4.4. Фінансові методи регулювання розвитку комунальної власності

Якщо розглядати проблему зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування концептуально, то її вирішення лежить в площині побудови механізму взаємозв'язку різних господарюючих суб'єктів з місцевими бюджетами через збо­ри і платежі.

60

Безсумнівно, істотну частку доходів місцевих бюджетів становитимуть прямі податки з населення. Іншим важли­вим джерелом є непрямі податки у формі акцизів та подат­ку на добавлену вартість. Однак на пильну увагу заслуговує питання про доходи місцевих бюджетів від майна, що їм належить, та платежів від доходів (прибутку) господарсь­ких організацій місцевого підпорядкування.

Проте поряд з доходами від комунальної власності міс­цеві органи самоврядування роблять витрати з місцевих бюджетів, які значно перевищують доходи. Таке співвідно­шення не може не викликати тривогу, оскільки можливості бюджету обмежені, крім того, можливі й інші шляхи вирі­шення проблеми. Насамперед — це роздержавлення і прива­тизація міського господарства. Зрозуміло, певна частина власності завжди буде у віданні місцевих Рад, проте форма управління нею має змінюватися. На нашу думку, слід рі­шуче відмовитися від практики створення матеріальної бази місцевих Рад у вигляді різних підприємств, якими управля­ють безпосередньо Ради, Більша частина підприємств усіх галузей міського господарства має бути приватизована або здана в оренду. Навіть ті підприємства, у будівництві яких брали участь місцеві Ради своїми бюджетними коштами, згодом потрібно реалізувати, здавати в концесію або оренду.

Реальне розширення економічної самостійності місцевих Рад полягає саме в обмеженні функцій щодо безпосередньо­го управління виробництвом через свої управлінські струк­тури. За таких умов вони зможуть зосередити свою увагу на створенні сприятливого економічного середовища для розвит­ку виробництва, удосконалення виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури, податкової політики, норматив­ної бази тощо. Проте найголовніше полягає в тому, що міс­цеві Ради зможуть зосередитися на питаннях соціального, екологічного та економічного захисту інтересів населення.

Такий підхід має свою економічну доцільність. По-пер­ше, скорочується управлінський апарат і відповідно змен­шуються витрати бюджету на його утримання. По-друге, роздержавлення і приватизація звільняють місцеві Ради від відповідальності за фінансово-економічні результати діяль­ності госпрозрахункових підприємств та організацій місце­вого підпорядкування. Скорочуються прямі асигнування з бюджету на їхній розвиток.

62

Це лише так звана пасивна економія. Приватизація кому­нальної власності, по-перше, зумовлює скорочення апарату управління і відповідно видатків бюджету, а по-друге, при­зводить до зростання доходів і відповідно платежів до бюд­жету в самих галузях міського господарства. Замість громіз­дкого апарату управління місцевим господарством у формі головних управлінь, управлінь та відділів доцільно створити один відділ з управління майном. Не скасувавши супермоно­полізовані структури з управління окремими галузями гос­подарства, не можна розраховувати на позитивний ефект. Ці зміни треба здійснити негайно, бо лібералізація цін може призвести до повного фінансового краху місцевих Рад.

Особливо слід виділити проблеми приватизації житло­вого фонду і підприємств комунального господарства. При­ватизація житла навіть шляхом безплатного передавання його користувачам, а також здавання в оренду комунальних під­приємств дадуть змогу значно скоротити витрати.

Зрозуміло, частина дотацій житлово-комунальному гос­подарству збережеться й надалі як форма надання пільг і безплатних послуг певним категоріям населення. Однак по­дальший перерозподіл податків, що надходять до місцевих бюджетів, через дотації на користь громадян, які мають житло, є неприйнятним з погляду соціальної справедливості.

Місцеві Ради, поклавши на себе невластиві їм господарські функції, втратили своє соціальне призначення як органи, покликані захищати інтереси населення.

Виконуючи функції з управління місцевим господарст­вом і соціальним обслуговуванням населення, вони взяли на себе і відповідальність за їхній ефективний розвиток, а та­кож соціально-економічні наслідки їхньої діяльності. Неми­нучими наслідками такої ситуації є безгосподарність, без­відповідальність, адміністративний диктат і зниження ефек­тивності діяльності всіх галузей місцевого господарства.