2.1 Теоретичний рівень наукового дослідження

Щоб наукове дослідження мало успіх, його необхідно правильно організувати, спланувати та виконувати у визначеній послідовності. Цей план залежить від виду об'єкта й цілей наукового дослідження.

Ціль дослідження - це очікуваний кінцевий результат. Ціль визначає стратегію і тактику дослідження, загальну його спрямованість і логіку. Для досягнення мети формулюється послідовність щодо самостійних наукових завдань, кожне з яких стосується конкретного аспекту наукової теми та підпорядковане меті. Частіше наукові завдання даються списком: проаналізувати..., розробити..., узагальнити..., виявити..., обґрунтувати..., довести..., показати..., описати..., установити..., з'ясувати..., визначити... і т.д. Варіанти досягнення мети (розв'язання наукових задач) кристалізуються у формі гіпотез.

Гіпотеза - це припущення, яке потребує перевірки й доведення причини, що викликає певний наслідок про структуру досліджуваних об'єктів і характер внутрішніх і зовнішніх зв'язків структурних елементів.

Наукова гіпотеза повинна відповідати наступним вимогам:

1. релевантність, тобто віднесеність до фактів, на які вона спирається;

2. перевіряємість дослідним шляхом, сопоставленість з даними спостереження або експерименту (виключення становлять неперевіряємі гіпотези);

3. сумісність з існуючим науковим знанням;

4. володіння пояснювальною силою, тобто з гіпотези повинна виводитися деяка кількість фактів, слідств, що її підтверджують. Гіпотеза, з якої виводиться більша кількість фактів, володіє більшою пояснювальною силою;

5. простота, тобто вона не повинна містити ніяких довільних допущень, суб'єктивних висновків.

Розрізняють гіпотези описові, пояснювальні та прогнозуючі.

Описова гіпотеза - це припущення про істотні властивості об'єктів, характери зв'язків між окремими елементами досліджуваного об'єкта.

Пояснювальна гіпотеза - це припущення про причинно-наслідкові залежності.

Прогнозуюча гіпотеза - це припущення про тенденції та закономірності розвитку об'єкта дослідження.

Проблема - складне теоретичне або практичне завдання, способи розв'язання якого невідомі або відомі не повністю. Розрізняють проблеми нерозвинені (передпроблеми) та розвинені.

Нерозвинені проблеми характеризуються наступними рисами:

1. вони виникли на базі певної теорії, концепції;

2. це важкі, нестандартні завдання;

3. їхнє вирішення спрямоване на усунення виниклих в пізнанні протиріч;

4. шляхи вирішення проблеми не відомі.

Розвинені проблеми мають більш-менш конкретні вказівки до їхнього вирішення.

Наукова теорія - це найвища форма організації теоретичного знання, що являє собою сукупність основних елементів теорії (підтверджених гіпотез, понять суджень) у відповідній галузі (в даному випадку інформатиці), які об’єднані в єдину систему. Критерієм істинності є її практичне дослідження.

Теорія - це логічно організоване знання, концептуальна система знань, що адекватно й цілісно відображає певну область дійсності. Вона має наступні властивості:

1. Теорія – це одна із форм раціональної розумової діяльності.

2. Теорія - це цілісна система достовірних знань.

3. Теорія не тільки описує сукупність фактів, але й пояснює їх, тобто виявляє походження й розвиток явищ і процесів, їх внутрішні й зовнішні зв'язки, причинні та інші залежності тощо.

4. Усі положення й висновки, що містяться в теорії, обґрунтовані, доведені.

За предметом дослідження розрізняють соціальні, математичні, фізичні, хімічні, психологічні, етичні та інші теорії. Також існують інші класифікації теорії.

У сучасній методології науки виділяють наступні структурні елементи теорії:

1. вихідні підстави (поняття, закони, аксіоми, принципи тощо);

2. ідеалізований об'єкт, тобто теоретичну модель деякої частини дійсності, істотних властивостей та зв'язків явищ і предметів, які досліджуються;

3. логіку теорії - сукупність певних правил та засобів показу;

4. філософські установки й соціальні цінності;

5) сукупність законів і положень, які є наслідками даної теорії.

Структуру теорії утворюють поняття, судження, закони, наукові положення, вчення, ідеї та інші елементи.

Поняття - це думка, яка відображає істотні й необхідні ознаки певної множини предметів або явищ.

Категорія - загальне, фундаментальне поняття, яке відображає найбільш істотні властивості й відносини предметів і явищ. Категорії бувають філософськими, загальнонауковими та стосовними до окремої галузі науки.

Науковий термін - це слово або сполучення слів, що визначає поняття, яке застосовується в науці.

Сукупність понять (термінів), які використовуються в певній науці, утворює її понятійний апарат.

В інформаційних науках застосовуються спеціальні інформаційні поняття та існує свій понятійний апарат.

Судження - це думка, у якій затверджується або заперечується що-небудь.

Принцип - це керівна ідея, основне вихідне положення теорії. Принципи бувають теоретичними й методологічними.

Аксіома — це вихідне положення, що не потребує доведення, і з якого за встановленими правилами виводяться інші положення.

Закон - це об'єктивний, істотний, внутрішній, необхідний і стійкий зв'язок між явищами, процесами. Закони можуть бути класифіковані за різними підставами. Так, за основними сферами реальності можна виділити закони природи, суспільства, мислення й пізнання; за обсягом дії - всезагальні, загальні й часткові.

Закономірність - це: 1) сукупність дії багатьох законів; 2) система істотних, необхідних загальних зв'язків, кожна з яких становить окремий закон.

Положення - наукове ствердження, сформульована думка.

Вчення - сукупність теоретичних положень про яку-небудь галузь явищ дійсності.

Ідея - це: 1) нове інтуїтивне пояснення події або явища; 2) визначальне положення в теорії.

Концепція - це система теоретичних поглядів, об'єднаних науковою ідеєю (науковими ідеями). Теоретичні концепції обумовлюють існування й зміст багатьох правових норм та інститутів.