Терміни

Мовознавство (=лінгвістика; лінгва – лат. - мова) – наука про природні людські мови взагалі та про всі мови світу як індивідуальних її представників.

Ме́ртва мо́ва (деколи кажуть зникла, згасла мова) — мова, що не має живих носіїв, для яких вона є рідною. Таке трапляється, коли одна мова повністю заміщається іншою, як, наприклад, коптська мова була заміщена арабською, а багато корінних американських мов були витіснені англійською, французькою, іспанською і португальською мовами.

Міжнародна мова — інтернаціональна мова спілкування, котру вивчають багато людей як другу мову. Міжнародна мова характеризуюється не лише по числу носіїв (рідна чи друга мова), а також по географічному поширеню, і вона використовується в інтернаціональних організаціях та дипломатії. До діючих міжнародних мов відноситься мови: нотного запису музики, мова фізичних, хімічних та математичних формул тощо. На наш час бракує лише мови безпосереднього спілкування представників різних країн та народів.

Штучна мова — це мова, чия фонологія, граматика, та/або словниковий запас були цілеспрямовано створені особою, чи групою осіб. Це відрізняє штучні мови, від мов які розвивались еволюційно. Штучні мови створюються через багато причин, наприклад щоб спростити спілкування між людьми (міжнародні мови), щоб додати реалізму вигаданому світу, чи з інших естетичних міркувань(вигадані мови), для лінгвістичних експериментів (наприклад перевірки гіпотези Сепіра-Ворфа), чи для мовних ігор.

Також до штучних мов належать спеціалізовані знакові системи для запису необхідної інформації із певних галузей науки і техніки. Серед останніх виділяються мови програмування.

Письмо штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за допомогою графічних елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі.

Алфавіт –сукупність букв якогось фонографічного письма, розташованих у історично усталеному порядку.

Графіка - сукупність усіх засобів письма; розділ мовознавства, який вивчає співвідношення між графемами і звуками.

Екскурсія - підготовка мовного апарату до виголошення звуку, або початок артикуляції

 Рекурсія  -  закінчення   артикуляції , що представляє собою завершення звуку, при якому органи мови змінюють своє розташування для проголошення наступного звуку або переходять у стан спокою.

Кульмінація (витримка) — положення органів мовлення в момент вимовляння звуків.

Позиційні зміни - зміни, що виникають внаслідок в сучасній українській мові невиразної вимови [е^и] та [и^е] в ненаголошеному складі, нескладотворчу вимову [у] та [і], напівпом’якшену вимову губних, шиплячих задньоязикових та глоткового.

Друга вимога – сусідство звуків. Зміни, які виникають під впливом сусідства звуків, прийнято називати комбінаторними (асиміляція уподібнення, дисиміляція – розподібнення, акомодація-пристосування, лабіалізація)

Г а п л о л о г і я – опущення одного з двох однакових або подібних складів. Слово березіль, що означало назву місяця – „березень”, походить від давньоруського березо золь, у якому один склад [зо] випав, а в другому звук [о] в закритому складі змінився на [і] (березозоль > березол > березіль). Польське mlokosos (молокосос) внаслідок гаплології перетворилося на mlokos (одне із сполучень [os] випало).

Д і е р е з и – викидання приголосних; один з приголосних випадає:

а) у сполученні трьох приголосних у прикметниках, утворених від іменників з допомогою суфікса -н-, як-от: чесний (від чест-н-ий), навмисний (від на-в-мисл-н-ий),; крім випадків закріплення на письмі спрощення груп приголосних викиданням одного з них, у мовах фіксуються численні приклади невимовляння одного з трьох звуків, написання яких зберігається, пор.: у польській мові gardlo („горло”) вимовляється як [ґарло], srebrny („срібний”) – як [сре^/бни], у російській мові - доблестный як [до^/бл’ьсный];

б) у сполученні двох приголосних: українське четвер з колишнього четвергъ;

в) між голосними, якщо вони піддавалися дії асиміляції: укр. добре, що походить від давнього доброе ( фонет. транскр. [до^/бройе]), у якому [й] випав, а [е] асимілював [о], внаслідок чого утворилася стягнена форма добре (добройе > доброе > добрее > добре).

Е п е н т е з и – це звуки, вставлені в слова. Відомі кілька видів епентез:

а) вставляння приголосних між голосними: укр. розмовне фіялка (фонет. транскр. [ф’іjа^/лка]). Вставлення приголосних у між голосній позиції відбувається в запозичених словах внаслідок їх фонетичного освоєння. Східнослов’янським мовам поєднання двох голосних у коренях не властиве. Сполуки голосних можливі лише на стикові префікса і кореня або при поєднанні двох коренів в одному слові, як-от: укр. поодинокий, доопрацювати, благоустрій; рос. соответственный, двууглекислый;

б) вставлення голосного між приголосними: розмовне укр. наравиться (з рос. нравиться), укр. літературне ґатунок (з нім. Gatung);

в) вставлення приголосних між приголосними: укр. літературне строк (від срок), розмовне страм (від срам).

П р о т е з и – голосні або приголосні звуки, поставлені на початку слова. Приклади протетичних приголосних: укр. літературне вогонь (з давнього огонь), гострий (з колишнього остръ); діалектні Йван (з Іван), Гандрій (з Андрій). Зразки протетичних голосних: укр. імла (з давнього мгла), іржа (зі старої форми ржа); рос. діалектне Ильвовна (з Львовна).

Більш складний випадок звукової зміни – м е т а т е з а (перестановка суміжних або несуміжних звуків чи складів). Прийнято вважати, що цей процес властивий, як правило, словам іншомовного походження, наприклад: рос. мрамор (з лат. marmor), укр. тарілка (з нім. Teller). Приклади, взяті зі слов’янських мов, не підтверджують цієї думки. Так, укр. суворий із суровий; укр. діалектне (Сумська обл.) зікратий – від зіркатий, де корінь -зір-; середньокарпатське тко із давнього къто;

С у б с т и т у ц і я, або заміщення одного звука іншим, буває у випадках запозичення слів. У запозиченому слові заміщається не властивий для цієї мови звук близьким за акустичними особливостями звуком чи звукосполученням. Так, звук [ф] у багатьох словах, що прийшли в розмовну українську мову з грецької та інших західноєвропейських мов (українська мова, як і інші східнослов’янські мови, не знала звука [ф]) замінювався звуками [п], наприклад, в імені Пилип, що походить з грецького Filippos; [х], зокрема в імені Хома (з грецьк. Tomas), або звукосполученням [кв], як-от у слові квасоля, яке прийшло з польської із звуком [ф] (fasola). Ця вимова наведених слів згодом закріпилась у літературній мові.

лабіалізовані голосні губні (або лабіалізовані, чи огублені), напр. «о», «у», при артикуляції яких губи випинаються вперед і округляються 

Транскрипція — наукова система запису мови, що вживається в мовознавстві і має на меті послідовно відбити звуковий склад мови, чого часто не робить звичайна ортографічна система.

Фонологічна (або фонематична) транскрипція записує фонеми. Фонетична транскрипція має призначення передати вимову якнайточніше, застосовуючи різноманітні додаткові знаки: наприклад, ненаголошене е, и — як [еи] чи [ие]: [не^ису], і варіанти фонеми [е]: [v, w] [voda/woda] (де v, w подібні до англійських v, w), напівм'яке [в'] [в'ін]; [а] варіант /а/, як у [c'äd' сядь]; довгота звука позначається [:] і наголос ['], наприклад, [роз:у'ти] /роззути/. (Фонологічну транскрипцію часто подають між скісними дужками / /, а фонетичну транскрипцію — між квадратовими [ ]). Кількість знаків може бути більша чи менша, і транскрипція відповідно буде точніша чи спрощена. На основі латинських літер з додатковими знаками побудовано міжнародний фонетичний алфавітдля фонетичної та фонологічної транскрипцій всіх мов, який одначе майже ніколи не використовується в українському мовознавстві.

Транслітерáція— механічна передача тексту й окремих слів, які записані однією графічною системою, засобами іншої графічної системи при другорядній ролі звукової точності, тобто передача однієї писемності літерами іншої. Транслітерація відрізняється від транскрипції (і ще більшою мірою від трансграфіки), що має на меті точну фонетичну або фонологічну передачу звуків. Найкраща транслітерація така, яка дозволяє легко вернутися при потребі до ориґінальної системи письма.

МОВИ

українська, російська, білоруська - Слов’янська група мов, східна підгрупа

польська - Слов’янська група мов, західна підгрупа

болгарська - Слов’янська група мов, південна підгрупа

англійська, німецька - Германська група, західна підгрупа

 французька,  італійська, іспанська – Романська група

.

.