2. Пізнання і знання. Проблеми істини.

Істина постає не як щось застигле, вічне, незмінне, а як спрямування інтелектуального складника суспільно-історичного життя на вироблення найбільш виправданих засобів людської взаємодії з світом. У цьому процесі наявні чуттєва, раціонально-логічна та досвідно-практична складові частини. Тому й ознаки істини на різних рівнях її функціонування можуть бути різні. Чуття засвідчує нам фактичність існування або не існування будь-чого; мислення фіксує суттєві та необхідні зв’язки, характеристики, риси реальності. Практика та досвід окреслюють умови та межі застосування розумових конструкцій.

Відзначимо найважливіше в понятті істини. Насамперед істина – це якісна характеристика людських інтелектуальних побудов, а не реальності. Але, крім того, істина – це не картина реальності в людському розумінні, а складне процесуальне розумове утворення, яке дає змогу констатувати наявне, виявляти суттєве та пересвідчуватися у можливостях знання.

Істина постає суттєвим поглибленням нашого сприйняття дійсності і водночас усвідомленням самого нашого пізнавального досвіду. Тобто, в кінцевому підсумку, істина – це незалежне в пізнанні, гносеологічний ідеал пізнання, те, чого ми прагнемо, бо врешті-решт, коли ми ставимо питання про поняття істини, то воно пердбачає завершену повноту наших знань. Але це поняття, як і будь-яке еталонне, ідеальне утворення свідомості, виконує функцію оцінки, виявлення ступеню наближення реального до еталонного, належного. В дійсності ж ні ідеального, ні еталонно завершеного не існує, а існують часткові, фрагментарні елементи можливої чи бажаної повноти. Тому істина наявна в реальному пізнанні, інакше ми були б неспроможні оцінювати знання. Проте вона наявна тут у вигляді лише окремих елементів, частинок нашого максимального наближення до оптимальних взаємодій із світом через інтелектуальне відтворення дійсності, багатоаспектне в усій її повноті та складності. Але дійсності не самої по собі, не відстороненої від людини, а дійсності як царини людської життєдіяльності.

Істина - відповідність людських знань дійсності, збіг людської думки та об’єкта.

Характеристика істини.

1. Об’єктивна істина - це такий зміст знань людини про дійсність, який не залежить ні від суб’єкта і конкретної людини.

2. Абсолютна істина - повне вичерпне знання про реальну дійсність, котре ніколи не буде досягнуто, як той елемент знання, котрий ніколи не може бути спростованим у майбутньому. Стійкість сталість.

3. Відносна істина - відображає об’єкт не повністю не вичерпним чином, а у певних межах, котрі до того ж постійно змінюється і розвиваються.

4. Конкретна істина - принцип конкретності, який передбачає максимально повне і точне виявлення тих меж, у яких знання характеризується об’єктивною істиною. Що об’єкти слід розглядати в тих умовах місця і часу в тих зв’язках і відношеннях, у яких він виник, існує та розвивається.

5. Перевіреність практикою - відповідність образу предметові встановлення шляхом практичної діяльності.