І.3. Ґрунтові води

Глибина залягання ґрунтових вод та їх хімічний склад мають великий вплив на властивості ґрунту. Глибина залягання ґрунтових вод тісно пов’язана з характером рельєфа і літологічними властивостями порід, що беруть участь в геологічній побудові території.

В процесі ґрунтоутворення беруть участь ґрунтові води, які залягають на глибині до 4-6 м. При більш глибокому заляганні ґрунтові води на процес ґрунтоутворення не впливають.

На плато ґрунтові води залягають на глибині близько 10 м і не приймають участь в процесі ґрунтоутворення. Тут сформувалися ґрунти автоморфного ряду зволоження. Виключенням являються ділянки, де на поверхню виходять глини, які є водоупором. На таких ділянках спостерігається виклинювання верховодки, рівень ґрунтових вод піднімається близько до поверхні, де і утворюються ґрунти напівгідроморфного ряду зволоження. В балках, де рівень ґрунтових вод більше 6 м утворюються чорноземи намиті.

За хімічним складом характеристика підземних вод така: серед аніонів переважають гідрокарбонати, хлориди, сульфати, у катіонах – магній, натрій, кальцій. Переважають мішані хімічні типи вод, такі як гідрокарбонатно-хлоридно-магнієво-натрієві та інші. Мінералізовані ґрунтові води, піднімаючись до поверхні ґрунту по капілярах, обумовлюють засоленість і солонцюватість сформованих тут ґрунтів.

І.4. Рослинність

На території Іванівського району переважає степовий тип рослинності.

Проектоване покриття поверхні ґрунту рослинністю на схилах складає 40-45%, що визначає невеликий врожай зеленої маси 12-15 ц. В травостої переважає різнотрав’я, представлене шалфеєм, лапчаткою, полином, ромашкою. Із злакових рослин зустрічаються м’ятлик вузьколистий, рейграс пасовищний. [8]

Особливості кліматичних умов відображаються на характері рослинного покриву. Навесні і на початку березня рослинність знаходиться в порівняно хорошому стані, але з приходом жаркого посушливого періоду майже втрачає свою життєздатність. В кінці літа, на початку осені, рослинність знову оживає. В зв’язку з цим природні кормові угіддя хороші навесні поки рослинність не вигоряє та в кінці літа на початку осені, коли після літньої засухи починають вегетувати злаки і інші трави.

На розораних землях зустрічаються бур’яни: суріпка, курай, осот польовий, пирій, шпориш, молочай, щириця та інші.

Деревно-чагарникова рослинність зустрічається у вигляді штучних лісонасаджень, полезахисних лісосмуг і диких кущових рослин, представлених білою акацією, диким абрикосом, грецьким горіхом та іншими породами дерев.

В результаті взаємодії клімату, рельєфу, ґрунтоутворюючих порід і природної рослинності сформувався ґрунтовий покрив, який під впливом господарської діяльності людини набув деяких змін.

Розділ 2. Характеристика ґрунтового покриву

На території району виділена велика кількість ґрунтів. Основний тип ґрунтів району – чорноземи, в різній мірі змиті, які залягають на вододілах та їх схилах. Ці ґрунти утворилися під трав'янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки трав'янистій рослинності утворювався гумус, він насичений кальцієм і магнієм, нагромаджується в ґрунті. Тому чорноземні ґрунти мають потужніший, аніж решта ґрунтів, гумусовий горизонт, з яким пов'язана їхня висока родючість. Для чорноземів характерна наявність досить потужного (20 — 30 см) темно-сірого горизонту з міцно зернисто-грудковою структурою і високим вмістом перегною (4 — 14 %). Чорнозем — пухкий і завдяки цьому добре приймає воду, а одночасно і добрий до звітрювання. Все це створює дуже сприятливі умови для живлення рослин і розвитку бактерій. Родючість чорнозему висока і може бути ще збільшена при відповідних агрокультурних заходах, зокрема глибокій обробці. [9]

В чорноземах сформованих на різних породах в різних умовах рельєфу та зволоження завжди можна встановити ознаки, які свідчать про спільність їх походження – це темний колір ґрунту, який поступово переходить в колір підстеляючої породи, аналогічна будова профілю. Всім чорноземам властиве таке розчленування на генетичні горизонти:

- Н –акумулятивний гумусовий горизонт,

- НР –перехідний горизонт,

- Рк – материнська порода.

Чорноземи звичайні на території господарства представлені чорноземами звичайними малогумусними важко суглинковими і чорноземами звичайними малогумусними карбонатними важкосуглинковими .

Це найбільш родючі ґрунти, характеризуються сприятливими агрономічними властивостями. Профіль чорноземів звичайних поділяється на гумусовий горизонт (Н) потужністю 35-40 см, темно-сірий, зернистий (орний горизонт розпилений), поступово переходить в верхній перехідний горизонт (НРк), який досягає 65 см, темнувато-сірий, з буруватим відтінком, що наростає з глибиною, крупнозернисто-мілкогрудкуватий, перехід до нижнього перехідного горизонту поступовий, майже непомітний. Нижній перехідний горизонт (РНк) потужністю 20-25 см досягає глибини 80-85 см, палево-бурий з сірим відтінком, донизу світлий, грудкуватий, в нижній частині переритий кротовинами, поступово переходить в породу. Загальна глибина гумусового профілю становить 80-85 см.

Чорноземи насичені кальцієм і магнієм при незначному вмісті натрію (1,1%), характеризується реакцією близькою до нейтральної (рН сольової витяжки 6,65-7,05).

Високодисперсна частина ґрунту (мул, колоїди) під впливом кальцію утворюють стійкі непептизуючи в воді гелі. Грунт легко оструктурюється, набуває хороші водно-фізичні властивості, сприятливі для розвитку рослин. Вміст гігроскопічної вологи вказує на важкий механічний склад. Фізична глина складає 46,1-52,8%. Серед фракцій переважає грубий пил (частки діаметром 0,05-0,01 мм) – 28,1-41,6% та мул – 21,5-29,2%. Грубий пил – інертна фракція – не приймає участі у структуроформуванні, але володіє хорошою водопід’ємною здатністю. Мул (частки діаметром менше 0,001 мм) представляє собою цінну частину ґрунту, поскільки в ньому зосереджені основні запаси зольних поживних елементів, від кількості мулу і його мінералогічного складу залежить мікроагрегатність ґрунтової маси та водостійкість мікроагрегатів.

Вміст гумусу з глибиною зменшується поступово: на глибині 40-50 см гумусу міститься 3,5-3,8%, на глибині 60-70 см – 2,6-3,4%, на глибині 80-90 см– 2,0-2,4 %, на глибині 90-100 см становить 1,2-1,7 %, що підкреслює тісний зв’язок гумусоутворення з розміщенням кореневої системи трав’янистої рослинності. [9]

Запаси гумусу в ґрунті мають важливе значення і являються одним із основних показників родючості ґрунту. Інтенсивність мікробіологічних процесів підвищується при збільшенні в ґрунті гумусу. Важливе значення має гумус як фактор поглинаючих властивостей ґрунтів. Ґрунти, збагачені гумусом, володіють високими поглинаючими властивостями. Не менш значна роль гумусу в формуванні агрономічно цінної водостійкої структури, звідси наступне, що гумус являється найважливішим фактором підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Чорноземи південні на лесах: (додаток 2б) такі ґрунти характерні для південної частини району. Характерна її особливість – наявність у профілі морфологічних ознак солонцюватості, які проте не завжди характеризуються відповідним вмістом обмінного натрію. Колоїдний комплекс у них змінений процесами осолонцювання. Вміст натрію біля 1мг-екв/100г ґрунту. Насиченість кальцієм значно нижча ніж у чорноземів звичайних і становить 33-36мг-екв. Карбонати у вигляді борошняної білозірки.

Чорноземи на щільних глинах: поширені переважно на схилах балок де внаслідок ерозійних процесів на поверхню вийшли глини на яких вони сформувались. Будова профілю подібна до будови профілю чорноземів звичайних але відрізняється меншою загальною глибиною до 65-70см. Вони представлені чорноземами середньозмитими легко глинистими і чорноземами сильнозмитими легко глинистими. Це інтразональні ґрунти, основну роль в утворенні яких відіграли ґрунтоутворюючі породи – дочетвертинні глини. В процесі вивітрювання і ґрунтоутворення глини підлягають деяким змінам, але зберігають характерні риси: важкий механічний склад за рахунок великого вмісту мулу і фізичної глини, призматичну структуру, щільне зложення, в результаті чого гумус проникає в глибину профілю у вигляді язиків, карбонати у вигляді яркої великої білозірки і карбонатних скупчень. Важкий механічний склад, щільні профілі обумовлюють гіршу водопроникність, ускладнюють глибоке проникнення коріння. Крім того, чорноземам на глинах притаманна висока вологоємкість. Навесні пізніше чорноземів на лесах досягають фізичної стиглості. Негативні риси чорноземів на глинах обумовлені важкістю механічного складу, що супроводжується важчанням об’ємної маси до 1,41 г/см³, питомої ваги до 2,72 г/см³. Несприятливі фізичні властивості еродованих чорноземів погіршуються зі збільшенням ступеня змитості і супроводжуються зменшенням гумусу і рухомих поживних речовин.[7]

Чорноземи карбонатні на елювій твердих карбонатних порід: поширені на схилах балок,берегів річок де через змитість лесів, на поверхню виходять тверді черепашникові вапняки. Ці ґрунти у зв’язку з тріщинуватістю вапнякових порід, сухіші ніж на лесах. Характерна низька рухомість елементів живлення рослині особливо фосфатів в зв’язку з високою карбонатністю ґрунту та грунтотвірних порід. Грунтотвірна порода представлена плитчастими жовтими понтичними вапняками.

Чорноземи солонцюваті: залягають на замкнутих зниженнях плато та їх схилках. На території району зустрічаються залишково солонцюваті на лесових породах та чорноземи солонцюваті на засолених щільних глинах. Колоїдний комплекс цих ґрунтів насичений натрієм внаслідок чого значно погіршені фізико-хімічні показники. Значно погіршується водно-повітряний і поживний режим, знижується водостійкість агрегатів. У чорноземів залишково-солонцюватих на лесах профіль слабо розчленований на горизонти елювію, перерозподіл колоїдів по профілю виявлений слабо. Чорноземи солонцюваті на щільних глинах відрізняються важким механічним складом, що в поєднанні з солонцюватістю обумовлює несприятливі фізичні властивості дуже класичні і липкі у зволоженому стані.

Чорноземи намиті важко суглинкові: це ґрунти сезонного періодичного затоплення сніговими і дощовими водами. Ґрунтові води залягають на глибині не менше ніж 6 м, тому в грунтоутворенні не беруть участь. Для них характерний повністю розвинутий добре гумусований профіль. Зложення і глибина його в значній мірі залежить від режиму і інтенсивності наносів, що поступово нарощують профіль (до 110-120 см). Профіль цих грунтів темно-сірого, майже чорного кольору з добре вираженою зернистою структурою, рихлим складом. Вміст гумусу в орному шарі ( 0-20см) становить 3,4-4,3%. Характерною властивістю цих ґрунтів є більше або менше виражена шаруватість, визвана періодичними змінами делювіального режиму. Дані грунти володіють сприятливими фізико-хімічними та водно-фізичними властивостями .

Лучно-чорноземні ґрунти на алювіальних та делювіальних відкладах: сформувались в днищах балок та на шлейфах схилів з близьким заляганням підґрунтових вод 3-4м. Чорноземний процес грунтотворення у лучно-чорноземних ґрунтах переважає над лучним процесом. Тому по будові ґрунтового профілю лучно-чорноземні ґрунти близькі до чорноземів звичайних і відрізняються лише оглеєністю материнської породи. Найбільш поширені у районі лучно-чорноземів намиті слабо солонцюваті ґрунти. В деяких лучно-чорноземних ґрунтах солонцюватість поєднується з солончаковатістю, що значно погіршує фізико-хімічні властивості цих грунтів.

Чорноземно-лучні ґрунти на алювіальних та делювіальних відкладах: ґрунти сформувались на алювіальних відкладах під впливом підґрунтових вод які залягають на глибині 1,5-2,5м. Ці ґрунти належать до дернового типу грунтотворення, але такого, що відбувається у гігроморфних умовах при постійному капілярному зв`зку з неглибоко залягаючими ґрунтовими води. У чорноземно-лучних ґрунтів оглеєна не тільки материнська порода але й частина нижнього перехідного горизонту. Такі ґрунти мають добре розвинений в глибину профіль до 70-100см. Солонцюваті види мають профіль розчленований на горизонти колоїдного елювію та ілювію. Утворенню солонцювато-солончаковатих ґрунтів сприяли мінералізовані ґрунтові води.

Лучно-болотні ґрунти на алювіальних та делювіальних відкладах: поширені на знижених місцях з близькими підґрунтовими, іноді засоленими водами. Характерна риса лучно-болотних ґрунтів – оглеєність грунтотвірної породи і перехідного горизонту. Підґрунтові води мінералізовані, залягають на глибині не більше 1м. У лучно-болотних солонцювато-солончакових ґрунтів водорозчинні солі містяться по всьому профілю. Мають великі запаси органічних речовин, що створює багатий резерв потенціальної родючості при проведенні незначних заходів до їх поліпшення які здебільшого не вимагають витрат, можна значно поліпшити родючість.