3.3 Мотивація

В поведінці людини є дві функціонально взаємозв’язані сторони: спонукальна і регуляційна. Відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, темперамент – всі ці процеси забезпечують в основному регуляцію поведінки. Що ж стосується її стимуляції або спонукання, то вони зв’язані з поняттями мотиву і мотивації. Ці поняття включають в себе уявлення про потреби, інтереси цілі. Вони описуються і пояснюються через поняття мотив і мотивація.

Термін “мотивація” – більш поширене поняття, ніж термін “мотив”. Мотивацією визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її спрямованість і активність.

Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. Всі психологічні фактори, які ніби зсередини визначають поведінку людини називають особистими диспозиціями. Тоді можна говорити про диспозиційну і ситуаційну мотиваціях як аналогах внутрішньої і зовнішньої поведінки.

Диспозиційна і ситуаційна мотивація не є незалежними. Диспозиції можуть актуалізуватися під впливом певної ситуації, і навпаки, активізація певних диспозицій (мотивів, потреб) приводить до зміни ситуації, точніше, її сприйняття суб’єктом.

Мотив на відміну від мотивації – це те, що належить самому суб’єкту поведінки, є його стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукає до здійснення певних дії. Мотив також можна визначити як поняття, яке в узагальненому вигляді представляє множину диспозицій.

Із всіх можливих диспозицій найбільш важливою є поняття потреби. Нею називають стан необхідності людини або тварини в певних умовах, яких їм не хватає для нормального існування і розвитку. Потреби як стан особи завжди зв’язана з наявністю у людини почуття незадоволеності, зв’язаного з дефіцитом того, що потрібно (звідси назва “потреба”) організму (особистості).

Потреби є у всіх живих істот, і цим жива природа відрізняється від неживої.

Кількість і якість потреб, які мають живі істоти, залежить від рівня їх організації, від умов життя, від місця, яке займає відповідний організм на еволюційній сходинці. Менш за все потреб у рослин, більш за все – у людини, у якої, крім фізичних і органічних потреб, є матеріальні, духовні, соціальні.

Друге після потреби за своїм мотиваційним значенням поняття – мета. Метою називають той безпосередньо усвідомлюваний результат, на який в даний момент спрямована дія, пов’язана з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу.

Багато із мотиваційних факторів з часом стають настільки характерними для людини, що перетворюються в риси її особистості. До них можна віднести – мотив досягнення успіхів, мотив уникання невдач, тривожність, самооцінка, рівень домагань. Поведінка людей мотивована на досягнення успіху і на уникання невдач, відрізняються таким чином. Люди, мотивовані на успіх, ставлять в своїй діяльності деяку позитивну мету, досягнення якої може бути оцінено як успіх. Вони добиваються успіхів в своїй діяльності і розраховують на те, що доб’ються успіхів.

По-іншому ведуть себе індивіди, мотивовані на уникання невдачі. Їх мета в діяльності полягає не в тому, щоб досягнути успіху, а в тому, щоб уникнути невдачі, всі їх думки і цілі підпорядковані цій меті.

Людина, що мотивована на невдачу, проявляє невпевненість в собі, не вірить у можливість досягнення успіху, боїться критики.

Прояви тривожності в різних ситуаціях не одинакові. В одних випадках люди схильні вести себе тривожно завжди і скрізь, в інших вони виявляють свою тривожність лише час від часу, в залежності від обставин.

Ситуативно стійкі прояви тривожності називаються особистісними. Ситуативно змінні прояви тривожності називають ситуативними, а особливість особистості, що проявляє такого роду тривожність називають “ситуативна тривожність”.

Мотив аффіліації і влади актуалізуються і задовольняються лише в спілкуванні людей. Мотив аффіліації проявляється як прагнення людини налагодити добрі, емоційно позитивні взаємовідносини з людьми.

Люди з переважаючим мотивом аффіліації досягають більш високих результатів в роботі в тих випадках, коли вони працюють не поодинці, а в складі групи, з членами якої в них встановились дружні взаємовідносини.

Мотив влади можна визначити як стійке прагнення людини мати владу над іншими людьми.