
- •Філософія
- •Філософія
- •2.2 Нормативний навчальний курс «Етика і естетика».
- •2.3 Нормативний навчальний курс «Логіка»
- •3 Конспекти лекцій з нормативного навчального курсу „Філософія”
- •3.1 Як працювати з конспектами?
- •3.2.1 Філософія як специфічний тип знання
- •Ключові терміни
- •Структура світогляду
- •Принципи
- •Міфологічний світогляд і філософія
- •Висновки
- •Філософія доби середньовіччя
- •3.2.4. Західноєвропейська філософія Нового часу
- •Ключові терміни
- •Філософія Нового часу
- •Висновки
- •3.2.5. Виникнення і розвиток сучасної світової філософії.
- •Висновки
- •Завдання для самостійного опрацювання
- •3.2.6. Виникнення і розвиток філософської думки в Україні
3.2.6. Виникнення і розвиток філософської думки в Україні
Ми знаходимося в досить скрутному
становищі, коли хочемо схарактеризувати
українську філософську думку, бо ми можемо
з повною впевненістю сказати, що маємо
справу лише з початками і наміченням
думок, які можуть бути розвинені в
дальшій філософській творчості
українських мисленників майбутнього.
Дмитро Чижевський
Духовне відродження сучасної України – одна з важливих передумов розв’язання суспільно-політичних та економічних проблем. Сприяти цьому має належне вивчення й осмислення української філософії. Історично сталось так, що українська філософія не набула світового визнання, проте вона має цілу низку таких особливостей, що роблять її своєрідною, унікальною та неповторною. Постаючи в основному внутрішнім явищам української культури, вона, тим не менше, не була ізольованою від світових філософських процесів і в кожну добу української історії концентровано виражала її інтелектуальну сутність. В наш час українська філософія набула можливості самостійного розвитку на тому багатющому історичному грунті, який постав її реальною спадщиною.
Після вивчення матеріалу теми Ви будете
Знати
►історичні та культурні особливості формування української філософської думки;
►етапи розвитку української філософії та її загальну характеристику;
►зміст і проблематику найвизначніших культурно-освітницьких та філософських пам’яток;
►характерні риси і особливості української філософії на кожному з етапів її розвитку та особливості її зв’язку із загально історичним процесом.
Вміти
►пояснювати історичні особливості проявів українських філософських пошуків в залежності від суспільно-історичного та культурно-освітнього контексту;
►простежувати історичний зв'язок змісту пам’яток української суспільно-гуманітарної думки;
►робити порівняльний аналіз філософських надбань різних епох української історії.
Розуміти
►причини історичних та культурних особливостей української філософської думки;
►органічний зв'язок розвитку філософських ідей із духовними суспільно-політичними процесами в Україні;
►культурне та соціальне значення філософської спадщини для розвитку сучасного українського суспільства.
Програмна анотація
Філософські ідеї в культурі Київської Русі.
Філософська гуманістична думка українського Ренесансу.
Києво-Могилянська академія і філософія Просвітництва.
Проникнення ідей німецької класичної філософії в Україну.
Українська філософія ХІХ – ХХ ст. у контексті світової філософії.
Екзистенціальні тенденції Київської філософської школи.
Новітня українська філософія.
Ключові терміни
►Антеїзм – так деякі дослідники називають прояви в українському національному характері та філософській думці любові до Землі, культ Землі.
►Антропоцентризм – філософський принцип, згідно з яким людина є центром Всесвіту або займає центральне місце у всіх міркуваннях та вирішеннях.
►Барокольність – на думку цілої мережі дослідників – виявлення особливостей української філософської думки у вигляді її рухливості, динамізму та певній концентрованості навколо проблем духовного вдосконалення, пов’язаного із глибокою релігійністю.
►Братські школи – центи освіти та духовного життя в Україні; що виникали, починаючи від XVI ст.. з метою збереження православних засад життя та протидії католицькій експансії.
►Емоційність – одна із провідних особливостей української філософії, що полягає у наданні переваги прямому щирому почуттю над раціональним міркуванням при вирішення смисложиттєвих проблем.
►Естетизм – особливість української філософії та духовності взагалі, що проявляє себе у цінуванні краси в усіх її виявленнях.
►Непомітного зла філософія – оригінальна концепція М. В. Гоголя, згідно з якою у боротьбі Бога та диявола за людські душі найнебезпечнішим для людини постає маленьке, непомітне зло, через прийняття якого людина поступово опиняється у диявольських пазурах.
►Просвітництво – європейська течія в галузі культурного і духовного життя XVI-XVIII ст.., що ставила собі за мету сформувати погляди, котрі виходили передусім з вимог людського розуму.
►Ренесанс – європейська доба Відродження (XIII- XVI ст..); виникнення нового відчуття життя, що споріднене з античністю і протилежне Середньовіччю.
►Споріднена праця – (за визначенням Г. Сковороди) вид діяльності, котрий особливо припадає людині до душі, відповідає її природним схильностям та здібностям, приносить радість і задоволення вже й сама по собі, а не лише своїм результатом.
Філософська думка в Україні
Таблиця 3.7 – Українська філософія
Історичні етапи |
Основні риси і положення |
Видатні школи та їх представники |
|||
Українська філософія (V-XX ст.)
Філософія давніх слов’ян (V-IX ст.).
Продовження таб. 3.7 Філософська думка у Київській Русі (Х-XIV ст.) |
– вона постає переважно внутрішнім явищем української культури; – ніколи не виявляла схильності до абстрактно-раціональних системних побудов; – завжди проявляла схильність до моральних настанов та життєвого повчання; – переважно позитивно ставилася до релігії, до шанування вищих духовних цінностей; – досить сильно була обернена у бік історичних і у бік історіософських осмислень особливостей долі як українського народу, так слов’янства вцілому; – досить сильно інтегрувала у літературу, громадсько-політичну думку культурно-історичні проекти та міркування |
|
|||
– український нород вірить передусім у свої власні сили і здібності; – йдемо до полів наших трудитися, як боги веліли кожному чоловікові; – а йдемо куди – знаємо: по землі на гори і в луку моря; – ми відважні, коли боремося за життя; – і відсічемо старе життя наше од нового, як січуть, рубають дрова в домах огнищан простих. |
«Вересова книга» - геніальна пам’ятка українського народу (трипільська культура). |
||||
– становлення філософії відбувалось у процесі розв’язання суперечностей між слов’янським міфологічним світоглядом та християнством; – культура Русі акцентує увагу на таких важливих проблемах, як протистояння духу і природи, душі і тіла, духовного і тілесного, Бога і диявола тощо; – в центр піраміди проблем ставиться людина в етико-моральному
|
Іларіон Київський (ХІ ст.); Данило Заточеник (ХІІ ст..) Володимир Мономах (1053-1125 рр.) Нестор (1056-1113 рр.); |
||||
Історичні етапи |
Основні риси і положення |
Видатні школи
та їх п
Продовження таб. 3.7 |
|||
Філософія доби українського Ренесансу (XIV-XV ст.).
Філософія у Києво-Могилянській академії (1632-1817 рр.).
Продовження таб. 3.7
Філософія Просвітництва (друга половина XVIII- gjx/ XIX ст.). |
світлі, її почуття і розуміння світу; – філософська картина світу, суспільство розглядалося крізь призму вічного конфлікту добра і зла; – проповідувалась зверхність віри над знанням. |
Клим Смолятич (ХІІ ст.); Кирило Турівський (1130-1182 рр.) |
|||
– християнська релігія повністю подолала язичництво, перетворившись у пануючу форму суспільної свідомості; – відхід від притаманного Київській Русі історичного оптимізму і перехід до глибокого песимізму в розумінні перебігу історичних подій; – філософська думка розвивалась на основі ідеологій гуманізму; – утвердження непереможності духу – справжнього буття русина; – широко розповсюджується неоплатонізм; – буття Бога знаходиться в іншому вимірі ніж панування буття пізнаваних речей; – відбувається своєрідний синтез неоплатонізму та арістотелізму на грунті української ментальності. |
Юрій Дрогобич (1850-1494 рр.); Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566 рр.); Іван Вишенський (1550-1620 рр.); Касіян Сакович (1578-1647 рр.); Павло Русин (1470-1517 рр.). |
||||
– читались курси діалектики, логіки, натурфілософії, психології, метафізики; – різкий поворот до вивчення людини і природи; – філософія – це система дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних Богом, а також як дослідництво життя і доброчесності; – істину слід шукати на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи; – пріоритетне значення має розум; – сенс життя – у творчій праці, спрямованій на власне і громадське добро.
|
Петро Могила (1596-1647 рр.); Лазар Баранович (1620-1693 рр.); Інокентій Гізель (1600-1683 рр.); Іоанакій Галятовський (1620-1688 рр.) Феофан Прокопович (1977-1736 рр.); Стефан Яворський (1658-1722 рр.); Георгій Кониський (1717-1795 рр.) |
||||
– Г. С. Сковорода являє собою той особливий тип філософа, який філософію розглядає як прямі духовні концентрації власного життя, а саме життя не мислить собі інакшим, як побудованим у відповідності із принципами своєї філософії; – світ, за Сковородою, складається із двох натур: видимої, чуттєвої, але не справжньої і не першій за суттю, та невидимої, духовної, вічної та чистої, тому – справжньої основи будь-чого, тобто Бога; – дві натури співвічні, існують ніби паралельно, а тому жодну з них не можна просто знехтувати, але духовна натура ніколи не виявляються у видимі адекватно, тому між ними точиться вічна боротьба; – людина, як малий світ, мікрокосмос, «мирок», поєднує в собі дві натури, своїм життям демонструє їх боротьбу та весь можливий діапазон її виявлення; –
Продовження таб. 3.7 – людське щастя втілюється не тільки в духовних чеканнях, не тільки у сердечній радості, а й праці, яка приносить внутрішнє задоволення і душевний спокій, є обов’язковою умовою самореалізації людини. |
Григорій Сковорода (1722-1794 рр.);
|
||||
– з матеріалістичних позицій підходив до осмислення світу як існуючого об’єктивно; – матерія – це те , з чого складається якась річ; – в основі пізнання знаходиться відчуття; чуттєве сприйняття – нижче пізнання; розумове пізнання – «вище поняття». – За філософськими поглядами деїст: світ створений Богом, але в подальшому розвивається за своїми закономірностями, існує об’єктивно; – у теорії пізнання – сенсуаліст; джерелом пізнання є відчуття. |
Яків Ковельський (1728-1793 рр.);
Петро Лодій (1764-1829 рр.); |
||||
– проблеми буття і пізнання вирішував з матеріалістичних позицій; – пізнання розпочинається з відчуттів, але на цьому воно не зупиняється, а йде далі – до розумового пізнання; –
Продовження таб. 3.7
|
Іван Ризький (1761-1811 рр.);
|
||||
Історичні етапи |
Основні риси і положення |
Видатні школи та їх представники |
|||
Філософія українського Романтизму (20-30-ті рр.. ХІХ ст.)
Ідеї філософії серця
Продовження таб. 3.7
Продовження таб. 3.7
Ірраціоналізм
|
– Центральною у філософських поглядах є ідея розумної людини, яка є вільною і самодостатньою; – проголосивши розум головним чинником людської діяльності, вказував, що доля людини залежить від неї самої від спрямування її розуму і сил духовних; – ставив питання про сенс життя людини, яка розумом пізнає створену Богом природу як матеріальну силу з її незнищенні сю і вічністю; – людина, вдосконалюючи себе, активно діє на суспільну користь і сама творить своє майбутнє. |
Олександр Духнович (1803-1865 рр.). |
|||
– Романтизм – художній метод у літературі й мистецтві, що прийшов на зміну класицизму; – для нього характерне протиставлення реальній дійсності картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю; – романтичне світорозуміння, поєднане з національною ідеєю характерне романтизму; – від
доби романтизму розвиток як культури,
так і філософської думки йде, органічно
переплітаючись з пробудженням
національної свідомості і намаганням
українців н
Продовження таб. 3.7 |
|||||
– світобачення сформувалося під впливом натурфілософії Ф. Шеллінга, яку він намагався застосувати до розвитку філософії фізики і медицини; – основу буття вбачав у абсолютному розумі, яким є Бог; – природа і людина – породження абсолютного початку; – матеріальне і духовне тотожні; – увесь світ є живим: органічна матерія міститься в неорганічній, як душа в тілі; – концепція пізнання ґрунтується на тотожності суб’єкта і об’єкта; – з допомогою розуму людина пізнає внутрішню сутність предметів та оперує ідеями. |
Данило Велланський (1774-1847 рр.); |
||||
– світогляд М. Гоголя антропоцентричний, релігійно-ідеалістичний; – основою світогляду є Бог, який надає усякому буттю сенсу та певного призначення; – людина є найпершим та найкращим творінням Божим; – найпершим життєвим завданням постає якраз усвідомлення свого призначення; – це особливо важливо тому, що за душу кожної людини йде нещадна боротьба між Богом та Дияволом; – кожна людська душа постає полем розгортання всесвітньої буттєвої драми: якщо вона врятована – добра в світі стає більше, коли загублена – менше; – найнебезпечнішим для людини постає так зване «непомітне зло», тобто зло незначне, маленьке (наприклад, незначна брехня), яке людина не вважає за зло і не бореться із ним. |
Микола Гоголь (1809-1852 рр.); |
||||
– в традиції релігійно-духовної філософії, якій слідував у своїй діяльності Й. Міхневич, розв’язується проблема співвідношення віри і розуму; – гордий розум людини не може піднятися над розумом Бога, навпаки, він має бути у належній слухняності віри; – основою усіх наукових знань є душа з її силами та діями, а в самому стані розуму надзвичайно важко відокремити природне від надприродного, визначити межі і показати ступінь природної діяльності розуму. |
Йосип Міхневич (1809-1885 рр.). |
||||
– характерна особливість світобачення М. Костомарова – сполучення християнства і романтизму; – джерело всіх явищ і процесів – у божественному началі, у «Верховному промислі»; – духовне є основою матеріальної, предметної дійсності; – пізнання світу полягає у розкритті духовного в фізичному; – історіософські погляди М. Костомарова найповніше виражені в його праці «Книги буття українського народу». |
Микола Костомаров (1817-1885 рр.). |
||||
|
|
|
|||
Філософія серця |
– абсолютизація філософії серця; – поняття серце має глибинні духовні пласти людини, позасвідомий національний та індивідуальний досвід; – серце – внутрішня глибінь людини; – у серці архаїчні конструкти світогляду, світосприймання, що впливають на здійснення тієї чи іншої мети в майбутньому; – людина – це єдність «внутрішнього» і «зовнішнього», як подвійне «єство душі» – «поверхні» і «глибини» душевної; – ідея серця як найпотаємнішої сутності «духовної» людини тісно пов’язана з національною ідеєю. |
Пантелеймон Куліш (1819-1897 рр.); |
|||
– найголовнішим для розвитку філософської думки в Україні стали Шевченкові ідеї: людини як самоцінності і центру всього світу;ї – свободи як умови буття людини; – історії як процесу реалізації прагнення людей до свободи й щастя; – глибинної спорідненості людини з природою; – віра у справедливого Бога; – культ жінки-матері. |
Тарас Шевченко (1814-1861 рр.); |
||||
– критично оцінюючи матеріалізм та ідеалізм за їх ігнорування індивідуального, П. Юркевич намагався подолати однобокість обох підходів до людського пізнання в створенні власної концепції пізнання людини, діяльною силою якої є «серце»; – серце є не тільки носієм тілесних сил, а й центром її духовного життя, пізнавальних дій душі, вихідним пунктом усього доброго й злого в словах, думках і вчинках, тобто це «скрижаль, на якому викарбований природний моральний закон»; – серцем визначається індивідуальність, неповторність конкретної людини; – серце може виражати такі душевні стани, які за своєю ніжністю неприступні для розуму. |
Памфіл Юркевич (1826-1874 рр.). |
||||
Натуралістично-позитивістські ідеї в філософії України (кін. ХІХ- поч.. ХХ ст.).
Філософські проблеми мови і мовлення
Соціальна філософія
|
– знаходився під певним впливом філософії Гегеля. Своє бачення сучасності філософії виклав у праці «Про дорікання, що робляться філософії в теоретичному і практичному відношенні, їх силу і важливість»: – завдання філософії – пізнання дійсності на рівні свідомості у формі ідей; – у філософії людська свідомість вперше звертається до самої себе, а звідси випливає неможливість розглядати філософське знання в контексті практичної корисності; – кожне філософське вчення впорядковує себе як органічна частина цілісного процесу; – філософська думка розвивається від заглиблень у природу – через власне самоусвідомлення – до винайдення абсолютів (Бога), відкриття істини у сфері самоусвідомленої думки та втілення її у практику; – національна філософія повинна взяти усе цінне із різних історичних філософій, але усталити све це на власних засадах – на засадах синтезу ідеального і реального, ідей та життя. |
Орест Новицький (1806-1884 рр.). |
|||
– засновник Харківської психологічної школи у мовознавстві; – дав філософське обґрунтування виникненню, розвитку мови і мислення як взаємозв’язаного процесу творчої діяльності людей; – поява мови означала перехід від несвідомості до свідомості внаслідок необхідності взаєморозуміння між людьми; – за допомогою думки людина усвідомлює думку, творить образ предмета, від якого переходить до поняття; – мова не тільки засіб спілкування, вираження думки, але й творення, знаряддя удосконалення думки, збагачення знань. |
Олександр Потебня (1835-1891 рр.). |
||||
– обґрунтовує ідею багатофакторного і визначеного історичного процесу: традиції, культури, національного характеру тощо; – ратував за обмеження до мінімуму елементів примусу, усунення авторитарних рис у суспільному житті; – національність розглядав як необхідний будівельний матеріал демократії і свободи;
|
Михайло Драгоманов (1841-1995 рр.). |
||||
|
|
|
|||
Позитивна філософія
Екзистенціалізм в філософії України
Ноосферна концепція
Філософія України в ХХ ст.
Історіософія |
– шляхом національної освіти закликав до піднесення національної самосвідомості; – вважав, до істина лежить в площині самосвідомості; – був рішучим противником як ідеалістичного, так і матеріалістичного монізму. |
|
|||
– філософський світогляд І. Франка самобутній: вважав однобічним матеріалізм і ідеалізм; – йому імпонувала позитивна філософія, стверджував необхідність зв’язку теорії з практикою; – ставив у центр свої міркувань людину і бачив у ній колосальну різноманітність можливих проявів; – народ, людський загал творить історія і вирішує свою долю; – творчий процес (чи в художній чи в наукових галузях) може і повинен бути предметом наукового дослідження; – був прихильником індуктивного методу в пізнанні і заперечував діалектичний метод; – в релігії загалом вбачав моральну опору людства, нічим не замінену і в часи лихоліть, і в мирну добу. |
Іван Франко (1856-1916 рр..) |
||||
– створила романтично-екзистенціальний художній світ, в якому воєдино переплелись і сердечність, і моральнісна чистота вчинків і почуттів, і нерозривна єдність особистості і природи; – виступала проти спрощених тривіальних інтерпретацій у співвідношенні релігійної віри та життєвих реалій; – закликала до усвідомлення та безмірної складності людського ставлення до світу; – проблему людини окреслювала як проблему вибору одного з декількох можливих варіантів життєвих дій; – вірила, що наука і художня інтелігенція спроможні і зобов’язані «просвітлювати шляхи в прийдешнє». |
Леся Українка (1871-1913 рр.); |
||||
– світоглядно-філософські орієнтації письменника мають екзистенціальне забарвлення; – провідне місце займає людина та її ставлення до природи; – людина осмислюється не з антропологічного, природного-соціального боку, а як морально-духовна сутність, де головними збудниками її вчинків є душевно-глибинне несвідоме. |
Михайло Коцюбинський (1864-1913 рр.). |
||||
–створив оригінально вчення про живу речовину, перехід біосфери в ноосферу; – формує ідею ноосфери у дусі українського світорозуміння: у центрі особистість; – ноосфера – це біогеохімічне поняття, що відображає коеволюцію людства та біосфери, синтез історичного та природного процесів самоорганізації як планетарного явища. |
Володимир Вернадський (1863-1945 рр.). |
||||
– філософська думка України після 197 р. пережила суворі історичні випробування. Соціально-політичні та економічні перетворення спонукали зміни у філософській культурі. За межами України опинились багато представників філософської культури. І все ж в Україні формується потужна, суперечлива еволюційно-романтична течія, що об’єднувала учених, поетів, письменників, філософів, громадсько-політичних діячів. |
|
||||
– історичний процес, вважав М. Грушевський, треба вивчати не шляхом а апріорних висновків і незмінних принципів пізнання, а «дорогою індуктивного» на базі теорії факторів; – у праці «Початки громадянства. Генетична соціологія» він робить висновок, згідно з яким соціологія фактично трансформується у генетичну соціологію, а остання своїм предметом виходить у сферу філософської історії по суті ототожнивши предмет історії, соціології і філософії історії; – філософсько-історична концепція ґрунтується на принципі поліфакторності суспільного розвитку, взаємодії чинників, які зумовлюють єдність та цінність історії, її багатомірність; – основа історії народу – його культура – сенс історії вбачав у гуманізації суспільних відносин на засадах солідарності та альтруїзму;
|
Михайло Грушевський (1866-1934 рр.). |
||||
Історичні етапи |
Основні риси і положення |
Видатні школи та їх представники |
|||
Філософія щастя
Антропологічний поворот філософії
Київська філософська школа
Філософія української діаспори
|
– методологічні, філософсько-соціологічні засади М. Грушевського лягли в основу його концепції історії України; її основні положення – автохтонність українського народу (тотожність з антами), його селянська природа, безкласовий, демократичний характер, осібний, самостійний шлях розвитку. |
|
|||
– основні положення про людину, сенс її життя, внутрішню і зовнішню свободу розглядав у співвідношенні з розвитком суспільства, нації, держави, вселюдської історії; – закони руху суспільства породжують нові елементи, що не мають інтересу берегти те, що віджило; – українській нації притаманні свої закони життя, ламання яких «ламає душу цілого народу», і «така руйнація є злочин перед вселюдським поступом»; – історія українського народу має свої виміри соціального простору й часу; – історія показала українству всю безплідність , усю шкідливість і навіть злочинність убрати відродження української нації в неприродні для неї, огидні її соціальним прагненням форми; – у світогляді В. Винниченка чітко виявився гуманізм української ментальності. |
Володимир Винниченко (1880-1951 рр.). |
||||
– принципово новий і важливий антропологічний поворот в філософії: П. Копнін спрямував філософську думку не на вивчення незалежних від людини об’єктивних законів природи та суспільства, а на те, що залежить від людини, що освоюється людиною в процесі осмислення світу, прагне осягнути природу наукового знання в контексті суспільного людського досвіду; – наскрізною ідеєю цих пошуків було з’ясування ролі творчої активності суб’єкта, що зрештою сприяло повороту філософської думки України до проблем філософської гуманістики. |
Павло Копнін (1922-1971 рр.) |
||||
– становлення В. Шинкарука як філософа відбулося в 60-х роках, у період «другого відродження» української філософії коли почав зміщуватись акцент філософських досліджень у бік людини та її світогляду; – він був одним із перших філософів, що вийшли за рамки гносеологічного аналізу буття у більш широкий спектор філософсько-світоглядних проблем, насамперед розуміння буття як способу життєдіяльності людини, а відношення мислення до буття – як відношення людини до світу; – людина та спосіб її буття у світі стають для вченого і всієї київської філософської школи об’єктом наукового осмислення, лейтмотив якої він окреслив у положенні: «Сутність людського способу буття полягає у творчій діяльності, яка є самодіяльністю, самоутвердженням людини в світі». – у фокусі теоретичних розробок В. Шинкарука виявились фундаментальні проблеми формування особистості, її світоглядної культури, і ширше – проблеми історії і теорії культури, зокрема історії української філософії. |
Володимир Шинкарук (1928-2001 рр.). |
||||
– ідеологія українського націоналізму; – зробив спробу сформулювати основні положення теорії нації і національної еліти, світоглядні засади української національної ідеї та власну концепцію «вольового» націоналізму і висловив ряд філософських ідей, висвітлення яких допомагають всебічні не осмислювати особливості розвитку філософської і політичної думки в Україні; – визнавав щораз більший вплив ідей на історичний розвиток; – схилявся до визнання вирішальної ролі людської особистості в історичному процесі; – ірраціональну волю розглядав як основну силу індивідууму, суспільства, народу; – ратував до повернення до джерела національних традицій, до узвичаєних норм, закорінених у глибинах генетичної пам’яті етносу. |
Дмитро Донцов (1883-1973 рр.); |
||||
– розглядав історію як всесвітній процес реалізації вищої мети і правди людства, в якому окремий народ сповнює визначену |
В’ячеслав Липинський |
||||
Історичні етапи |
Основні риси і положення |
Видатні школи та їх представники |
|||
|
Провидінням роль; – оригінальною була думка про те, що деструктивні, негативні сили не мають самостійності, бо дістають своє буття, форми і зміст від позитивних як їх збочення, спотворення, як їх нетривке наслідування; – своєрідною була також його ідея «волюнтаризму» як визнання активної творчої ролі «великої людини», індивіда, а не тільки класу, нації; – нація є об’єднання мешканців з почуттям «територіального патріотизму», який «лежить в основі всякої органічної нації, випливає із інстинкту осілості»; – головними націотворчими факторами називав національну державу, культуру, політично активну верству, здатну розвинути в собі патріотизм, ідеологію й організувати виробництво, знайти підтримку всього громадянства; – без національної ідеології інші чинники не будуть формувати націю; – ідеї творяться людьми, виростають із стихійного матеріального життя; – «кожен час творить нові ідеї: вони вживаються на маси через посередництво слова, яке теж пристосовується до змін»; –«Слово, коли воно має бути творчим, повинно служити життю, а не безплідно намагатися начинати життя до своїх законів…». |
(1882-1931 рр.). |
|||
– найвідоміший у діаспорі дослідник історії української філософії; – світове значення національної філософії пов’язує з появою в ній великого філософа, котрий створює філософську систему світового значення; – розробив ряд філософських проблем, зокрема сутності буття світу і людини, теорії пізнання і логіки, філософії культури; –певна нація в певні моменти репрезентує історичний розвиток філософської думки, надаючи останній національне забарвлення. |
Дмитро Чижевський (1894-1977 рр.). |
||||
– в осередку філософських пошуків І. Мірчука знаходились дослідження української духовності; – мета української філософії – «шукання життєвої правди», і «її суть ніколи не знаходить свого вислову в чистій абстракції, в безпосередньому пізнанні речей, а причина виявиться практично в чуттєво-релігійному, етичному ладі в роз’ясненні світових подій»; – «головною компонентою» українського світогляду вважав антеїзм – «містично-ліричний, безпосередній вияв культу землі», месіанізм , під яким розумів форму «любові ближнього, перенесену із сфери індивідуального вияву між індивідуальних людських відносин на великий комплекс народів», а також «надвартість емоціональності», яскраво виражену у «філософії серця» П. Юркевича, схильність до ідеалізації і оптимізму. |
Іван Мірчук (1891-1961 рр.). |
Висновки
Українська філософія, хоча її теорії у своїй більшості і не здобули світового визнання та поширення, органічно вписана в історію українського народу та його духовної культури; вона була присутня на всіх основних етапах української історії і відігравала важливу роль у розвитку громадської думки. Постаючи переважно внутрішнім культурним явищем, українська філософія постає концентрованою формою виразу особливостей національного характеру та світосприйняття українців, їх суперечливих ідейних прагнень, їх самоусвідомлень та ціннісних орієнтацій.
Виходячи з ідей, що існування будь-якої національної філософії реалізується як прояв філософії духу, почнемо стверджувати: українська філософія є особливим, оригінальним потужним потоком в українській культурі, який відбиває суперечності буття українського народу. Ця особливість визначається домінантною особливістю етико-морального спрямування. Український народ створює філософію, у центрі якої є людина з її внутрішнім світом, який перебуває в органічній єдності з умовами її самореалізації. Це не просто людина, а передусім людина землі, яка критерієм істини має свою власну діяльність, розглядає своє буття через єдність чуттєвого і раціонального. Українська філософія – це оригінальна система, в основі якої постає філософський дух українського народу як органічна єдність віри, надії і любові у вічному прагненні до втілення їх у свободі.
Резюме
Українська філософія постає переважно явищем внутрішнім щодо розвитку української культури; вона від самого початку набула таких особливостей, як естетизм, емоціональність, схильність до морального повчання життєвої настанови, а не докладних абстрактних системотворень, спрямованість у бік осмислення глибин душі людини та специфіки соціально-історичних процесів.
До Київської Русі філософія прийшла разом із християнством; під впливом візантійської духовності традиції в Київській Русі від самого початку стали відомими ідеї давньогрецьких та візантійських філософів. Але тут врешті була започаткована нова філософська традиція, яка базувалася на уявленнях русичів про святість та значення книжкової мудрості, «Філософствування у Христі». Книжкові джерела Київської Русі засвідчують про те, що тут інтенсивно засвоювались попередня мудрість, ф власні міркування були спрямовані на осмислення історичного місця нової держави у всезагальному людському розвитку.
В подальшій історії Україна втрачає свою державну самостійність, входить до складу різних держав. Проте включення більшої частини її території у склад Речі Посполитої відкриває русинам шлях до західноєвропейської освіти. На Україну приходять ідеї гуманізму, деформаційні віяння. Розповсюдження було пов’язане із виникненням православних християнських братств; останні відкривають численні братські школи, де викладається філософія, вперше на Україні набуваючи професійного статусу.
Український гуманізм має ті самі вихідні ознаки, що й західноєвропейський: він реабілітує земне життя та земні вчинки людини, оспівує людську особистість, освіту, науку, звертається до народної мови та народних звичаїв, замислюється над суспільними відносинами та формами державного правління. На Україні ідеї гуманізму переплітаються з ідеями народності, боротьби за права православних, за поширення освіти.
На базі братських шкіл виникають перші в Україні вищі навчальні заклади – Острозька та Києво-Могилянська академії. Саме остання відіграла видатну роль у поширенні науки та освіти як в Україні так і на Сході Європи. Вона надала нового поштовху розвитку філософії: філософські курси академії були досить ґрунтовними, широкими за проблематикою; вони базувались на типових пізньосхоластичних курсах західних університетів, проте включали у свій зміст і новітні до нині науки.
Уславленим вихованцем Києво-Могилянської академії був Г. Сковорода, який, маючи високу філософську освіту, створив власну цілісну і багато в чому оригінальну філософську концепцію, сповнену духовних прагнень, а, головне, - відроджуючу традиції давньоруського філософствування, спрямованого на органічне поєднання життя та філософської мудрості.
Наприкінці XVII – на початку ХІХ ст. в Україні поширюються ідеї Просвітництва, німецької класичної філософії, європейського романтизму. В університетах починає інтенсивно розвиватися професійна світська філософія, яка досягає досить високих інтелектуальних результатів: професори Харківського та Київського університетів збагачують духовну культуру України та Росії власними ідеями та інтелектуальними розвідками.
У ХІХ ст. філософські ідеї поширюються і через літературу та програмні твори представників громадсько-політичних рухів; на першому плані тут знаходяться геніальні діячі української духовності – М. Гоголь, Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка; серед громадсько-політичних рухів важливе значення мали ідеї засновників Кирило-Мефодієвського товариства.
На поч. ХХ ст. українська філософська та наукова думка знаходиться на підйомі, проте цей процес обриває Жовтнева революція в Росії. Українська філософська думка ХХ ст. розвивається кількома потоками: в соціалістичній Україні, де спроби зберегти національні духовні традиції закінчуються трагічно для діячів науки та культури, в Західній Україні та діаспорі, де створюються осередки та досить плідно працює ціла мережа мислителів. Після Другої світової війни відбувається повне відродження філософії, оновлення її проблеми, зростання професійного рівня філософів. Сьогодні цей процес, продовжується в українській незалежній державі. І хоча зараз він розвивається досить суперечливо, перед українською філософією вперше відкрились перспективи культивування оригінальної, самородної духовності.
Завдання для самостійного опрацювання і закріплення теоретичного матеріалу до теми.
Поясніть зміст основних особливостей української філософії: естетизму, кардоцентризму, антеїзму, барокольності, схильності до життєвої настанови та морального повчання.
Що таке національна філософія?
Охарактеризуйте основні риси філософських пошуків у Київській Русі.
Сформулюйте характерні принципи філософської думки українського Ренесансу та Просвітництва.
Окресліть, що було спільного та відмінного в ідеях західноєвропейського та українського гуманізму.
Сформулюйте принцип філософії «братських шкіл».
Поясніть чим саме філософські курси Києво-Могилянської академії відрізнялись від типових схоластичних курсів західноєвропейських університетів.
Окресліть особливості філософії Г. С. Сковороди, та поясніть в чому саме виявилась їх оригінальність.
Розкрийте зміст та провідну спрямованість вихідних ідей університетської філософії в Україні ХІХ ст.
Окресліть, як вплинули ідеї німецької класичної філософії на розвиток української філософської думки ХІХ ст.
Поясніть сутність філософії серця М. Гоголя, П. Куліша, Т. Шевченка, П. Юркевича.
Розкрийте сутність філософії лірики Л. Українки.
Що таке філософія українського духу?
В чому суть романтичної філософії в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст.?
Окресліть та поясніть провідні особливості розвитку української філософії у ХХ ст.
Окресліть зміст та оцініть оригінальність філософсько-світоглядних ідей основних представників «Київської школи» ХХ ст.
Аргументуйте, у чому полягає сучасне значення ідей В. Вернадського
Поясніть сласне розуміння значення досить великих розходжень в ідеях сучасної української філософії для її історичної перспективи.
Експрес-тест №7
Назвіть три складові певної дуальності в культурі Київської Русі: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Назвіть моральні проблеми, які ставили і вирішували мислителі Київської Русі:
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
У чому полягає сутність концепції «спорідненої праці» Г. Сковороди?
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Назвіть три світи вчення Г. Сковороди:
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Яка мораль була домінуючою у філософії українського романтизму?
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Назвіть чинники українського менталітету за П. Кулішем:
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Назвіть не менше трьох представників української «філософії серця»:
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Назвіть не менше двох принципів націоналізму за Д. Донцовим:
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Назвіть основні галузі досліджень філософії «червоного позитифізму»:
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Назвіть не менше трьох напрямів розробок сучасної логіки Львівсько-Варшавської школи:
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Додаткова література з теми
Багалій Д. Український мандрівний філософ Григорій Сковорода. – Київ, 1992.
Бондар С. Философсько-мировоззренческое содержание «Изборников» 1073-1076 голов. – Київ, 1991.
Вересова книга. – Київ, 1994.
Вернадський В. Розмышления натуралиста. – Москва, 1997.
Вільчинський Ю. та інші. Розвиток філософської думки в Україні. – Львів, 1994.
Возняк С., Голянич М., Москаленко Ю. Філософська думка України: імена та ідеї. – Івано-Франківськ, 2003.
Горський В. С. Історія української філософії. – Київ, 2001.
Горський В. С. Нариси з історії культури Київської Русі. – Киїа, 1993.
Грушевський С. С. Очерки истории украинского народа. – Киїа, 1990.
Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст. Франківський період. – Київ, 1992.
Історія філософії України. Підручник. – Київ, 1994.
Кашуба М. В. та інші. Філософія Відродження на Україні – Київ, 1990.
Криштопа В. І. Філософія. Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2000.
Огородник І. В., Огородник В. В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій: Навч. посібник. – Київ, 1991.
Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – Київ, 1992.
Шевченко В. І. Концепція пізнання в українській філософії. – Київ, 1993.