4. Модель Курно. Модель рівноваги

В економічній науці поведінку на ринку олігополії аналізують за допомогою моделі дуополії. Дуополія, тобто становища, коли існує тільки два виробника, або ж один і всі інші разом взяті.

Найбільш простою та поширеною моделлю дуополії є модель Антуана Курно, французького економіста, яку він запропонував у 1838 році.

Модель Курно - модель дуополії, пояснює, як здійснюють свій вибір стосовно обсягу виробництва два олігополісти (фірми А і В), які мають приблизно однакові економічні можливості і виробляють однорідну продукцію. Приймаючи своє рішення щодо обсягу виробництва, кожне підприємство бере до уваги і свого конкурента; обидва підприємства приймають рішення одночасно, за умови відомого ринкового попиту, і вони разом його задовольняють, тобто ринковий попит (Q_D) відповідає в сумі обсягам продаж першого олігополіста (Q_А) та другого (Q_В): (Q_D) = (Q_А) + (Q_В).

У моделі Курно допускається, що кожне підприємство визначає свій обсяг виробництва виходячи з того, який обсяг вибере конкурент. Якщо фірма А допускає, що її конкурент, фірма В, планує не випускати жодної одиниці продукції, то фірма А встановлює обсяг виробництва, який дорівнює усьому ринковому попиту (Q_А) = (Q_D). Якщо ж вона допускає, що її конкурент планує випуск (Q_В), то встановлює свій випуск, який дорівнює різниці між ринковим попитом і обсягом виробництва конкурента (Q_А) = (Q_D) - (Q_В). Так послідовно припускається зміна обсягу, який вироблятиме конкурент, від ринкового попиту до нуля і будується крива реакції фірми А на дії свого конкурента фірми В. Потім навпаки будується крива реакції фірми В на дії фірми А. Оскільки кожний із виробників на кривій реакції максимізує свій прибуток, точка перетину цих кривих і буде визначати рівновагу Курно і відповідати обсягам виробництва, які забезпечують кожному з виробників максимальний прибуток і повністю задовольняють ринковий попит.

Q_B

Крива реакції фірми В Q_B (Q_A )

Рівновага Курно

Крива реакції фірми А Q_A (Q_B )

Q_A

Модель рівноваги Курно

Модель Курно має певні недоліки: припущення того, що кожне підприємство впродовж одного періоду не буде змінювати обсягу виробництва, що лише в точці рівноваги очікування підприємців можуть бути виправданими і що виробництво продукції олігополістами в сумі забезпечує ринковий попит.

Модель Жозефа Бертрана, французького економіста, була розроблена 1883 ропі. На відміну від моделі Курно вона передбачає, що олігополіст визначає не обсяг виробництва, а ціну на свою продукцію за прийнятих уявлень щодо цін, які оберуть інші виробники. Подібно до моделі Курно, кожний учасник ринку шукає такі ціни, які дають йому можливість отримати максимум прибутку за даної ціни конкурента.

Якщо виробники продають однакову продукцію, то умова рівноваги у моделі Бертрана буде збігатися з умовою конкурентної рівноваги (ціна має дорівнювати граничним витратам). Логічно це пояснюється тим, що коли ціна буде вищою за граничні витрати, один з конкурентів буде мати великі стимули трохи знизити свою ціну і, завдяки цьому, захопити більшу частину ринку. Щоб не стати банкрутом, аналогічно має вчинити і інший учасник ринку. Тому рівновага на ринку настане тоді, коли граничні витрати виробників зрівняються з ринковою ціною, і зникне можливість подальшого зниження ціни. Отже, за будь-якої ціни, що є більшою за граничні витрати, не може існувати ринкової рівноваги.

У моделі Бертрана кожний з рівних за економічною силою олігоподістів має функцію реагування (крива реакції фірми А на встановлення ціни фірмою В та навпаки), яка відображає всі зниження ціни, які за очікуваної ціни її конкурента забезпечують отримання максимального прибутку. Якщо другий олігополіст встановить ціну, яка відповідає його монопольному стану, перший відреагує на це встановленням своєї ціни. Це викличе реакцію пристосування другого олігополіста. Процес взаємного пристосування триватиме до тих пір, поки не встановиться рівновага.

Ціна фірми В Крива реакції

фірми А

Крива реакції

фірми В

рівновага

Бертрана

Ціна фірми А