Лекція №20

Держава та право Російської імперії в XIX - на початку XX століть

1. Державний лад Росії на початку XIX ст.

На чолі Росії стояв цар, імператор - самодержавний монарх. В| мав необмежену владу. Прояв його волі в письмовій або усній формі вважався правовою нормою, обов'язковою для виконання, а під­писаний ним акт - законом.

До центральних органів влади належали:

Комітет міністрів (1802 р.) - розглядав питання державного управління загалом, добору кадрів на державні посади, проекти нових указів, мав дорадчий харак­тер і складався з міністрів, Державного секретаря. Голови Державної ради та голів її департаментів;

Державна рада (1810р.) - призначалась імператором з колишніх міністрів, їхніх товаришів, сенаторів, генерал-губернаторів, генералів (від 40 до 80 осіб) і складалася з 5 департаментів (законів, військових справ, справ цивільних та духовних, державної економіки, справ царства Польського);

Сенат(1711р.)- відав судовими справами;

Власна його Імператорська Величність Канцелярія (1826 р.)-складаласяз6 відділів; галузеві міністерства(1802-1811 рр.).

На місцях уся влада зосереджувалась у руках довірених осіб імператора - губернаторів і генерал-губернаторів. Їх призначав особисто цар з вищих посадовців, знатних дворян. Генерал-губернатори і губернатори були представниками вищої урядової влади на місцях і зосереджували в своїх руках вищу місцеву адміністративну, поліцейську, наглядову та судову владу. їм підпорядковувалися війська, поліція та жандармерія.

Система губернського управління складалася з губернатора, губернського правління та губернських установ галузевого призначення - Казенної палати, Палати державних маєтностей, Рекрутського присутствія, Присутствія поліції, суду й інших органів, підпорядкованих губернаторові. Особливе місце з-поміж структур посідала Казенна палата, у віданні якої перебували: податкова справа, продаж солі, винні відкупи, будівництво шляхів і казенних будівель. Губернське державне управління здійснювалося за участі станових органів-Дворянських зборів на чолі з предводителями дворянства. Генерал-губернатор очолював декілька губерній і, поєднуючи владу цивільну та військову, наділявся надзвичайними повноваженнями. Його апарат був невеликим і складався з канцелярії та кількох урядовців для особливих доручень.

Губернському апаратові підпорядковувався повітовий апарат управління. З боку держави повітами управляли Нижні земські суди, очолювані капітанами-справниками. До системи повітового управління належало також повітове казначейство й митні установи, повітове правління державних маєтностей та ін. Земський суд був одночасно адміністративно-поліцейським і судовим органом, а також виконував функції нагляду за станом громадського порядку.

2. Розвиток права Росії в першій половині XIX ст.

У першій половині XIX ст. в Російській імперії здійснювалися значні за масштабами кодифікаційні роботи. Керівництво ними в межах всієї Російської імперії було покладено на М. Сперанського (І 772-1839). У 1830р. розпочато випуск 45-томного "Повного зібрання законів Російської імперії". У 1832 р.— 15-томного "Зводу законів Російської імперії". У 1832 р. було підготовлено "Свод учреждений и уставов о содержащих под стражей и о ссыльных - перший документ загальноросійського тюремного законодавства. У 1839 р. вийшов "Сільський судовий статут", а в 1846 р. набрало чинності "Уложення про покарання кримінальні та виправні".

Подальшого розвитку набули всі галузі права. Удосконалювалося та зміцнювалося право власності. Так, право дворян розпоряджатися нерухомою власністю не мало обмежень. Власники вотчин одержують право продавати їх навіть тоді, коли вони за договором або за судовим рішенням перебували в тимчасовому володінні третіх осіб.

Укладення шлюбу ґрунтувалося на укладенні усного чи письмо­вого договору між двома особами. Шлюб вважався законним, якщо дотримано всіх обрядів весільного процесу. У деяких губерніях допускався цивільний шлюб.

Основним джерелом кримінального права стають 15-й том "Зводу законів Російської імперії" (1832 р.) й "Уложення про покарання кримінальні та виправні" (1846 р.). У цих документах конкретизувалося поняття злочину. УсІ злочинні дії поділялися на тяжкі злочини, злочини звичайні та проступки. Відповідальність наставала за наявності як наміру, так і необережності. Розширюється перелік складів злочинів. Виникають нові види злочинів, зокрема участь селян в антикріпосницьких виступах, а робітників-у страйках. Вони належали до політичних злочинів, міри покарання за які встановлювалися незалежно від стадії вчинення злочину. Система покарань була обшивною та мала 35 видів - від догани до смертної кари. Основною метою покарання, як і раніше, було залякування, про що свідчить велика кількість санкцій зі смертною карою. Усі покарання поділялися на дві групи: покарання кримінальні та покарання виправні. До покарань кримінальних належали: по­збавлення всіх прав у поєднанні, чи зі смертною карою, чи із засланням на поселення до Сибіру або на Кавказ. До цього ще додавалося побиття нагайками для осіб, не звільнених від тілесних покарань. Засуджених до каторги таврували. До покарань виправних належали: направлення до виправних арештантських рот; ув'язнення в фортецях, в'язницях; короткотерміновий арешт, догана, грошове стягнення. До цих покарань також, зазвичай, додавалося покарання різками,

У праві набув відображення класовий підхід держави до злочинців. Дворяни, духовенство, почесні громадяни, купці першої та другої гільдій звільнялися від накладання тавра, заковування в кайдани, покарання нагайками, палками та різками.