7. Субєкти сімейних правовідносин.

Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути: по-перше, лише фізичні особи; по-друге, лише ті фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення. Сімейний кодекс встановлює наступний перелік суб'єктів сімейних правовідносин: 1) подружжя;

2) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;

3) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;

4) рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.

8. Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов’язків.

Учасники сімейних правовідносин мають різноманітні осо­бисті та майнові права й обов'язки. Суб'єктивне сімейне пра­во — це гарантована правом і законом міра можливої або дозво­леної поведінки учасника сімейних відносин. Здійснення сімей­них прав — це процес задоволення особою своїх матеріальних та духовних потреб на підставі юридичних можливостей, які вона має. Учасниками багатьох сімейних правовідносин є неповнолітні або непрацездатні члени сім'ї. Тому законодавство передбачає спеціальні юридичні засоби, що спрямовані на забезпечення їх прав та інтересів. Відповідно до ч. 2,3 ст. 14 СК, якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійсню­вати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника, Сімейні права не­дієздатної особи здійснює її опікун. Особливі правила встановлені для неповнолітніх осіб, які самі є батьками дитини. Хоча неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно (ч. 1 ст. 156 СК), закон дає додаткові га­рантії щодо забезпечення їх прав. Відповідно до ст. 16 СК, якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані надавати йому допо­могу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківсь­ких обов'язки. Виховання дитини щодо усіх третіх осіб, є правом батьків, а щодо самої дитини — їх обов'язком.

9. Поняття та правова природа недійсності шлюбу.

СК містить вичерпний перелік обставин, які слугують під­ставами для визнання шлюбу недійсним. Аналіз їх дозволяє дійти висновку, що недійсним визнається шлюб, зареєстрова­ний в державному органі РАЦС за відсутності хоча б однієї з пози­тивних умов його укладення, або, навпаки, за наявності хоча б однієї з негативних умов укладення. Таким чином, недійсність шлюбу пов'язується з порушенням умов укладення шлюбу. Причому одні правники вважають, що визнання шлюбу не­дійсним — це санкція за порушення сімейного законодавства, яке допускають особи, що укладають шлюб (або одна з осіб), саме при укладенні шлюбу, інші ж — що це вид сімейно-пра­вової відповідальності.

Недійсність шлюбу - це форма відмови держави від визнання укладеного шлюбу як юридично значущого акту, ви­ражена в рішенні суду, винесеному в порядку цивільного судо­чинства у зв'язку з порушенням встановлених законом умов укладання шлюбу, що є за своєю суттю заходом захисту.

11. Порядок підтвердження недійсності або визнання недійсним шлюбу

Зареєстрований у встановленому порядку шлюб вважається укладеним законно і обумовлює настання передбачених законодавством правових наслідків до винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним. До винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним особи, які уклали шлюб, вважаються законним подружжям з відповідними правами і обов'язками.

Коло осіб, що мають право пред'являти до суду позов про визнання шлюбу недійсним: жінка чи чоловік, інші особи, права яких порушені в зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опі­кун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права й інте­реси дитини, особи, визнаної недієздатною, чи особи, дієздатність якої обмежена (ст. 42 СК). Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є пере­шкодою для визнання шлюбу недійсним (ч. 1 ст.43 СК). Але якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його не­дійсним може бути пред'явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 43 СК). Позивач не обмежений часовими рамками для подачі заяви про визнання шлюбу недійсним. Дійсність шлюбу може бути оскаржена позива­чем у будь.-який час після його укладення. Шлюб визнають не­дійсним із дня його укладення.