Тема. Тип Кільчасті черви. Загальна характеристика, різноманітність.
Загальна характеристика типу Кільчасті черви
Кільчасті черви – це морські, прісноводні й грунтові тварини, що мають більш складну організацію, ніж плоскі та круглі черви. Це, насамперед, стосується морських багатощетинкових червів, які є чільною групою в еволюції вищих безхребетних: від їхніх стародавніх предків походять молюски та членистоногі.
До найважливіших прогресивних ознак будови кільчастих червів належать такі:
Тіло складається з численних (5-800) сегментів (кілець). Сегментація виражається не тільки в зовнішній, але й у внутрішній організації, у повторюваності багатьох внутрішніх органів, що підвищує виживаність тварини при частковому пошкодженні тіла.
Групи схожих за будовою та функціями сегментів у багатощетинкових червів обʼєднані у відділи тіла – головний, тулубовий та анальний лопать. Головний відділ утворився внаслідок злиття передніх сегментів. У малощетинкових червів сегментація тіла однорідна.
Порожнина тіла вторинна, або целом, вистелений целомічним епітелієм. У кожному сегменті целом представлений двома ізольованими мішками, заповненими целомічною рідиною.
Шкірно-мʼязовий мішок складається з тонкої еластичної кутикули, розташованих під нею одношарового епітелію та двох мʼязових шарів: зовнішнього – кільцевого, і внутрішнього – дуже розвиненого поздовжнього.
Уперше виниклі спеціалізовані органи руху – параподії – являють собою бічні дволопатеві вирости стінок тіла тулубових сегментів, в які заходить целом. Обидві лопаті (спинна й черевна) мають більшу або меншу кількість щетинок. У малощетинкових червів параподії відсутні, є тільки пучки з нечисленними щетинками.
У травній системі, яка має три відділи, передня кишка сильно диференційована на ряд органів (рот, глотку, стравохід, підгорля, шлунок).
Уперше виникла замкнена кровоносна система. Вона складається з великих поздовжніх судин (спинної та черевної), зʼєднаних у кожному сегменті кільцевими судинами. Рух крові здійснюється за рахунок перекачування діяльності скоротливих ділянок спинних, рідше кільцевих, судин. У плазмі крові містяться дихальні пігменти, схожі на гемоглобін, завдяки яким кільчасті черви заселили середовища проживання з найрізноманітнішим вмістом кисню.
Органи дихання в багатощетинкових червів – зябра; це тонкостінні листоподібні, перисті або кущисті зовнішні вирости частини спинних лопатей параподії, пронизані кровоносними судинами. Малощетинкові черви дихають усією поверхнею тіла.
Органи виділення – попарно розташовані в кожному сегменті метанефридії, які виводять кінцеві продукти життєдіяльності з порожнинної рідини. Отвір метанефридія розташований у це ломі одного сегмента, а короткий каналець, що йде від неї, відкривається назовні в подальшому сегменті.
Нервова система гангліонарного типу. Вона складається з парних надглоткових і підглотко-вих гангліїв, зʼєднаних нервовими стовбурами в навкологлоткове кільце, та багатьох пар гангліїв черевного нервового ланцюжка, по одній парі у кожному сегменті. Органи чуття різноманітні: зору (у багатощетинкових червів), дотику, хімічного відчуття, рівноваги.
Переважна більшість кільчастих червів – роздільностатеві тварини, рідше гермафродити. Розвиток з метаморфозом (у багатощетинкових червів) або прямий (у малощетинкових червів, пʼявок). Деякі види кільчастих червів, окрім статевого, розмножуються також безстатевим способом (фрагментацією тіла з подальшою регенерацією частин, яких бракує).
Тип Кільчасті черви поділяють на три класи – Багатощетинкові, Малощетинкові та Пʼявки.
Різноманітність кільчастих червів
Кільчасті черви беруть свій початок, мабуть, від нижчих сегментарних червів, яким притаманна паренхіма. Найбільш давніми серед кільчастих червів є морські багатощетинкові черви. Від них при переході до прісноводного та наземного способу життя утворилися малощетинкові, а від малощетинкових - пʼявки.
Клас Багатощетинкові черви
Цей клас представлений морськими тваринами. Чимало з них ведуть активний спосіб життя, повзаючи по дну, зариваючись у грунт або плаваючи в товщі води. Є прикріплені форми, які живуть у захисних трубках. Зазвичай тіло поділене на голову, тулуб та анальну лопать. Кільчасті черви часто є хижаками. Їхня глотка має хапальні придатки, гострі шпичаки або щелепи. Наявні параподії, які мають різноманітну форму залежно від середовища проживання та способу пересування. Дихають вони зябрами.
Типові представники цього класу – нереїда та пісковиця. Вони є кормовими обʼєктами для низки промислових риб.
Клас Малощетинкові черви
Його представники – в основному мешканці грунту, але відомі й прісноводні форми. Будова малощетинкових на значну міру визначена грунтовим способом життя, завдяки чому організація червів спростилася. Головний відділ має просту будову, позбавлений органів чуття. Параподії відсутні, хоча в обмеженій кількості збереглися щетинки. Усі малощетинкові – гермафродити.
Представники малощетинкових червів – дощові червʼяки, живуть у вологому, багатому на перегній грунті. Тіло витягнуте, сегментація однорідна. На кожному сегменті вісім щетинок, які розташовані двома рядами з боків тіла. Чіпляючись ними за нерівності грунту, червʼяк за допомогою мʼязів могутнього шкірно-мʼязового мішка просувається вперед.
Травна система має низку істотних особливостей будови. Її передній відділ диференційова-ний на мʼязисту глотку, стравохід, підгорля та мʼязовий шлунок. У порожнину стравоходу відкривається протоки вапнистих залоз. Їхні секрети нейтралізують кислоти, якими багата споживана червʼяками їжа. У середній кишці їжа перетравлюється й всмоктується.
Рух крові в замкнутій системі кровообігу здійснюється скороченням пʼяти передніх кільцевих судин – «сердець». Дихають дощові червʼяки всією поверхнею свого вологого тіла завдяки наявності густої підшкірної сітки кровоносних судин.
Дощові червʼяки – гермафродити. Запліднення перехресне. В області поясочка (32-37-й сегменти) у кожної особини утворюється слизиста муфта, в яку червʼяки відкладають яйця. При просуванні муфти через сегменти, в яких містяться сімʼяприймачі, яйця запліднюються сперматозоїдами, що належать іншій особині. Муфта із заплідненими яйцями рухом мʼязів червʼяка скидається з переднього кінця тіла, ущільнюється й перетворюється на яєчний кокон, де й розвиваються молоді червʼяки.
Для дощових червʼяків характерна висока здатність до регенерації.
Грунтові кільчасті черви – корисні тварини. Ще Ч.Дарвін вказав на їхнє значення для родючості грунту. Затягуючи в нори опале листя, вони збагачують грунт перегноєм, а прокладаючи в грунті ходи, розпушують його й сприяють проникненню повітря та води до коріння рослин.
Клас Пʼявки
До класу пʼявки належать тимчасові ектопаразити, кровососи та хижаки. У пʼявок добре розвинена мускулатура. Целом більшою або меншою мірою заповнений паренхімою, кровоносна система більш-менш зредукована, а її функції виконують скоротливі ділянки це лома.
Ці червʼяки мешкають у воді або у вологих місцях на суші. Їхнє тіло сплощене. Великий задній присосок служить для прикріплення; іноді є й другий – передній – присосок. Щупальця, параподії, а зазвичай і щетинки відсутні. Гермафродити, але відбувається спарювання. З яєць, оточених коконом, дорослі особини розвиваються, оминувши личинкову стадію.
Деякі види живляться органічними залишками або померлими тваринами. Інші – хижаки. Вони нападають на червʼяків, на комах і на личинок багатьох безхребетних. Однак більшість із них – ектопаразити. Прикріпляючись до тварин присосками, вони прогризають шкіру й смокчуть кров. Рот пʼявки оточений залозами, які виробляють грудин. Він запобігає зсіданню крові.
Пʼявки використовують у медицині задля гірудотерапії. У гірудотерапії використовують два підвиди медичної пʼявки: пʼявка аптечна, або аптекарська, та пʼявка лікувальна. Ці різновиди пʼявок відомі з давніх часів.
Медична пʼявка завдовжки близько 10-12 см. Її спинка зеленуватого кольору з оранжевими смужками та чорними крапками. Це дуже важливо для визначення якості пʼявки: одноколірні, без смужок на спині, пʼявки вважаються непридатними для медичних цілей.
Пʼявка захищає себе від мікробів, що містяться в крові, знезаражуючи її своєю слиною.
Пʼявок для лікування хворих вирощують у стерильних умовах. Вирощена в таких умовах пʼявка – це живий шприц з ідеально збалансованим складом ліків усередині. Пʼявка сама «ставить хворому діагноз», тобто знаходить хворий орган і присмоктується якраз у потрібній для дії на нього точці. Коли пʼявці дають «свободу вибору», вона присмоктується тільки там, де розташовані біологічно активні точки (точки акупунктури).