3. Цінова війна та її наслідки в умовах олігополії.

Загальна взаємозалежність фірм на ринку олігополії виявляється і в умовах загострення конкурентної боротьби, і в умовах, коли досягається домовленість з іншими олігополістами. Значна вага олігополіста на ринку може викликати його бажання збільшити доходи шляхом збільшення своєї долі на ринку. Оскільки крива попиту фірми олігополіста має від’ємний нахил, збільшити обсяг своїх продаж можна лише знизивши ціну продукції. Тому на рику олігополії використовуються методом цінової конкуренції. Які можуть переходити у цінові війни.

Цінова війна - це цикл поступового зниження існуючого рівня цін з метою витіснення конкурентів з олігополістичного ринку. Зниження цін має, однак, свої межі. Воно буде продовжуватися доти, поки ціна не упаде до рівня граничних витрат, а так як середні витрати постійні, то Р = МС = АТС.

P

50

25 В АС = МС

D

200 400 Q

У точці В установиться рівновага, тому що жодна фірма не зможе знизити ціну нижче, не понісши збитки. Ціна фактично стане такою ж, як і в умовах досконалої конкуренції, а економічний прибуток в результаті цінової війни стане рівним нулю. Від цінової війни виграють споживачі і програють виробники. Тому цінові війни швидкоплинні і в даний час бувають досить рідко. Конкурентна боротьба одного олігополіста з іншим частіше приводить до угод, які враховують можливі дії інших виробників.

Цінові війни не вигідні перед усім самим олігополістам, тому перед тим, як вдатись до них, вони повинні врахувати можливу реакцію конкурентів. Тому повинні застосовуватись певні методики, які б дозволяли розробляти поведінку олігополіста з урахуванням можливої реакції конкурентів.

Аналіз поведінки олігополіста з допомогою теорії ігор.

На даний час усе більше значення для аналізу олігополістичних ситуацій набуває теорія ігор. Теорія ігор - наука, що досліджує математичними методами поведінку учасників у вірогідних ситуаціях, пов’язаних з прийняттям рішень. Предметом цієї теорії є ігрові ситуації із заздалегідь встановленими правилами (типу гри в карти або в доміно). У ході гри можливі різні спільні дії - коаліції гравців, конфлікти і т.д. Стратегія гравців визначається цільовою (платіжною) функцією, яка показує виграш або програш учасника. Форми цих ігор різноманітні. Найбільш простий різновид – ігри з двома учасниками. Якщо у грі беруть участь не менш трьох гравців, можливе утворення коаліцій, що ускладнює аналіз.

З точки зору платіжної суми ігри поділяються на дві групи - з нульовою і ненульовою сумами. Ігри з нульовою сумою називають ще антагоністичними: виграш одних у точності дорівнює програшу інших, а загальна сума виграшу дорівнює нулю.

За характером попередньої домовленості ігри поділяються на кооперативні (коли утворюються коаліції гравців) і некооперативні (коли кожний грає за себе проти усіх).

Найбільш відомий приклад некооперативної гри з нульовою сумою - модель Курно, а з ненульовою сумою – „дилема ув’язненого”.

Якщо існує оптимальне рішення для гравця незалежно від того, яку стратегію обере конкурент, тоді говорять про існування домінантної стратегії (наприклад, перевищення квоти в картелі).

Результат, за якого стратегія кожного гравця оптимальна за умови вибору іншими гравцями оптимальної стратегії, називається рівновагою Неша (на честь американського математика).

В умовах рівноваги Неша стратегія кожного виробника оптимальна в умовах стратегій, обраних конкурентами. Тому у кожного із них немає стимулу міняти свою стратегію.