3.1.2. Способи написання тексту.

Автори наукових праць застосовують різні способи написання тексту: 1) строго послідовний, 2) цілісний, 3) вибірковий.

При строго послідовному способі викладу наукових матеріалів автор переходить до наступного параграфа (розділу) лише після закінчення роботи над попереднім.

Цілісний спосіб полягає в тому, що вся робота пишеться в чорновому варіанті, а потім до неї вносяться виправлення й доповнення, шліфується текст рукопису.

При вибірковому способі автор пише роботу в тому порядку, в якому йому зручно і який обумовлює повноту зібраного фактичного матеріалу по розділах і параграфах.

Після того, як чорновий рукопис готовий, його необхідно обробити. Обробка рукопису полягає в уточненні його змісту, літературному виправленні й оформленні.

Рекомендується спочатку уточнити композицію наукової праці, назви розділів і параграфів, їхнє розташування, логічність і послідовність викладу матеріалу.

Бажано перевірити всі формулювання, означення й висновки, переконливість і вірогідність аргументів у захист позицій, які відстоюються.

Літературне виправлення полягає в обробці твору з погляду його мови й стилю, характерних для наукової літератури.

Перевірці правильності оформлення рукопису підлягають: титульний лист, зміст, рубрикації, посилання на джерела, цитування, таблиці, графіки, формули, список використаної літератури й додатки.

Залежно від цільового призначення й специфіки змісту наукової праці використовуються різні типи викладу матеріалу: описовий, оповідальний або пояснювальний.

Опис застосовується в тих випадках, коли необхідно дати характеристику досліджуваного предмета або явища, описати його розвиток, структуру, складові елементи й ознаки.

Оповідальний тип викладу характеризується викладом матеріалу в хронологічному порядку, виділенням причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних предметів і явищ. Оповідальні тексти найчастіше починаються з опису причин і умов, що викликали певне явище.

Пояснювальний тип викладу застосовується для пояснення певних установлень, доведення або спростування наукових положень і висновків.

3.1.3. Стиль наукової мови

Особливістю наукової мови є підкреслена логічність. Ця логічність повинна проявлятися на різних рівнях: усього тексту, його частин і окремих абзаців. Вона характеризується послідовним переходом від однієї думки до іншої. Між ними використовуються різні засоби зв'язку: вступні слова й речення (як уже говорилося, як було зазначено тощо); займенники, прикметники й дієслова (цей, такий, названі, зазначені й інші); спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на послідовність розвитку думки (насамперед, потім, по-перше, по-друге, виходить, отже й інші), протилежні відносини (однак, тим часом, у той час як, проте), причинно-наслідкові відносини (отже, тому, завдяки цьому, внаслідок цього, крім того), перехід від однієї думки до іншої ( розглянемо, розглянувши, зупинимося на..., перейдемо до..., звернемося до...), підсумок, висновок (отже, таким чином, виходить, підбиваючи підсумок, як бачимо, на закінчення відзначимо).

Науковий текст характеризується точністю й однозначністю виразів, що обумовлено специфікою мови. Така мова відрізняється стислістю, логічністю, точністю й прагненням до вилучення багатозначності тлумачення слів. Цьому сприяє використання спеціальних термінів.

Наукова мова характеризується прагненням до об'єктивності викладу матеріалу, що обумовлено специфікою наукового пізнання, спрямованого на встановлення істини. Для підтвердження об'єктивності в тексті робиться посилання на те, ким висловлена певна думка, в якому джерелі міститься використана інформація. При цьому в тексті використовуються вступні слова й словосполучення, що вказують на авторство (на думку, за даними, за словами, за повідомленням, по відомостях та ін.). Позиція самого автора виражається в словах: на нашу думку, нам уявляється, ми дотримуємося точки зору та ін. Тим самим він відображає свою думку як точку зору групи вчених, що ставляться до певної наукової школи або наукового напрямку. Тому вживання займенника «ми» замість «я» надає викладу деякої об'єктивності.

Однак використання автором у тексті займенника «ми» може зробити несприятливе враження на читача. У зв'язку з цим в останні роки автори стали викладати свою думку від першої особи однини (я думаю, на мою думку) або від імені третьої особи (автор вважає, на думку автора, з погляду автора). Щоб і зовсім уникнути вживання займенника, можна використовувати невизначено-особисті речення.

Заради об'єктивності в тексті наукової роботи особисті пристрасті, емоційні моменти не відображаються.

У рукописі варто уникати канцеляризмів, штампів, надлишкових словосполучень. Не прикрашають наукову працю повторення, розтягнуті фрази з накопиченням підрядних речень і вступних слів. Потрібно писати зрозуміло для інших, без наукоподібності й, по можливості, коротко. Стислості можна домогтися, прибігаючи до загальноприйнятих скорочень слів і словосполучень, заміни часто вживаних понять абревіатурами.