1 Теоретична частина. Теоретичні аспекти організації обліку й аудиту кредитних операцій

1.1 Сутність, види та регламентація кредитних операцій

На сучасному етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ре­сурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що нестабільна економічна система практично підірвала фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслі­док чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кре­дитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість за­лучених банками ресурсів.

Кредит (від лат. creditum — позика, борг) — одна з найскладні­ших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого — такою специфікою її прояву, як пово­ротний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особ­ливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин — тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

Об'єктивні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів у фінансуванні їх господарської діяльності від наяв­ності (надлишку або нестачі) вільних ресурсів залежать від ба­гатьох факторів, серед яких: капіталомісткість виробничої діяль­ності; сезонність виробництва; співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції, коливання цін на неї; оберненість дебіторської заборгованості та ін. У зв'язку з цим з'являється можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб'єктів за рахунок тимчасового надлиш­ку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

3 одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлює не­обхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов'язань. З іншого, обов'язкова умова ви­никнення кредитних відносин — це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредиту­вання, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варі­антів фінансування та розміщення коштів.

Кредит, як економічна категорія — це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичаль­ником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредит­ної угоди можуть виступати будь-які юридичні самостійні гос­подарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового за­позичення вартості в грошовій або товарній формі. Об'єкт кре­дитної угоди — позикова вартість, відокремлення якої пов'язане з характером руху від кредитора до позичальника та від пози­чальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вар­тості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в про­цесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника — покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в економіці. Визначення і трактування окремих функцій кредиту залежить від методологічних підходів до аналізу кре­дитних відносин. Так, на макроекономічному рівні виділяються перерозподільча функція та функція заміщення готівкових коштів кредитними засобами.

Ринковий механізм перерозподілу кредитних ресурсів має цілу низку переваг перед іншими способами роз­міщення грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге, поверненість кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна не виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів порівняно з тією ж бюджетною сферою.

При більш детальному розгляді кредитних відносин можна обґрунтувати виділення більшої кількості функцій, зокрема:

— акумуляцію тимчасово вільних ресурсів;

— розподілення залучених коштів між позичальниками;

— емісійну;

— контрольну та ін.

Не менш важливе значення має виділення меж кредиту як економічного явища, в яких він об'єктивно зберігає свою сутнісну специфіку. У протилежному разі надлишкове кредитування, як і недостатність кредитних вкладень (тобто порушення економічно обґрунтованих меж) спричиняє негативний вплив на суспільно-економічні відносини в цілому. Виділяють зовнішні та внутрішні межі кредиту. Зовнішні межі відображають межі відносин стосовно акумуляції та розміщення кредитних ресурсів у цілому. Вони залежать в основному від таких факторів:

— рівня розвитку виробництва;

— обсягу і структури кредитних ресурсів;

— соціально-економічної політики;

— системи ціноутворення і рівня цін;

• форми кредитних відносин;

— структури кредитної системи;

— фінансового стану суб'єктів господарювання.

Внутрішні межі відображають припустиму міру розвитку окремих форм кредиту в його зовнішніх межах, що обумовлено специфікою прояву різних типів кредитних відносин.

3 точки зору виконання основних функцій кредиту виділя­ються такі функціональні межі: перерозподільча та емісійна. Перша є не що інше, як об'єктивно обґрунтований обсяг кредитних ре­сурсів. Фактично вона підкреслює глибокий зв'язок операцій із залучення ресурсів і активних операцій банків. Друга межа ви­значає емісійні кредити, які виділяються під наступні витрати, під ще не вироблену продукцію, справляючи в результаті вплив на сукупну кількість грошей в обігу. Вона залежить від співвідно­шення між попитом суспільства на додаткові платіжні засоби та можливостями банківської системи щодо випуску кредитних грошей в обіг.

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визна­чаються відповідними нормативними актами Національного банку України. Так, згідно з Положенням НБУ «Про кредиту­вання», затвердженим постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 p., кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільо­вого характеру використання.[1]

Банківські кредити поділяються на види за такими ознаками:

- строки користування;

- забезпечення;

- ступінь ризику;

- методи надання кредиту;

- строки погашения.

Відповідно до строків користування виділяють короткостро­кові, середньострокові та довгострокові кредити.

Короткострокові кредити надаються банками на термін до 1 року в разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у підприємств у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забез­печеними надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються терміном до 3 років на оплату підприємствами обладнання, поточні витрати, фінансування капі­тальних вкладень. Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватись для формування основних фондів, здійснення витрат на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основ­них фондів, на нове будівництво, приватизацію.

3а забезпеченням кредити поділяються на забезпечені заста­вою (майном, майновими правами, цінними паперами), гаранто­вані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим за­безпеченням (довірительство, свідоцтво страхової організації) та незабезпечені (бланкові).

3a ступенем ризику розрізняють стандартні кредити та кре­дити з підвищеним ризиком.

За методами надання — кредити, що надаються у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання).

За строками погашення — кредити, що погашають водночас; у розстрочку; достроково; з регресією платежів; після закінчен­ня обумовленого періоду.

Основними умовами надання банками кредитів суб'єктам господарювання є забезпеченість, поверненість, строковість, платність та цільовий характер кредитування.

Принцип забезпеченості означає наявність у банку права та можливостей захисту своїх інтересів у вигляді одержання відпо­відних засобів забезпечення наданого кредиту (застава, гарантія, довірительство тощо).

Принцип поверненості, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений строк зі сплатою відповідного процента за користування ним.

Цільовий характер кредитування передбачає вкладення позич­кових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Юридичні особи — резиденти України можуть одержувати кредити як у національній, так і в іноземній валюті для здійснен­ня діяльності, передбаченої їх статутними документами.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом безпосередньої оплати платіжних доку­ментів або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальни­ка, а також у готівковій формі для розрахунків з сіль­ськогосподарськими підприємствами. Погашення кредиту і нарахованих за ним процентів здійснюється позичальником з поточного рахунка.

Фізичні особи - резиденти України можуть одержувати в комерційних банках споживчі кредити на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг, але тільки в національ­ній валюті. Банки надають споживчі кредити розміром, що визна­чається, виходячи з вартості товарів і послуг — об'єктів кредиту­вання. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпе­чення повернення кредиту фізичною особою, та сумою поточних доходів позичальника. Строк споживчого кредиту визначається залежно від мети кредитування, розміру позики, платоспромож­ності позичальника, але він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.[2]

Національний банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій.

Рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну замовленого кредиту, повинне прийматися колегіально — Правлінням банку, Кредитним комітетом, кредит­ною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних норма­тивів банківської діяльності. До нормативів, що регулюють кре­дитну діяльність банків, належать:

• максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8);

• норматив «великих» кредитних ризиків (Н9);

• максимальний розмір кредитів, гарантій та довірительств, наданих одному інсайдеру (Н10);

• максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та довірительств, наданих інсайд ерам (Н11);

• максимальний розмір наданих міжбанківських позик (Н12).

Норматив (Н8) обмежує максимальний розмір банківських ресурсів та гарантій, що можуть бути надані одному позичальни­ку. Він розраховується за формулою

(1.1)

де З_с — сукупна заборгованість за кредитами одного позичаль­ника та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих щодо цього позичальника;

К — капітал банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не повинне перевищува­ти 25%, тобто загальна сума зобов'язань будь-якого позичальни­ка перед банком за наданими йому кредитами, гарантіями та довірительствами повинна бути не більше 25% капіталу банку.

Норматив Н9 встановлюється як співвідношення сукупного розміру «великих» кредитів та капіталу банку і розраховується за формулою

(1.2)

де С_к — сукупний розмір «великих» кредитів, наданих комерцій­ним банком з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку.

Максимальне значення нормативу Н9 не повинно перевищу­вати 8-кратний розмір капіталу банку.

Норматив Н10 розраховується за формулою

(1.3)

де Р_к1 — сукупний розмір наданих банком позик та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо одного інсайдера комерційно­го банку. Максимальне значення нормативу Н10 не має переви­щувати 5%.

Норматив Н11 розраховується за формулою

(1.4)

де РК — сукупний розмір наданих банком кредитів та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо всіх інсайдерів комерцій­ного банку. Максимальне значення нормативу Н11 не повинно перевищувати 40%.

Норматив Н12 обмежує максимальний розмір всіх міжбанківських кредитів, які можуть бути надані банком іншим комерційним банкам. Він розраховується за формулою

(1.5)

де МБ_н - загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських кредитів.

Максимальне значення нормативу не повинно перевищувати 200%.

Національний банк України забороняє комерцій­ним банкам надавати кредити для покриття збитків господар­ської діяльності позичальників, формування та збільшення ста­тутного фонду банків та інших господарських товариств, при­дбання цінних паперів будь-яких підприємств.[3]