- •1. Сім’я як соціальний інститут.
- •2. Поняття та ознаки шлюбу.
- •3.Умови укладення шлюбу:
- •4. Перешкоди до укладення шлюбу.
- •5. Державна реєстрація шлюбу та її правове значення.
- •6. Поняття, види, особливості, підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин.
- •7. Субєкти сімейних правовідносин.
- •8. Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов’язків.
- •9. Поняття та правова природа недійсності шлюбу.
- •11. Порядок підтвердження недійсності або визнання недійсним шлюбу
- •10. Підстави недійсності шлюбу
- •12. Правові наслідки недійсності шлюбу
- •13. Санація недійсного шлюбу
- •15. Розірвання шлюбу через органи рагцу
- •16. Розірвання шлюбу в судовому порядку.
- •18.Правові наслідки припинення шлюбу.
- •25. Особисті (немайнові) права та обов’язки подружжя.
- •34. Поділ майна подружжя.
- •35. Види боргів подружжя.
- •30. Поняття, форма та порядк укладення шлюбного договору.
- •39 Аліментні зобов’язання подружжя.
- •III. Спеціальні умови надання утримання одному з подружжя пов'язані з фактом проживання з ним дитини-інваліда.
- •21. Судове визнання батьківства.
- •23. Підстави, порядок і правові наслідки позбавлення батьківських прав.
- •24. Підстави, порядок і правові наслідки відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.
- •38. Відносини між батьками і дітьми щодо майна, яке перебуває у володінні сімї.
- •41. Аліментні обов’язки синів та дочок щодо батьків.
- •44. Порядок та поняття усиновлення.
- •47. Визнання усиновлення недійсним.
- •48. Скасування усиновлення.
- •45. Усиновлювачі.
- •49. Встановлення та припинення опіки над дітьми.
- •50. Встановлення та припинення піклування над дітьми.
- •51. Патронат.
- •55. Особисті (немайнові) правв та обов’язки інших членів сімї та родичів.
- •14. Поняття і підстави припинення шлюбу.
- •20. Добровільне визнання батьківства.
- •22. Оспорювання батьківства. (материнства)
- •36.Особисті (немайнові) права дітей в сімї. 37.Особисті (немайнові) права та обов’язки батьків.
- •40. Аліментні зобовязяння батьків щодо дітей.
- •46. Правові наслідки усиновлення. Повне та неповне усиновлення.
- •26. Відносини щодо набутого майна у фактичних шлюбних відносинах.
- •27. Спільна сумісна власність подружжя.
- •29. Речі для професійних занять та речі індивідуального користування подружжя.
- •43. Поняття та особливості аліментних зобовязень.
- •42. Аліментні обов’язки синів та дочок щодо батьків.
- •52. Прийомна сімя.
- •53. Дитячий будинок сімейного типу.
- •54.Відносини фактичого виховання.
- •33. Укладення подружжяя угод щодо спільного майна з третіми особами.
54.Відносини фактичого виховання.
Нікого не можна зобов'язати виховувати та утримувати чужу дитину. Водночас, неповнолітні діти можуть бути позбавлені батьківської турботи внаслідок різних обставин: смерті батьків, позбавлення батьківських прав, засудження батьків до позбавлення волі, їх тяжкої хвороби, ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків тощо. Зрозуміло, що в цьому випадку дитина буде позбавлена засобів існування. І ось саме у тих випадках, коли дитина протягом певного строку виховується в осіб, які не є її родичами, але добровільно утримують і виховують її, а потім відмовляються від подальшого виховання і утримання, то (зрозуміло, що за певних обставин) суд може зобов'язати таких осіб утримувати дитину. Взяття дитини на постійне виховання і утримання є юридичним фактом, з яким пов'язане настання певних правових наслідків. Відносини, коли одна особа без оформлення опіки чи піклування бере на себе добровільно обов'язок щодо виховання і утримання чужої дитини, традиційно в юридичній літературі називаються фактичним вихованням, а особу, яка взяла дитину на виховання і утримання – фактичним вихователем, дитину – вихованцем. Фактичним виховання називається тому, що не пов'язане з якимось юридичним оформленням. Для застосування ст. 269 СК не має значення, хто є фактичним вихователем – родич, особа, яка є батьком дитини, але в установленому порядку батьком не визнана, зовсім стороння особа. Головними обставинами є те, що: а) вихователь певний час виховував дитину як члена своєї сім'ї, тобто вони спільно проживали і були пов'язані спільним побутом; б) у дитини немає родичів, які за законом повинні її утримувати (батьки, брати, сестри, баба, дід); в) вихователь має можливість надавати матеріальну допомогу.
Як правило, у кожному конкретному випадку суд із урахуванням часу проживання дитини в сім'ї, обставин, які цьому передували, намірів вихователя визначає, чи дійсно вихованець виховувався як член сім'ї і чи дійсно у вихователя були серйозні наміри взяти дитину до себе в сім'ю. Якщо дитина перебувала на вихованні впродовж місяця у далекого родича в зв'язку з тим, що батьки перебували у лікарні, у закордонному відрядженні, були відсутні за характером роботи (моряк торговельного флоту), то навряд чи можна в цьому випадку вести мову про наявність відносин фактичного виховання і виховання дитини як члена сім'ї.У свою чергу, визнання дитини вихованцем призводить і до зворотних наслідків. Тобто, якщо дитина до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особами однією сім'єю, вона зобов'язана утримувати непрацездатних родичів та інших осіб, з якими проживала не менш як п'ять років, за умови, що вона може надавати матеріальну допомогу, а у особи, яка цієї допомоги потребує, немає дружини, чоловіка, повнолітніх дітей, братів, сестер або вони з поважних причин не можуть надавати матеріальну допомогу. Підставою виникнення аліментних зобов'язань у такому випадку є не наявність родинних зв'язків (вони можуть бути взагалі відсутні) чи свояцтва, а юридичний факт – проживання дитини з такими особами однією сім'єю.