4.2.1. Класифікація отруйних речовин

В залежності від характеру дії на організм людини, ОР поділяються на слідуючі групи:

- Нервово-паралітичні ОР ( зарин, ”Ві-гази”).

- ОР шкірно-резорбційної дії (іприт)

- ОР загально-отруйної дії (синільна кислота, хлорціан)

- ОР задушливої дії (фосген)

- ОР психохімічної дії (Бі-Зет)

- ОР подразнюючої дії (адамсит)

2. Засоби застосування хімічної зброї

Головними засобами застосування хімічної зброї є ракети, хімічні авіаційні бомби, виливні авіаційні приладдя (ВАП), генератори аерозолів. Не виключається використання диверсійних заходів для зараження військ водогонів, важливих об’єктів харчової промисловості.

В хімічних боєприпасах ОР знаходяться в твердому стані. Під час бойового виконання ОР розпиляються у вигляді крапель, пару (газів) чи аерозолів. Під час розриву снарядів, мін, бомб, ракет, начинених ОР чи їх компонентами, лунає більш стійкий та глухий звук порівняно із звуком вибуху боєприпасів, начинених тільки вибухівкою. У місці застосування хімічної зброї утворюється біла чи легко профарбована хмара диму, туману чи пару.

У разі використання ВАП, слідом за літаком з’являється темна смуга у вигляді олієподібних плям, крапель чи потоків. На водній поверхні крапельно - рідинний іприт створює маслянисту плівку, а в снігу заглиблення різного розміру та глибини. Зелена трава під впливом деяких ОР змінює свій колір, листки жовтіють, буріють та опадають.

Люди можуть одночасно одержувати як локальні ушкодження шкіри та одягу так і загальні - ураження органів дихання. До шлунково-кишкового тракту ОР потрапляють з їжею чи водою, зараженими ОР.

3. Поняття про осередок хімічного ураження.

Зоною хімічного зараження є територія на якій виникла техногенна катастрофа (аварія на виробництві з викидом СДОР) чи використана хімічна зброя.

Осередком хімічного ураження (ОХУ) називається територія, на якій внаслідок впливу ОР спричинились масові ураження людей та сільськогосподарських тварин. Розміри хімічного осередку визначаються видом ОР, її агрегатним станом, метеоумовами та рельєфом місцевості.

Межі осередку хімічного ураження нестабільні. ОР у вигляді пару чи аерозолю утворює первісну хмару зараженого повітря в уражуючих концентраціях. Ця хмара пересувається в напрямку руху повітря, розширюючи межі осередку.

Сприятливими метеоумовами вважається стан інверсії, коли нижні шари атмосфери холодніші за верхні, що обмежує переміщення повітря у вертикальному напрямку. Це як правило, передранкові години в ясну, мало

вітряну погоду. При використанні ОР у формі крупно-дисперсного аерозолю, у капельно-рідинному чи в’язкому стані, вони швидко осідають на поверхні, що обмежує площу зараження. Люди у такому осередку уражуються, як у момент випадання ОР, так і внаслідок контакту з зараженими предметами, водою чи харчовими продуктами.

Вражаюча дія ОР може зберігатися від декількох годин до тижнів і місяців. В іноземній літературі є такі данні: що рослини, уражені ОР, можуть стати причиною смертельної інтоксикації людей через 3 роки і більше.

Влітку, в спекотні дні, внаслідок посиленого випаровування, ОР потрапляє у приземні шари повітря, утворюючи вторинну хмару, яка теж пересувається у напрямку вітру та уражує людей через дихальні шляхи.

Сніговий покрив у багато разів збільшує стійкість ОР, Ві-гази і іприт перетворюються у густу пастоподібну масу, яка зберігає уражаюючу дію аж до розтавання снігу.

Велике значення має структура ґрунту. У пухкий, дірчастий ґрунт краплі ОР проникають у глибину на декілька сантиметрів, що зменшує випаровування та відповідно підвищує стійкість ОР у 3 рази більше, ніж у глинистому ґрунті.

Глибокі яри, гірські долини, перешкоджаючи пересуванню повітряних мас, можуть бути місцями довготривалого застою газоподібних ОР.

Дуже важко знешкоджувати ОР у містах. Більшість будівельних матеріалів, які є дірчастими, всмоктують краплі та збирають пари ОР. Пил та дим утворюють своєрідний купол над містом, який гальмує розсіювання отруйної хмари в атмосфері, що збільшує стійкість ОР в населених пунктах.