5. Ринок природних ресурсів (землі). Особливості землі як фактору виробництва.

Земля як економічний ресурс — це усі дарові блага природи, які використовують у виробництві (орні землі, поклади корисних копалин, ліси, водні ресурси тощо).

Особливістю землі як економічного ресурсу є її обмеже­ність. Більшість країн не має можливостей збільшення площі сільськогосподарських угідь, що вимагає від товаровиробника ефективного і раціонального її використання. Земля як фактор виробництва має специфічні особливості, а саме:

• за своїм походженням вона є природним фактором і не є продуктом людської праці;

• вона просторово обмежена і не може бути новостворена або збільшена;

• у сільському господарстві земля є головним засобом виробництва, що породжує потребу у відносно більшому обсязі авансування виробничих витрат (витрати на її купівлю або оренду, витрати на підтримку родючості ґрунту);

• постійне місце використання: земля є іммобільним ресурсом, який неможливо перемістити з однієї галузі виробництва в іншу, з одного підприємства в інше;

• іммобільність землі сповільнює кругообіг і оборот капіталу, що обумовлює низькі темпи переливання капіталу в сільському господарстві;

• неоднорідна за своєю родючістю, яка визначається здатністю землі створювати певний рівень урожайності сільськогосподарських культур;

• при правильному використанні в сільському господарстві земля не зношується, а навпаки - покращується.

Наведені особливості зумовлюють абсолютно нееластичний характер пропозиції землі, тобто навіть за умов значного зростання цін пропозиція землі залишиться фіксованою.

r S

Q

Пропозиція землі

Єдиним дієвим фактором, який визначає рівень ціни на землю стає попит на неї.

Земля використовується як для виробництва сільськогосподарської продукції, так і за несільськогосподарським призначенням. Тому сукупний попит на землю містить два основних елементи — сільськогосподарський і несільськогосподарський попит.

Крива сільськогосподарського попиту на землю має від'ємний нахил, що зумовлено законом спадної продуктивності землі. Тобто розширення площі сільськогосподарських угідь передбачає залучення в процес виробництва кращих за родючістю ґрунтів, середніх і навіть гірших.

Спадний характер кривої несільськогосподарського попиту на землю зумовлений, головним чином, місцеположенням земельної ділянки (наприклад, житлове будівництво). Крива несільськогосподарського попиту більш еластична, тому що навіть незначне зниження цін спричиняє суттєве підвищення попиту на землю.

П опит на землю, як і на інші фактори виробництва, є похідним і визначається ціною вирощеної на землі продукції, продуктивністю землі та цінами інших ресурсів, які використовують у поєднанні з землею. Крива попиту на землю D відповідає кривій граничного доходу землі MRP. Унаслідок дії закону спадної віддачі крива попиту на землю — спадна. Фіксованість пропозиції землі означає, що плата за використання землі — земельна рента (R)— визначається лише попитом на землю.

R S

R₂

R₁

D₂

R₃ D₁

D₃

Q

Земельна рента — пла­та за використання землі та інших природних ресурсів, пропо­зиція яких жорстко обмежена.

Точка перетину кривої попиту D₁ і кривої пропозиції S є умовою початкової рівноваги на ринку землі і формує ренту R₁. Якщо ціни на вирощену сільськогосподарську продукцію зростуть, то крива попиту переміститься в положення D₂, що збільшить ренту до R₂. Зростання цін на промислові засоби виробництва, які застосовуються в сільському господарстві, знизить попит на землю, а отже, і рівень ренти до R₃.

З наведених особливостей ринку землі очевидно, що будь яка ділянка землі здатна приносити її власнику дохід у вигляді ренти. Ренту, яка є результатом права власності на землю називають абсолютною рентою. Абсолютну ренту приносять усі ділянки землі.

У дійсності ж родючість різних земельних ділянок може суттєво відрізнятися. За умови однакового вкладення капіталу і праці результати господарської діяльності на більш родючих ділянках будуть кращі й приноситимуть більші доходи. Додатковий дохід, отриманий від землі внаслідок її більшої родючості називають диференціальною рентою. Гірші землі забезпечать отримання їх власнику тільки економічної ренти, а середні та кращі - також і диференціальної ренти. Диференціальна рента гірших земельних ділянок дорівнює нулю.

Природна родючість гранту не залишається незмінною. Вона може бути покращена або погіршена в результаті господарської діяльності людини. За цих умов до природної родючості землі додається штучна, і разом вони формують економічну родючість ґрунту

Здатність землі приносити економічну ренту викликає бажання стати власником цього ресурсу, а отже робить землю об’єктом купівлі-продажу.

Ціна землі визначається капіталізацією рентних платежів. Вона повинна дорівнювати альтернативній вартості суми грошей, яку б отримав землевласник за умови, якщо б поклав гроші під певний відсоток на банківський рахунок. Отже, ціна землі являє собою дисконтовану вартість майбутньої земельної ренти. Ціна землі визначається за формулою:

,

де P_L - ціна землі;

R_n - річна рента;

r - ринкова ставка позикового відсотку;

n кількість періодів.

Якщо ж земля виступає об’єктом безстрокового вкладення капіталу, то формула набуває вигляду:

.