3. Передумови буржуазних реформ другої половини XIX ст.

Правління імператора Олександра (1855-1881) стало періодом радикальних перетворень російського суспільства. Інтереси політич­ного й історичного розвитку країни вимагали докорінних змін основних державних інститутів, здійснення комплексної модернізації суспільства, в якому зростало усвідомлення того, що Росія відстає від передових західноєвропейських країн. Феодальна державність, яка ґрунтувалася на кріпосництві, була гальмом соціально-економічного розвитку країни. Кримська війна(1853-1856рр.), що закінчилася принизливою поразкою Росії та продемонструвала кризу більшості державних інститутів, поставила Росію перед необхідністю та не­минучістю реформ. Проте радикальні перетворення могли бути про­ведені лише зверху, волею та зусиллями царя.

4. Селянська реформа 1861 р.

У середині XIX ст. Російська імперія переживала глибоку кризу через невідповідність феодальних структур і відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. Характерними проявами цієї кризи були: занепад поміщицьких маєтків; посилення експлуатації селян; панування екстенсивних методів господарювання; гальмування розвитку капіталістичних процесів-стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва; наростання соціальної напруги в суспільстві; посилення процесу відставання Росії від передових європейських держав.

У країні назрівала революційна ситуація, царський уряд, з огляду на це, змушений був вдатися до реформ. Серед здійснення заходів найважливішим стало скасування кріпосного права. 19 лютого 1861р. цар підписав відповідний Маніфест, а також "Загальне положення про селян, які звільнилися від кріпацької залежності" й Інші акти про селянську реформу (загалом 17 документів). За цими докумен­тами, поміщикам заборонялося продавати селян, купувати, дарувати як річ, насильно одружувати чи видавати заміж, переселяти з місця на місце та самочинно карати. Селянам надавалися особисті Й майнові права, зокрема й на укладання договорів і зобов'язань із приватними особами та зі скарбницею, вільне ведення торгівлі й підприємництва, своїх судових справ, участь у роботі органів самоврядування, вступ на службу, навчання, придбання рухомого та нерухомого майна.

Юридично вільне селянство не мало справжньої громадянської рівності з іншими верствами суспільства. Воно, як і раніше, залишалося нижчим, податним станом-селяни отримували паспорт лише на рік, виконували рекрутську повинність, перебували в залежності від поміщика доти, доки не викуплять у власність землі, зберігалися також тілесні покарання різками. Реформа проводилася за рахунок селян, які мусили сплатити поміщику викуп. Формально цей викуп призначався за землю, а фактично він був компенсацією за скасування феодальних повинностей. Оскільки селяни не могли одразу виплатити всю суму викупних платежів, яка становила II річних податків із селянського явору, то посередником між селянами та поміщиками ставала держава. Вона сплачувала поміщикам викупні платежі, а селянам надавала позику на 49 років. Селяни повинні були щорічно вносити до банку певну суму та ще 6 % від суми позики. Зрештою, за 40 років селяни сплатили державі близько 2 000 000 000 карбованців, що було вчетверо більше від вартості наданої їм землі.

Реформа 1861 р. не могла повністю ліквідувати колишню систему. Та вона мала важливе значення для розвитку капіталізму.