7. Характеристика основних суб`єктів фінансового ринку.

На ринках діють суб’єкти ринку (продавці – посередники – покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів – інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб’єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою (стратегія).

Суб’єктами фінансового ринку є:

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб’єктами фінансового ринку можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

8. Домогосподарство як суб’єкт фінансового ринку.

Домогосподарство — унікальне соціально-економічне утворення, основа життєдіяльності будь-якого суспільства. У ньому концентруються всі аспекти людського життя: біологічні, соціальні, економічні; а основою завжди була, є та залишається сім'я — засноване на шлюбі і кровному зв'язку об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. Принципова відмінність між поняттями "домогосподарство" і "сім'я" полягає в тому, що домогосподарство ширше за своїм складом за рахунок осіб, які ведуть загальне із сім'єю домашнє господарство, але не пов'язані з членами сім'ї відносинами спорідненості. З цих міркувань, одна людина, котра живе окремо, не вважається сім'єю, проте її діяльність із самостійної організації побуту є домогосподарством, яке може складатися з однієї або кількох сімей.

9. Держава як суб’єкт фінансового ринку.

Жодна сучасна національна економіка не обходиться без участі держави у її ре-гулюванні. Держава впливає на економічну діяльність домогосподарств і фірм через систему важелів та інструментів: інфраструктура, гроші, ціни, кредити, податки, до-тації, субсидії, ліцензії, квоти, інвестиції, патенти, амортизація тощо. Однак погляди на роль держави в економіці зазнали значних змін.

У ХVІ–ХVШ ст., коли ринкова економіка тільки формувалась, панували ідеї меркантилізму: визнання безумовної необхідності державного регулювання розви-тку торгівлі і мануфактурного виробництва.

В основі ідеології меркантилізму лежав принцип: державна влада повинна забез-печувати монополії (привілеї) для вітчизняних підприємців та комерсантів на вну-трішньому і зовнішньому ринках. Держава своєю політикою повинна була:

—        сприяти експорту готової продукції;

10. Місцеві органи влади (муніципалітети) як суб’єкти фінансового ринку.

Суб'єкти фінансового ринку поділяються на господарюючі; до-могосподарства; державу; місцеві органи влади, а за функціями — на емітентів; інвесторів (індивідуальних та інституційних); фінансових посередників; інститути інфраструктури ринку; державні регулюючі органи.

11. Структура фінансового ринку за основними групами фінансових активів.

Грошовий ринок як сегмент фінансового ринку, на якому здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції (на термін до 1 року), обслуговує рух оборотних коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення. Об’єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Ринок капіталу – це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий позичковий капітал виконує наступні функції. Кредитний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємозв’язки між підприємствами і громадянами, що потребують грошових коштів, та організаціями і громадянами, що можуть їх надати (позичити) на певних умовах. Валютний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валют, система сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, зовнішньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.