Продуктивна сила суспільної свідомості

Д іяльність свідомості народжується як необхідність для вироблення програм, що керують працею і спілкуванням.

Постійна внутрішня активність людської психіки призводить до того, що виникає нова потреба: мріяти, винаходити, творити − жити внутрішнім духовним життям. Це життя стає не лише обслуговуючим засобом( із абсолютизації цього моменту і народжується «залишковий принцип» стосовно всього, що є за межами економіки), а й самоцінністю.

Д уже важливо зрозуміти, що пошук істини, переживання краси, слідування добру − не просто засоби для забезпечення виживання людства, не вторинні по відношенню до користі, вони – самоцінні.

У внутрішньому духовному світі людини відбивається увесь світ природи і культури, саме в цьому значенні стародавні люди називали людину мікрокосмосом.

Д уховне виробництво є важливою складовою суспільного виробництва. Воно постає як виробництво свідомості, як вид трудової діяльності, сутністю якої є відтворення предметів духовних потреб людини. Воно здійснюється у нерозривному зв'язку з іншими видами виробництва ( матеріальним, соціально – політичним тощо) і водночас відносно самостійними.

С вобода творчості альфа і омега духовного виробництва. Без свободи воно перетворюється на ремесло, яке втрачає здатність піднестися над дійсністю, узагальнити її форми і різноманітні прояви до рівня ідеалу, що передає майбутньому і постає його спонукальною силою.

Д уховне виробництво  це виробництво свідомості : ідей, поглядів, переконань, гіпотез, теорій тощо. Воно здійснюється повсякденно і повсякчасно. Його розмаїття визначається багатогранністю свідомості як специфічного феномену людської діяльності, як суб’єктивно – ідеального буття людини в світі, сутність якого визначається рівнем усвідомленням специфіки тих процесів, речей, відносин, в межах яких воно одержує видимі й невидимі форми локалізації.

Духовна культура та ідеологія

Філософія на відміну від конкретних наук покликана розкрити проблему людини в культурі, сутність і сенс культури як вияву людського духу, як історичного процесу самостворення , вдосконалення людини, розвитку її суто людських якостей.

К ультура  це спосіб і технологія створення, збереження і передачі нащадкам «людськості» в людині суто людських способів діяльності.

З а самою своєю сутністю культура( як шанування культу, уявлення про святиню) покликана бути засобом духовного перетворення людини, що стає можливим тільки через єднання її з цінностями релігії. Адже ідеали європейської гуманістичної культури мають своє коріння в цінностях християнства.

К ультура є абсолютною необхідною сходинкою у зростанні людини, вона є обов'язковою школою підготовки людини до прийняття цінностей, які перевищують цінності самої культури.

Ц ивілізація повинна бути культурою, тобто базуватися на високих духовних надбаннях. Поєднати людей у спільному творчому русі до цивілізації може лише культура. Саме вона виховує, возвеличує внутрішню творчу енергію кожного, орієнтує людину на творчість в ім'я гуманізму і добра, єднає громадянську самосвідомість, розуміння істини та почуття краси. У забезпеченні єдності суспільства на засадах творчих пріоритетів гуманної культури людства саме і коріниться глибинна таємниця творчого руху до цивілізації − соціально – справедливого суспільства, що забезпечує необхідні умови для вільного розвитку особистості.

Г оловне джерело добробуту українська інтелектуальна традиція вбачає у власній праці на власній землі, а не в колонізації, як, наприклад, німецький національний дух чи ортодоксальне російське слов'янофільство. Чеснота вільної праці − одна з головних в українській національній ідеї. Українська національна ідея, що знаходить теоретичне відбиття в ідеології національного відродження, має загально – людський характер. Вона органічно входить у світовий духовний контекст, збагачує культуру новими барвами, спонукає людей до творчості.