4.7. Узагальнення й обмеження понять

З безлічі інших логічних операцій зі змістом і обсягом понять, розглянутих сучасною логікою, виділимо узагальнення й обмеження понять. У них безпосередньо виявляється чинність закону зворотного відношення між змістом і обсягом поняття, про яке говорилося вище.

У практиці мислення нерідко виникає необхідність рухатися від поняття з меншим обсягом до понять з більшим обсягом – від виду до роду. Така логічна операція називається узагальненням поняття. Наприклад, «Конституція України» – «конституція».

Логічна операція, протилежна узагальненню, називається обмеженням поняття. Тут думка рухається від поняття з більшим обсягом до поняття з меншим обсягом – від роду до виду. Наприклад, «поет» – «великий поет» – «великий англійський поет» – «великий англійський поет Байрон».

Може бути послідовний ланцюг обмежень: «право» – «рабовласницьке право» – «римське право» – «римське цивільне право» – «римське цивільне право періоду імперії». Межею обмеження є одиничні поняття, оскільки їх не можна розділити на види.

Значення логічних операцій узагальнення й обмеження полягає в тому, що вони служать засобом закріплення отриманих знань, як загальних, так і часткових, і одним зі способів досягнення визначеності нашого мислення.

Питання для самоконтролю

1. Що таке визначення понять?

2. Що є визначуваним поняттям?

3. Що таке визначаюче поняття?

4. Назвіть види визначення понять.

5. Що таке реальне визначення?

6. Що таке номінальне визначення?

7. Що таке генетичне визначення?

8. Назвіть правила визначення понять.

9. Назвіть помилки, які виникають при порушенні правил визначення понять.

10. Назвіть прийоми, схожі до визначення понять.

11. Що таке опис?

12. Що таке характеристика?

13. Що таке поділ понять?

14. Із чого складається логічна операція «поділ»?

15. Що таке ділене?

16. Що таке члени поділу?

17. Що таке основа поділу?

18. Назвіть правила поділу понять.

19. Назвіть помилки, які виникають при порушенні правил поділу.

20. Що таке узагальнення понять?

21. Що таке обмеження понять?

Тема 5. Судження План

1. Загальна характеристика судження.

2. Судження і речення.

3. Прості судження.

4. Поділ суджень за якістю.

5. Поділ суджень за кількістю.

6. Об’єднана класифікація простих суджень за якістю та кількістю.

7. Розподіленість термінів у категоричних судженнях.

8. Відношення між простими судженнями. Логічний квадрат.

9. Складні судження.

Більш складною порівняно з поняттям формою мислення виступає судження. Воно включає поняття, але не зводиться до нього, є якісно особливою формою, що виконує свої функції в мисленні.

Щоб проаналізувати дану форму, необхідно спочатку з’ясувати, що таке всяке судження взагалі, незалежно від форм його прояву; потім класифікувати судження; далі установити, які існують відношенняя між судженнями, і, нарешті, показати, які можливі логічні операції із судженнями.

5.1. Загальна характеристика судження

Зв’язки і відношення між предметами носять найрізноманітніший характер. Вони можуть бути між двома окремими предметами, між предметом і групою предметів, між групами предметів і т. п. Розмаїття таких реальних зв’язків і відносин знаходить своє відображення в судженнях.

У судженнях розкривається наявність або відсутність чого-небудь у чомусь. Наприклад, залізо має ковкість. Наявність цього зв’язку між предметом і окремою властивістю уможливлює судження «Залізо ковке».

Найважливіша відмітна ознака судження – твердження або заперечення чого-небудь про що-небудь. У понятті, власне кажучи, ніщо не стверджується і не заперечується. У ньому лише виділяється сам предмет думки. Наприклад, «день», «ніч», «сонячний день» або «несонячний день». У судженні ж акцентується увага на самому співвідношенні між якими-небудь предметами думки: «День сонячний» або «День не сонячний», «День пройшов», «Ніч настала». Причому робиться це у формі твердження або заперечення.

Будучи так чи інакше відображенням дійсності, судження має в той же час відносну самостійність. Саме тому за своїм змістом воно може бути істинним або хибним. Судження істинне, якщо воно відповідає дійсності. Згадаємо наші приклади: «Залізо ковке», «Залізо не пластичне». Але судження буде хибним, якщо воно не відповідає дійсності: «Залізо не ковке», «Залізо пластичне».

Істинність і хибність – найважливіші характеристики судження, що відрізняють його від поняття. Адже поняття, не будучи ні твердженням, ні запереченням, саме по собі не може бути ні істинним, ні хибним.

Якщо призначення поняття зводиться до виділення предмета думки, то судження – універсальна форма розкриття реальних зв’язків і відношень між предметами в природі і суспільстві, між будь-якими предметами думки.

У формі судження відбувається процес утворення поняття, хоча поняття, як зазначалося, є передумова судження. Недарма Гегель, характеризуючи діалектику поняття і судження, дотепно помітив, що поняття – згорнута форма судження, а судження – розгорнута форма поняття.

У вигляді суджень формулюються всі наукові положення, ними виражаються досягнуті наукові істини. Судження служать також універсальною формою духовного спілкування між людьми, обміну інформацією про всі сторони дійсності.

Судження, будучи складною формою мислення, має особливу структуру. Вона обумовлена тим, що всяке судження припускає наявність принаймні двох мислимих предметів, які так чи інакше співвідносяться один з одним. Тому судження складається з двох основних компонентів – суб’єкта і предиката, певним чином пов’язаних між собою.

Суб’єкт судження – це поняття, про яке стверджується або заперечується що-небудь, скорочено позначається в логіці буквою «S».

Предикат судження – поняття про те, що саме стверджується або заперечується про деяке інше поняття, скорочено позначається буквою «Р».

Суб’єкт і предикат називаються термінами судження.

Терміни судження носять співвідносний характер. Один не існує без іншого (немає суб’єкта без предиката, як і навпаки). Однак роль термінів у судженні далеко не однакова. Суб’єкт містить уже відоме знання, а предикат несе про нього нове знання. Завдяки цьому забезпечується не тільки зв’язність знань, але і їхнє нагромадження і розвиток, їх прогрес.

Зв’язок (відношення) між суб’єктом і предикатом розкривається за допомогою логічної зв’язки й у мові виражається словами «є» («не є»), «являє собою» («не являє собою») та іншими. Нерідко зв’язка просто відсутня, а логічне співвідношення між суб’єктом і предикатом розкривається за допомогою граматичного узгодження слів: «Конституція прийнята», «Закон не діє».

У найзагальнішому виді судження можна виразити наступною формулою: «S є (не є) Р.». У сучасній логіці «S» і «Р» називаються логічними перемінними, тому що вони можуть вміщати в себе будь-який зміст. А зв’язка – це логічна постійна.