4.1.8 Перша медична допомога в осередку ядерного ураження

Першу медичну допомогу в осередку ядерного ураження надають санітарні дружини. До їх прибуття важливу роль відіграє самодопомога та взаємодопомога.

Медична допомога має бути надана у найкоротший термін від моменту опромінення:

• укриття уражених в протирадіаційних сховищах та спорудах;

• захист органів дихання та травлення від попадання до них речовин за допомогою протигазу, а при його відсутності використовують проти пилову маску, ватно-марлеву пов’язку, респіратор чи рушник на ніс та рот.

Для профілактики променевих уражень необхідно прийняти медичні засоби з аптечки АІ-2, які посилюють стійкість організму до опромінення:

- радіозахисний засіб №1, гніздо №4 (два малих пенали рожевого кольору). При загрозі радіації одразу прийняти 6 таблеток, запиваючи водою. При опроміненні чи новій загрозі слід знов прийняти ще 6 пігулок;

- протибактеріальний засіб №2, гніздо №3 (білий пенал). Слід приймати після опромінення при наявності шлунково-кишкового розладу;

- радіозахисний засіб №2, гніздо №6 ( пенал білого кольору (короткий)), приймати по одній таблетці в день на протязі 10 днів після випадання радіоактивних речовин (РР) чи проникнення їх у організм з їжею чи водою;

- протиблювотний засіб, гніздо №7( пенал блакитного кольору). Слід прийняти одну таблетку після опромінення.

Правила поведінки в осередку ядерного ураження.

1. Суворо дотримуватись необхідних правил під час перебування на

забрудненій РР території: не сідати, не торкатися предметів, не палити,

не вживати води чи їжі, що не перевірена на радіаційне зараження.

2. Часткова санітарна обробка відкритих частин тіла. Руки, обличчя, очі,

шию слід мити незабрудненою РР водою, (яка міститься у герметичній

тарі). Очі та носові ходи, ротову порожнину добре промити розчином

питної соди (чайну ложку питної соди на 1 стакан води); Одяг витрусити

від пилу, взуття витерти зволоженою ганчіркою.

3. Евакуація з осередку радіаційного ураження.

4. Повна санітарна обробка після евакуації під дозиметричним контролем.

5. Герметизація приміщень (житлових будинків, підприємств та ін.), які

можуть опинитися на радіаційному сліді.

4.2 Хімічна зброя. Класифікація бойових отруйних речовин (ор) та

їх фізико-хімічна характеристика

Хімічна зброя є засобом масового ураження та знищення людей, тварин, рослин і знаходиться на озброєнні багатьох держав, які розробляли та накопичували її для застосування в умовах війни. Під час агресії в Індокитаї, США широко застосували отруйні речовини, які призвели до загибелі мільйонів людей, отруєнню лісів та родючих земель. Відомо, що через 3 роки після зараження місцевості фосфорорганічними ОР в рослинах зберігалась смертельна доза для сільськогосподарських тварин.

Основою хімічної зброї є ОР- високотоксичні хімічні сполуки, які здібні викликати масові ураження людей.

Раптовість нападу є неодмінною умовою застосування усіх видів зброї масового ураження. Проте, на думку іноземних фахівців, смертельні дози ОР повинні надходити до організму людини впродовж кількох секунд, тобто ще до початку застосування ним засобів захисту органів дихання та шкіри. В залежності від дози ОР, ураження може розвинутися у вигляді блискавичної форми із смертельним кінцем впродовж кількох секунд та хвилин, чи у формі важкого прогресуючого патологічного процесу. Швидкість розвитку отруєння залежить від дози та шляхів надходження ОР до організму людини.

Особливості застосування зброї масового ураження:

• раптовість застосування;

• масовість та одномоментність ураження;

• наявність комбінованих уражень.

У будь - якому випадку, при найоптимальніших умовах, які послаблюють дію уражуючих факторів, масштаби згубних наслідків застосування зброї масового ураження в середовищах виживання, носитимуть катастрофічний характер.

Під хімічною зброєю розуміють ОР та засоби їх застосування. ОР – це високотоксичні хімічні сполуки, які спричиняють, масове ураження людей, тварин, заражають повітря, місцевість з розташованими на ній спорудами, водоймами, лісами, а також одяг, продукти харчування, фураж.

Історія застосування хімічної зброї відходить корінням в глибоку давнину, коли мисливець змащував кінець своєї стріли зміїною отрутою. Широке розповсюдження цей вид зброї набув у Першу світову війну, коли 22 квітня 1915 р. у Бельгії, германські війська раптово випустили з балонів 180 т. хлору, а також обстріляли французькі війська хімічними снарядами.

Внаслідок цієї акції 15 тис. французьких солдатів вибули з строю, а 5 тис. з них загинули. Потім німці застосували хлор проти російської армії.

У відповідь на це, воюючі держави розпочали пошук ОР більш токсичних ніж хлор, що призвело до відкриття фосгену, дифосгену, синильної кислоти та ін.

По мірі удосконалення хімічної зброї удосконалювались і засоби захисту проти неї. У 1916 р. видатний російський хімік М.Д. Зелінський сконструював протигаз, що затримував ОР за допомогою активованого вугілля. Це суттєво знизило ефективність використання ОР, які потрапляють до організму людини через дихальні шляхи.

В 1917 р. німці вперше застосували речовину шкірно – наривної дії, яка була названа іпритом. У 1952-53 роках США застосували хімічну зброю в Кореї, а потім у Південному В’єтнамі.

За нашого часу майже усі держави дотримуються положень Женевської конвенції, які діють з 1925 року. згідно якої виготовлення та застосування хімічної зброї заборонено.

Проте ця заборона неодноразово порушувалась. Деякі держави, особливо азіатського регіону постійно накопичують великі запаси хімічної зброї, загрожуючи усьому людству.