ПСИХОДІАГНОСТИЧНІ МЕТОДИКИ ДЛЯ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

ВІДЧУТТЯ

Експериментальне дослідження відчуттів молодшого школяра здійснюється комплексно, тобто визначаються пороги різних видів відчуттів дитини.

Визначення відносного порога відчуття тиску

Обладнання: набір важелів або мішечків із піском.

Методика проведення. Піддослідний визначає різницю у вазі, що кладеться йому на долоню. На кожну руку дитині можна покласти важіль від 100 до 250 г (однакова вага на обидві руки), а потім посту­пово збільшувати вагу на одній руці (додаючи по 5 г), поки піддослід­ний не скаже, що відчуває різницю у вазі (усього таких додавань — 5—25 г). Очі піддослідному пропонується заплющити.

Оцінювання результатів. Величина доданої ваги, за якої під­дослідний помітив різницю, і є показником порога розрізнення відчут­тя тиску. Виникнення різниці у відчуттях після І додавання свідчить про високий поріг розрізнення відчуттів тиску, після II — вище серед­нього, III — середній, IV — нижче середнього, після V — низький поріг розрізнення відчуттів тиску.

Визначення нижнього порога відчуття нюху

Обладнання: флакон одеколону, лінійка довжиною 50—60 см.

Методика проведення. Психолог підбирає для досліду одеколон зі стійким запахом. Дитина сідає на стілець і заплющує очі. Психолог повільно підносить до носа піддослідного відкриту пляшку з одеколо­ном та заміряє лінійкою відстань од носа дитини до тієї відстані у просторі, де вона почула запах. Доцільно зробити 3—5 спроб.

Оцінювання результатів. Результати 3—5 спроб усереднюються та вносяться в індивідуальну картку піддослідного. Розрізнення на відстані 41—60 см свідчить про високу чутливість нюхового аналізатора, 20—40 см — середню, 1—19 см — низьку чутливість нюхового аналізатора.

Визначення відчуття дотику Обладнання: декілька маленьких за розміром предметів (напри­клад, ключик, гумка, ґудзик тощо).

де н — сума помилок у сторону зменшення інтенсивності кольору;

м — сума помилок у сторону збільшення інтенсивності кольору; а — загальне число всіх дослідів (наприклад, 5).

Чим більший коефіцієнт, тим слабша здатність до розрізнення відтінків кольору: 0—1 — висока здатність; 2—3 — середня; 4—5 — слабка.

Визначення відчуття до кольорових контрастів Обладнання: кольоровий папір 9 х 12 см зеленого, жовтого, чер­воного, синього кольору та цигарковий папір такого самого розміру, кільце з картону сірого кольору діаметром 8 х 4 см.

Методика проведення. Дослідження проводиться при денному освітленні. На стіл перед піддослідним кладеться кольоровий папір, звер­ху на нього сіре кільце та ще зверху цигарковий папір. Пропонується , уважно дивитися на кільце через цигарковий папір, поки воно не змінить свій колір. Дослід повторити з іншими кольоровими картками.

Оцінювання результатів. Нормою відчуття кольорового контрас­ту є бачення сірого кільця на зеленому тлі як червоного, на жовтому — як синього, на червоному — як зеленого, на синьому — як жовтого. Результати записуються в індивідуальну картку піддослідного.

СПРИЙМАННЯ

Експериментальне дослідження сприймання молодшого школяра охоплює дослідження властивостей сприймання та його видів.

Визначення окоміру

Обладнання: таблиця (див. додаток 2, на с. 61).

Методика проведення. Психолог демонструє на таблиці ряд кутів та пропонує визначити, який кут найменший, який кут більше від цього кута, ще більший; або серед ліній 1 —10 відшукати відрізки, рівні відрізкам «а», «б», «в» та сторонам «АА», «ББ», «ВВ».

Оцінювання результатів. Дуже добре — дитина виконала завдання без помилок, розмірковуючи вголос, які відрізки та кути рівні між собою. Високий результат — завдання виконано без помилок, але без словесного пояснення. Середній результат—є 1—2 помилки, аналіз частковий. Низь­кий результат — коли дитина зробила більше трьох помилок.

Визначення спостережливості Обладнання: таблиці (див. додаток 3, на с. 62). Методика проведення. Психолог демонструє набір геометричних фігур. Перед дитиною він ставить завдання: визначити, які фігури.

Методика проведення. Психолог пропонує піддослідному заплющи­ти очі та простягти вперед руку долонею догори і кладе на середину долоні маленький предмет, наприклад, ключ. Піддослідний повинен сказати, що лежить у нього на долоні. Потім предмег перекладається із середини до­лоні на кінчики пальців, і знову дитина визначає, що це за предмет. Потім пропонується обмацати предмет руками та визначити назву предмета.

Оцінка результатів. Результати декількох експериментів з різни­ми предметами записуються до індивідуальної картки піддослідного. Розпізнавання з 1 спроби свідчить про високу чутливість тактильного аналізатора, з 2 спроби — про середню чутливість, із 3 спроби — зни­жену чутливість, більша кількість спроб свідчить про низьку чут­ливість тактильного аналізатора.