[1] Суб’єкти та об’єкти цивільних правовідносин. Цивільна правоздатність і дієздатність громадян.

Цивільні правовідносини-це майнові або особисті немайнові відносини регульовані нормами цивільного права, які виникають між автономними і рівноправними субєктами, які наділені субєктивними правами і обовязками. Субєктами є фізичні та юридичні особи, держава Україна, АР Крим, територіальні громади. Обєктами є все те, з приводу чого складаються ці правовідносини і на що спрямовані цивільні права та цивільні обовязки їх субєктів.

Цивільна правоздатність – це здатність людини бути носієм цивільних прав і обовязків, здатність здатнасть мати цивільні права та обовязки.

Цивільна дієздатність – це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обовязки. Цивільна дієздатність наступає тоді, коли особа досягає певного віку і має відповідне психічне здоровя.

За своїм обсягом цивільна дієздатність поділяється на: повну, неповну, часткову, обмежену, та визнання недієздатним.

[2] Форма власності.

Власність – економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин із приводу привласнення матеріальних благ.

Право власності – це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності розглядають як в об'єктивному, так і в суб'єктивному аспектах.

В об'єктивному аспекті право власності – сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном.

Правовою основою закріплення права власності в Україні є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. та інші законодавчі й нормативніакти.

Зокрема, Закон України "Про власність" складається з 8 розділів (57 статей):

Розділ І. Загальні положення.

Розділ II. Право виключної власності народу України.

Розділ III. Право індивідуальної власності.

Розділ IV. Право колективної власності.

Розділ V. Право державної власності.

Розділ VI. Право інтелектуальної власності.

Розділ VII. Право власності інших радянських республік, Союзу РСР, інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Розділ VIII. Захист права власності.

У суб'єктивному аспекті право власності являє собою сукупність повноважень власника з володіння, користування і розпорядження майном.

Володіння – фактична наявність речі в господарств і власника і його можливість впливати на неї безпосередньо. Володіння може бути законним (наприклад, наявність у особи речі за правом власності) і незаконним (скажімо, володіння майном, добутим злочинними діями, привласнення знахідки). Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не знала і не могла знати про те, Що володіє чужим майном) і недобросовісне (коли особа знала чи повинна була знати про те, що володіння незаконне).

Користування - це право вилучати з речей їхні корисні властивості (наприклад, обробляти землю та отримувати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття).

Розпорядження - це право визначати юридичну або фактичну долю майна (наприклад, продавати, дарувати, обмінювати, переробляти, заповідати тощо).

Сукупність зазначених повноважень у особи дають підстави вважати її власником відповідного майна.

форми власності:

власність народу України – надра землі, повітряний простір, вод ні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

приватна власність - майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення);

колективна власність – це майно, що належить певному колективу і є необхідним для його функціонування (майно коллективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо);

державна власність – це майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (як-от: єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).