Питання для самоконтролю

1. Від якого слова походить термін «логіка»?

2. Назвіть основні форми чуттєвого пізнання.

3. Що таке відчуття?

4. Що таке сприйняття?

5. Що таке уявлення?

6. Назвіть основні форми абстрактного мислення.

7. Що таке поняття?

8. Що розуміють під судженням?

9. Що таке умовивід?

10. Що таке формальна логіка?

11. Як називають науку про закони і форми правильного мислення?

12. Що називають логічною формою?

13. Що таке закон мислення?

14. Назвіть основні формально-логічні закони.

15. Що таке істинність думки?

16. Що таке правильність думки?

17. Що таке мова?

18. Назвіть види мови.

19. Що таке знак?

20. Перерахуйте основні типи знаків.

21. Що таке семіотика?

Тема 2. Історія науки логіки План

1. Виникнення й етапи розвитку формальної логіки.

2. Створення символічної логіки.

3. Становлення діалектичної логіки.

2.1. Виникнення й етапи розвитку формальної логіки

Виникненню логіки як теорії передувала практика мислення.

Історія свідчить, що окремі логічні проблеми виникають перед мисленням людини вже понад 2,5 тис. років тому – спочатку в Стародавній Індії і Стародавньому Китаї. Потім вони одержують більш повну розробку в Стародавній Греції і Римі. Лише поступово вони складаються в більш-менш струнку систему, оформляються в самостійну науку.

Причини виникнення логіки: зародження і первісний розвиток наук, насамперед математики. Цей процес відноситься до VI ст. до н.е. і одержує найбільше повний розвиток у Стародавній Греції. Народжуючись у боротьбі з міфологією і релігією, наука ґрунтувалася на теоретичному мисленні, що припускає умовиводи і докази. Звідси – необхідність дослідження природи самого мислення як форми пізнання. Логіка і виникла насамперед як спроба виявити і пояснити ті вимоги, які повинно задовольняти наукове мислення, щоб його результати відповідали дійсності.

Друга причина – це розвиток ораторського мистецтва, у тому числі судового, котре розквітло в умовах давньогрецької демократії.

Формальна логіка у своєму розвитку пройшла два основних етапи. Підставою розподілу на ці етапи служить розходження застосовуваних у логіці засобів і методів дослідження. Початок першого етапу пов’язаний з роботами давньогрецького філософа і вченого Арістотеля (384–322 до н.е.), що вперше дав систематичний виклад логіки. Логіку Арістотеля і всю доматематичну логіку називають «традиційною» формальною логікою. Традиційна формальна логіка включала і включає такі розділи, як поняття, судження, умовивід, закони логіки, доведення і спростування, гіпотеза. Арістотель бачив у логіці знаряддя (або метод) дослідження. Основним змістом Арістотелевої логіки є теорія дедукції.

У центрі всіх логічних міркувань Арістотеля – теорія дедуктивних умовиводів і доведення. Арістотель дав класифікацію категорій – найбільш загальних понять – і класифікацію суджень, сформулював три фундаментальних закони мислення – закон тотожності, закон суперечності і закон виключеного третього.

Логіка одержала подальший розвиток як у Греції, так і в інших країнах, причому і на Заході, і на Сході. Цей розвиток викликаний, з одного боку, безперервним удосконалюванням і збагаченням практики мислення (у якому найбільшу питому вагу займало наукове пізнання), а з іншого боку – більш глибоким проникненням у сутність розумових процесів.

Новий, більш високий етап у розвитку логіки починається з XVII ст. Він органічно пов’язаний зі створенням у її рамках поряд з дедуктивною логікою логіки індуктивної. У ній знайшли відображення різноманітні процеси одержання загальних знань на основі накопиченого емпіричного матеріалу. Потреба в одержанні таких знань найбільш повно усвідомив і виразив у своїх працях видатний англійський філософ і натураліст Френсіс Бекон (1561–1626), який став родоначальником індуктивної логіки.

Індуктивна логіка була пізніше систематизована і розвинута англійським філософом і вченим Джоном Стюартом Міллем (1806–1873).