одруження, не з’явилися до органу РАГСу протягом місячного строку і не повідомили причину неявки,-заява втрачає силу. Укладення шлюбу без присутності осіб, що його укладають, не допускається.

У документах, що посвідчують особу тих, що одружилися, проставляється штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням прізвища, імені, по батькові і року народження другого з подружжя, місця і часу реєстрації шлюбу. Подружжю видається свідоцтво про одруження встановленого зразка.

[6] Підстави і порядок розірвання шлюбу. Визнання шлюбу недійсним.

Визнання шлюбу недійсним: підстави, порядок та правові наслідки Недійсність шлюбу — це правова санкція, яка застосовується до подружжя внаслідок порушення ними встановлених законом умов укладення шлюбу і яка передбачає втрату таким шлюбом правової сили.

Конкретний перелік підстав недійсності шлюбу визначений у законодавстві й має вичерпний характер.

СК поділяє всі шлюби, укладені з порушенням вимог закону, на три категорії.

Перша категорія — це так звані абсолютно недійсні шлюби (ст. 39 СК). До цієї категорії відносяться шлюби, які порушують 3 засади шлюбу: одношлюбність, дієздатність осіб, які бажають укласти шлюб, і відсутність між ними близького споріднення. Такі «шлюби» є недійсними з моменту їх реєстрації, без рішення суду, на підставі документального підтвердження зазначених порушень. Для повного завершення абсолютної недійсності шлюбу потрібне анулювання актового запису про нього, яке здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 38 СК.

Друга категорія — шлюби, які визнаються недійсними судом (ст. 40 СК) на тій підставі, що шлюб є фіктивним або шлюб було зареєстровано без вільної взаємної згоди жінки чи чоловіка.

Третя категорія —шлюби, які можуть бути визнані судом недійсними за наявності порушень, перерахованих у ч. 1 ст. 41 СК.

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини (наприклад, у разі укладення шлюбу з порушенням вимоги щодо шлюбного віку), опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

На позов про визнання шлюбу недійсним не поширюється строк позовної давності. Отже, ці позови можуть подаватися до суду у будь-який час упродовж існування «шлюбу». Згідно зі ст. 43 СК, шлюб може бути визнаний недійсним і після його розірвання, а також у разі смерті дружини або чоловіка (наприклад, у поданні такого позову можуть бути зацікавлені треті особи — спадкоємці, дружина чи чоловік за попереднім шлюбом).

Визнання шлюбу недійсним тягне за собою припинення всіх майнових та особистих немайнових прав і обов’язків, що виникли раніше під дією презумпції правозгідності шлюбу й передбачені законом для осіб, які перебувають у шлюбі. Тому не можна стверджувати, що недійсність шлюбу разом із розірванням шлюбу є способом припинення шлюбу, адже припинитися на майбутнє може лише те правове явище, котре виникло законно.

Визнання шлюбу недійсним не впливає на обсяг взаємних прав і обов’язків матері та батька, які перебували у такому шлюбі, та їхніх дітей.

В Сімейному кодексі визначені загальні та спеціальні наслідки недійсності шлюбу. Спеціальні наслідки стосуються добросовісного подружжя — того, хто не був винен в реєстрації недійсного шлюбу. За своїм змістом вони тотожні наслідкам розірвання шлюбу.