Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
СУ_шпоры (1).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
9.09 Mб
Скачать

4. Чим можна пояснити ускладнення процесу управління на підприємстві?

Причини ускладнення процесу управління:

  • НТП,

  • Глобалізація бізнес процесів,

  • Посилення мінливості середовища, у якому діє організація, так і відносин у менеджменті,

  • Зміна організаційних форм підприємств,

  • Розвиток на підприємстві інформаційних технологій,

5. Визначте відмінності між довгостроковим, короткостро­ковим та стратегічним плануванням. Чи можна порівняти довгострокове планування 1960—1970-х років у СРСР і країнах з розвиненою ринковою економікою? Обґрунтуйте відповідь.

Довгострокове планування, що використовує досить жорсткі моделі та методи, базується на гіпотезі про можливість людини передбачати та контролювати майбутнє. У довгостроковому плануванні не орієнтувалися на варіанти негативного розвитку подій; вважалося, що всі негаразди можна подолати

Порівняльна характеристика довгострокового та стратегічного планування

Головна відмінність між довгостроковим (іноді його називають корпоративним) і стратегічним плануванням полягає в трактуванні майбутнього. 

Довгострокове планування стало реакцією фірми на швидке зростання, розміри і складність. У 50-х роках сукупність цих факторів досягла такого рівня, коли було вже неможливо покладатися на складання бюджету як систему підготовки фірми до її майбутнім конкурентною проблем і потреб у коштах. Стратегічне планування, що виникло в 60-х роках, менш ніж через 10 років після довгострокового планування, мало зовсім іншу історію розвитку. Варто нагадати, що стимулами до його появи були насичення ринку й уповільнення росту ряду фірм. Стратегічне планування є в значній мірі більш багатогранним, складнішим і вимагає більше часу, ніж довгострокове планування.

У системі довгострокового планування передбачається, що майбутнє може бути передбачене шляхом екстраполяції історично сформованих тенденцій зростання. Вище керівництво фірми зазвичай виходить з того, що в майбутньому підсумки діяльності покращаться порівняно з минулим, і воно, природно, домовляється з підлеглими йому керуючими про більш високих показниках. Типовий результат такої практики - постановка оптимістичних цілей, з якими не сходяться реальні підсумки. У системі стратегічного планування відсутнє припущення про те, що майбутнє неодмінно має бути краще минулого, і не вважається, що майбутнє можна вивчити методом екстраполяції У системі довгострокового планування цілі перетворюються в програми дій, бюджети й плани прибутків, що розробляються для кожного з головних підрозділів фірми. Потім програми і бюджети виконуються цими підрозділами.

У системі стратегічного планування екстраполяція замінена розгорнутим стратегічним аналізом, що, зв'язує перспективи й цілі між собою для вироблення стратегії.

Наступний крок полягає в постановці двох груп завдань: короткострокових, розрахованих на поточне виконання, і стратегічних.

Поточні програми й бюджети орієнтують оперативні підрозділи фірми в їх повсякденній роботі, спрямованої на забезпечення поточної рентабельності, тоді як стратегічні програми й бюджети закладають основи майбутньої рентабельності. Довгострокове планування відповідає потребам фірми в тих випадках, коли майбутнє виводиться з минулого за допомогою екстраполяції.

Слід відзначити дві риси планування радянської влади: директивний характер планових виробничих завдань і натурально-речовий, неринковий, або бартерний, спосіб розподілу та перерозподілу виробленої продукції. Вважалося, що державний план в соціалістичній економіці - це закон. Небажані були не тільки невиконання, а й перевиконання планових завдань, бо в обох випадках порушувалася що задається зверху пропорційність у економіці. Головна мета планування - визначення обсягів випуску продукції в натуральному виразі, валового випуску у вартісному вираженні, а також темпів і пропорцій в розвитку радянської економіки . Темпи повинні бути максимальними, бо лише тоді можна було говорити не тільки про серйозні успіхи в розвитку економіки, а й про створення нового, більш прогресивного в порівнянні з капіталізмом суспільства, а заодно й мати підстави звеличувати радянських керівників і досягнення нового суспільного ладу. Все планування в СРСР ведеться від досягнутого рівня, що дозволяє господарникам на низовому рівні не розкривати плановим органам всі виробничі можливості своїх підприємств і легко "перевиконувати" план. Практично підприємства не зацікавлені в напруженому плані, всіляко приховують свій виробничий потенціал. 

Планування органічно пов'язане з перманентної дефіцитністю матеріальних ресурсів. Це відбивається і на дефіциті багатьох кінцевих продуктів, особливо предметів споживання, породжує черги і спекуляцію товарами першої необходімості.Практика централізованого планування не орієнтована на кінцевий господарський результат, бо націлена перш за все на валову продукцію, в якій відбиваються всі проміжні стадії виробництва і не відображається реальний внесок підприємств у створення того чи іншого продукту. Мало уваги приділяється плануванню якісних показників виробництва, наприклад, рентабельності та фондовіддачі. Практика централізованого планування спиралася на балансовий метод, на складання цілої системи вартісних, трудових і матеріальних планових балансів, а також зведеного планового балансу народного господарства СРСР. Ці баланси були покликані замінити собою механізм товарно-грошових відносин, відносин попиту і пропозиції в нормальній ринковій економіці.