5. Земська реформа 1864 р.

У 1864 р. було проведено земську реформу, що передбачала створення виборних місцевих органів самоврядування -земств. Такими органами були обрані на три роки губернські та повітові збори (розпорядчі органи) й управи (виконавчі органи). Члени цих установ називалися гласними. їх обирали за досить складною куріальною системою з майновим цензом. Усі виборці поділялися на три курії (групи): землевласників, мешканців міст, представників від сільських громад. Для перших двох курій вибори гласних були прямими (обирали своїх представників до повітових зібрань безпосередньо -на з'їздах земле­власників повіту та на зборах міських власників), для третьої-багато-ступеневими (сільські громади направляли своїх представників на волосні сходи, де обирали виборців на повітові з'їзди, шо, своєю чергою, обирали членів повітових земських зібрань). Губернські земські зібрання обиралися членами повітових земських зібрань. Зазвичай, до повітових земств обирали від 10 до 96 гласних, а до губернських-від 15 до 100 гласних. Більшість у земствах становили поміщики - дворяни.

Діяльність земств суворо регламентувалася законом. Вони контролю­вали місцеве господарство, народну освіту, медичне обслуговування, благоустрій, шляхи сполучення. Кошти земства отримували від само-обкладання населення з кожної десятини. Земства були корисними для суспільства, а для населення - школою самоврядування, але уряд пильно стежив за їхньою діяльністю, не допускаючи обговорення на їхніх засіданнях політичних питань, забороняв будь-які контакти губернських земських установ між собою, боячись організованої опозиції та висування єдиних вимог. Усе це завадило земствам розгорнути в повному обсязі діяльність і використати всі свої можливості.

6. Міська реформа 1870 р.

За зразком земських установ у 1870 р. було створено всестанові органи міського самоврядування. Згідно з "Міським положенням", городяни відповідно до свого майнового стану обирали терміном на чотири роки міські думи (розпорядчі органи), що створювали виконавчі органи - міські управи, очолювані міським головою. У виборах до міських дум мали право брати участь лише платники податків, що поділялися на три групи. До першої групи належали найзаможніші платники, які разом відраховували до казни третину від усіх міських податків. Другу групу становили особи з меншими прибутками, вони вносили другу третину податків. Третю групу утворювали решта міста, з яких ледве стягували останню третину податків. Кожна з цих груп незалежно від кількості членів обирала третину від загальної кількості гласних. Як наслідок, кілька десятків власників великого капіталу обирали стільки ж гласних, скільки сотні середніх І тисячі дрібних власників.

Функції органів міського самоврядування виконували аналогічні земства, але в межах міста.

7. Судова реформа 1864 р.

Недоліки судової системи та судочинства Росії спричинили не­задоволення багатьох верств суспільства, і 20 листопада 1864 р. були затверджені й набрали чинності судові статути - основні акти судової реформи: про заснування судових установлень; статути кримінального та цивільного судочинства; статути про покарання, що накладалися мировими суддями.

У цих документах проголошувалися нові принципи судоустрою та судочинства: відокремлення суду від адміністрації; створення чіткої системи судових інстанцій; розмежування досудового слідства й судового; незмінність суддів І слідчих; створення всестанових судових органів; рівність усіх перед судом; заснування суду присяжних; уведення прокурорського погляду.

Реформа запроваджувала також такі принципи буржуазного процесу, як: усність, гласність, змагальність, право обвинувачуваного на захист, презумпцію невинуватості, апеляцію та касацію.

Судова система складалася з місцевих і загальних судових органів. Існували також духовні, комерційні та військові суди. До місцевих судових органів належали мирові судді та з'їзди мирових суддів. Мирових суддів обирали повітові земські зібрання та міські думи строком на трироки. Кандидати в мирові судді повинні були відповідати багатьом вимогам, зокрема: мати вишу чи середню освіту, високий майновий ценз. Список кандидатів у мирові судді затверджував губернатор. Діяльність мирових суддів здійснювалася в межах мирових дільниць, які утворювали мировий округ (повіт). Мирові судді округу становили З’їзд мирових суддів, який був апеляційною інстанцією для мирових судів.

Підставами для розгляду справи в мировому суді були: скарги приватних осіб, повідомлення поліцейських та інших адміністративних органів, ініціатива мирового судді. Мирові судді розглядали справи одноособово, процес був усним і публічним.

До загальних судових органів належали окружні суди та судові палати. Окружні суди створювалися на декілька повітів. До їхнього складу належали голова та члени суду, яких призначав імператор за поданням міністра юстиції". До кандидатів на ці посади також висувалися певні вимоги(майновий і освітній ценз, стаж роботи). Окружні суди розглядали як цивільні, так і кримінальні справи (зокрема й за участю присяжних засідателів). Судові засідання проходили колегіально. Досудове слідство покладалося на слідчих, які працювали при цих судах.

Судові палати створювались як апеляційна Інстанція зі справ, які розглядав окружний суд без участі присяжних засідателів, і як суд першої інстанції з найбільш важливих справ (державні, посадові, релігійні й інші злочини). Палати складалися з двох департаментів -цивільного та кримінального, - котрі очолювали голови. Голів і членів судових палат призначав імператор за поданням міністра юстиції. При судових палатах перебували прокурори, слідчі, адвокати.

Вищою судовою інстанцією імперії залишався Сенат. Він був касаційною інстанцією для всіх судових органів, а також судом першої інстанції зі справ особливого значення. Для розгляду справ про державні злочини царським указом міг утворюватися Верховний кримінальний суд, який складався з членів Сенату, голів департаментів Державної ради та очолювався головою останньої.

Судовою реформою запроваджувались адвокатура (присяжні та приватні повірені) й нотаріат.