5.4. Поділ суджень за якістю

Прості судження, оскільки в них розкривається безумовний зв’язок між предметами думки, називаються ще інакше категоричними. З погляду структури прості категоричні судження, будучи неподільними, містять у собі як складові частини лише поняття, що утворять суб’єкт і предикат.

Особливе значення в логіці надається розподілові простих суджень на види за характером зв’язування (його якості) і суб’єкта (за його кількістю).

Якість судження – одна з найважливіших його логічних характеристик. Під нею розуміється не фактичний зміст судження, а його сама загальна логічна форма – стверджувальна або заперечна. У цьому виявляється найбільш глибока сутність усякого судження взагалі – його здатність розкривати наявність або відсутність тих або інших зв’язків і відношень між мислимими предметами. А визначається ця якість характером зв’язки – «є» або «не є». Залежно від цього прості судження поділяються за характером зв’язки на стверджувальні і заперечні.

У стверджувальних судженнях розкривається наявність якого-небудь зв’язку між суб’єктом і предикатом. Виражається це за допомогою стверджувальної зв’язки «є» або відповідними їй словами, тире, узгодженням слів. Загальна формула стверджувального судження – «S є Р». Наприклад: «Кити – ссавці».

У заперечних судженнях, навпаки, розкривається відсутність того або іншого зв’язку між суб’єктом і предикатом. І досягається це за допомогою заперечної зв’язки «не є» або відповідними їй словами, а також просто часткою «не». Загальна формула – «S не є Р». Наприклад: «Кити не риби». Важливо при цьому підкреслити, що частка «не» у заперечних судженнях стоїть неодмінно перед зв’язкою або припускається. Якщо ж вона знаходиться після зв’язки і входить до складу самого предиката (або суб’єкта), то таке судження все рівно буде стверджувальним.

5.5. Поділ суджень за кількістю

Кількість судження – це його інша найважливіша логічна характеристика. Під кількістю тут розуміється аж ніяк не яка-небудь конкретна кількість мислимих у ньому об’єктів, а характер суб’єкта, тобто його логічний обсяг. Залежно від цього виділяють загальні, часткові й одиничні судження.

Загальними називаються судження, в яких що-небудь стверджується або заперечується про всю групу предметів. У мові такі слова виражаються словами «усі», «усякий», «кожен», «будь-який» (якщо судження стверджувальні) або «жоден», «ніхто», «ніякий» і ін. (у заперечних судженнях). У символічній логіці такі слова називаються кванторами (від лат. quantum – скільки). У даному випадку це квантор спільності. У традиційній логіці загальні судження виражаються формулою «Усі S є Р» («Жодне S не є Р»). Приклади: «Усі люди смертні», «Жодна людина не безсмертна».

Часткові судження – ті, у яких що-небудь висловлюється про частину якоїсь групи предметів. У мові вони виражаються такими словами, як «деякі», «не всі», «більшість», «частина» і ін. У традиційній логіці прийнята наступна формула часткових суджень: «Деякі «S є (не є) Р». Приклади: «Деякі війни справедливі», «Деякі війни несправедливі» або «Деякі свідки правдиві», «Деякі свідки не правдиві».

Одиничні судження – це такі, в яких щось висловлюється про окремий предмет думки. В мові вони виражаються словами «це», іменами власними і т. д. Формула «Це S є (не є) Р». Приклади: «Київ – столиця України»; «Т. Шевченко – видатний український поет».